24 лютого 2021 року Справа № 280/8523/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Токмань В.Т.
представника відповідача - Завгородня О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Державної установи "Бердянська виправна колонія (№77)" (71100, Запорізька область, м.Бердянськ, вул.Промислова, буд.1; код ЄДРПОУ 08563518)
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи "Бердянська виправна колонія (№77)" (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати позивачу всіх належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку (з 06.08.2018 по 08.11.2019) в розмірі 134827,72 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 22.07.2019 Запорізьким окружним адміністративним судом було прийнято рішення по справі № 280/2065/19 яким позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправними дії Державної установи "Бердянська виправна колонія (№77)" щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі, що є меншим, ніж передбачений ч.1 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та зобов'язано Державну установу "Бердянська виправна колонія (№77)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 17 років вислуги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішення набрало законної сили 29.08.2019.
Випискою від 26.11.2019 із відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» рахунку підтверджується нарахування та виплата суми в розмірі 66342,11 грн. відповідачем 08.11.2019. Позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так згідно довідки про нарахування грошового забезпечення за червень та липень 2018 року від 03.01.2020 № 9-3-20/Я-35 вбачається , що розмір грошового забезпечення становив: в червні 2018 року - 9023,65 грн, в липні 2018 року - 8896,50 грн. Розмір середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) становить 426,67 грн. Кількість днів розрахунку за період з 07.08.2018 (наступний день після звільнення) по 08.11.2019 (день фактичного розрахунку) становить 316 днів. З вищевикладеного вбачається, що всього розмір середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум становить 134 827,72 грн. Просить позов задовольнити та стягнути вищевказану суму з відповідача.
Ухвалою суду від 30.11.2020 позовну заяву у справі № 280/8523/20 залишено без руху та наданий позивачу строк 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/8523/20 та призначено підготовче засідання на 13.01.2021.
30.12.2020 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що передбачені законодавством про працю, норм її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Крім того, рішення по справі № 280/2065/19 не містить розміру відшкодування за час затримки виплати всіх належних позивачеві сум. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 31.12.2020 забезпечено участь представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».
12.01.2021 позивачкою подано до суду відповідь на відзив, в якому вказано, що позиція щодо можливості застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду, а відтак посилання відповідача про незастосування до військовослужбовців законодавства про працю є необгрунтованим. Вважає позовні вимоги обгрунтованими та просить їх задовольнити.
Протокольною ухвалою суду від 13.01.2021 строк підготовчого провадження було продовжено та відкладено підготовче засідання на 24.02.2021.
09.02.2021 відповідач подав до суду заперечення до відповіді на відзив на позовну заяву та зазначив, що в день звільнення з позивачкою було проведено всі розрахунки та виплачено всі суми, що належать їй від установи при звільненні. Крім того, наголосив, що відповідно до практики Верховного Суду до подібного роду правовідносин слід застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування. Просить у задоволенні позову відмовити.
Протокольною ухвалою суду 24.02.2021 підготовче засідання було закрито та призначено розгляд справи по суті в цей же день.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволенні позовних вимог заперечив, просив у їх задоволенні відмовити.
Суд, заслухавши думку представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 11.12.2000 по 08.08.2018 безперервно, що підтверджується записами в трудовій книжці.
Згідно наказу відповідача № 148/ос від 06.08.2018 позивачку звільнено з Державної установи «Бердянська виправна колонія (№ 77)» у запас Збройних Сил України на підставі п. 4 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у звязку із скороченням штатів). Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає: 17 років 07 місяців 25 днів.
У звязку з незгодою з розрахунком одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з метою захисту свого права, позивачка звернулась до суду.
22 липня 2019 року рішенням Запорізького окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 280/2065/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Бердянська виправна колонія (№77)" частково, визнано протиправними дії Державної установи "Бердянська виправна колонія (№77)" щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі, що є меншим, ніж передбачений ч.1 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та зобов'язано Державну установу "Бердянська виправна колонія (№77)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 17 років вислуги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішення набрало законної сили 29.08.2019.
На виконання рішення суду 08.11.2019 відповідачем, шляхом зарахування на картковий рахунок, була виплачена недоплачена одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в сумі 66 342,11 гривень.
Позивач вважає, що відповідач не здійснив виплату всіх сум, які належать до виплати під час звільнення, а тому відповідно до ст.117 КЗпП України йому підлягає виплата середнього заробітку за весь час затримки, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713- IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).
Відповідно до ч.5 ст.23 Закону № 2713- IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.03.2018 №925/5 (далі - Порядок №925), яким не передбачена відповідальність щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні.
Водночас суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої нормами ст.117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Враховуючи наведене та фактичні обставини справи, суд бачить підстави для стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні в сумі 14511,50 грн. керуючись такими мотивами.
Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як видно з матеріалів справи виплачений розмір недоплаченої при звільненні вихідної допомоги становить 66342,11 грн.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд враховує, що позивач є менш захищеною по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Беручи до уваги наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем
Аналізуючи обставини справи, і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 17,5% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів 66342,11 грн, 17,5% річних від цієї суми становитиме 11609,21 грн. Отже, приблизний розмір майнових втрат працівника протягом одного року становить 11609,21 грн (967,43 грн в місяць), а враховуючи загальний період затримки розрахунків (із 07.08.2018 року по 08.11.2019 року = 15 місяців) 14511,50 грн.
Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 14511,50 грн, яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (07.08.2018) по час розрахунку з ним (08.11.2019) та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.
Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Так, саме тривалість періоду затримки виплат зумовила зростання розміру середнього заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення норм щодо обчислення грошової допомоги при звільненні зі служби.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами про виплату грошової допомоги при звільненні зі служби не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 14511,50 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову згідно частково задоволених позовних вимог на суму 125,25 грн.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Бердянська виправна колонія (№77)" (71100, Запорізька область, м.Бердянськ, вул.Промислова, буд.1; код ЄДРПОУ 08563518) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Стягнути з Державної установи "Бердянська виправна колонія (№77)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати ОСОБА_1 всіх належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 14511,50 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Бердянська виправна колонія (№77)" (71100, Запорізька область, м.Бердянськ, вул.Промислова, буд.1; код ЄДРПОУ 08563518) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 125,25 грн.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 01.03.2021
Суддя А.В. Сіпака