01 березня 2021 року Справа № 280/6900/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
до Державної судової адміністрації України
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
про стягнення недоотриманої суддівської винагороди,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач1), до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач2), до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач3), в якому позивач просить суд:
-стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна Судова адміністрації України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 191601,13 грн. заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що обіймає посаду судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області. Зазначає, що Кабінет Міністрів України постановою від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установив з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, дію якого, продовжено на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 за №392. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, чинним з 18.04.2020 р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-1Хдоповнено статтею 29, якою установлено обмеження щодо нарахуванні суддівської винагороди у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України та нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. У зв'язку із чим, позивачу з 18.04.2020 по 28.08.2020 було обмежено і не виплачено суддівську винагороду на загальну суму 191601,13 грн. Між тим, Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-ІХ зі змінами. Позивач вважає, що прийняття Державою неконституційного правового акту та невиплата суддівської винагороди в повному обсязі завдало йому майнової шкоди. З урахуванням викладеного, просить позов задовольнити.
Відповідач 1 позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 18.11.2020 посилається на те, що позивачем помилково ототожнюється Держава з ДКС України, оскільки остання є юридичною особою публічного права, самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, не порушувала прав позивача та не може нести відповідальність за порушення прав позивача посадовими особами інших органів державної влади. Згідно зі своїми функціональними обов'язками ДКС України не є учасником спірних правовідносин, а є учасником судового процесу лише у зв'язку з тим, що здійснює відповідно до наданих повноважень виконання судових рішень по такій категорії справ. Крім того вважає, що оскільки на сьогодні не унормований механізм відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам актами та діями, що визнані неконституційними, відсутні правові підстави для стягнення матеріальної шкоди. Просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідач 2 позов також не визнав, у письмовому відзиві від 23.11.2020 посилається на те, що обмеження, які були встановлені частинами першою та третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"(у редакції Закону № 553-ІХ) застосовувались при нарахуванні в тому числі й суддівської винагороди. Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47230 грн. на місяць. Крім того, зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останні не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Ураховуючи зазначене рішення Конституційного Суду України, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач 3 позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 28.10.2020 посилається на те, що з 18.04.2020 ТУ ДСА у Запорізькій області, як орган державної влади, було зобов'язано виконувати положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а тому суддівська винагорода виплачувалась в обмеженому розмірі. Посилається на відсутність ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, у зв'язку з чим вважає, що таке рішення не впливає на спірні правовідносини, які виникли до його прийняття. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою судді від 05.10.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 02.11.2020.
Протокольною ухвалою суду від 02.11.2020 відкладено підготовче засідання до 17.12.2020.
Ухвалою суду від 17.12.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 04.01.2021.
04.01.2021 судове засідання викладено, у зв'язку із знаходженням судді Стрельнікової Н.В. на лікарняному, на 26.01.2021.
Позивач та представник відповідача 2 у судове засідання не прибули. Про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Представниками відповідача 1 та відповідача 3 подані клопотання від 26.01.2020, в яких просять суд розглянути справу в порядку письмового провадження.
За приписами частини 6 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 21.10.2010 № 2637-VІ ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді місцевого Шахтарського міськрайонного суду Донецької області та відповідно до Указу Президента України «Про переведення суддів» від 07.04.2015 № 203/2015 переведено на роботу на посаді судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
Наказом голови Бердянського міськрайонного суду Запорізької області № 15-к від 28.04.2015 позивача зараховано да складу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області. У зв'язку із чим, встановлено з 28.04.2015 доплату за вислугою років у розмірі 20% посадового окладу судді, як такій стаж роботи на посаді судді, якої становить більше 05 років (09 років 06 місяців 14 днів) (а.с.23).
Наказом голови Бердянського міськрайонного суду Запорізької області № 31-к від 19/11/2018 «Про встановлення доплати за вислугу років судді та перерахунок суддівської винагороди» позивачу встановлена з 05.08.2018 доплата за вислугу років в розмірі 70 % посадового окладу судді, як такій, що має стаж роботи станом на 05.08.2018 - 30 років 08 місяців 06 днів (а.с. 13-14).
У період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу виплачувалась суддівська винагорода з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (в редакції Закону №553-IX), що підтверджується розрахунками суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року (а.с.24), довідками ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/3199 від 20.10.2020 та №08-02/1212 від 20.10.2020 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області Дністрян О.М. (а.с. 56-58).
Відповідно до вищенаведених письмових доказів, загальний розмір суддівської винагороди, який було обмежено на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», становить 188 066, 52 грн. без відрахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору.
Крім того, відповідачем зазначено, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у судді Дністрян О.М. проведено перерахунок суддівської винагороди за період з 28.08.2020 по 31.08.2020 без застосування обмеження. сума перерахунку за вказаний період склала 3 534, 61 грн.
Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та абзац 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, позивач вважає, що йому завдано матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 191 601, 13 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 9 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтею 29 такого змісту:
Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
В частині ретроактивного застосування рішення Конституційного Суду України з метою поновлення прав позивача, який заявляє про матеріальне відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, суд враховує, що частинами 1 та 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України, або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до статті 91 Закону України Про Конституційний Суд України від 13.07.2017 №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визначено, що положення Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов'язковими до виконання на території України.
Проте акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 по справі № 4819/49/19 сформулювала наступну правову позицію "...аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ...".
Виплата позивачу суддівської винагороди з обмеженнями, встановленими Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-IX, здійснена до прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, і, як вбачається з матеріалів справи, після 28.08.2020 обмеження суддівської винагороди позивача, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, не здійснюється.
Вищенаведене узгоджується з принципом юридичної визначеності (res judicata), який у широкому розумінні являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.
Стосовно відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, суд звертає увагу, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.
Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Спеціальний закон, який визначає порядок та механізм відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, законодавчим органом не прийнятий.
Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України (далі - ЦК України).
Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Ця норма є спеціальною по відношенню до положень ст.1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.
Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України.
В частині другій цієї статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не є тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
Зміст статті 1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 25 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом) Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
За змістом пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).
Стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди.
Звідси, збитки у вигляді недоотриманої суддівської винагороди, заявлені позивачем, не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету, оскільки не належать до складу реальних збитків.
Також частина друга статті 1 ЦК України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Чинним законодавством не визначено порядку відшкодування шкоди органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності, а тому відсутні правові підстави для стягнення з Держави Україна шкоди, заподіяної прийняттям акта, який згодом визнаний неконституційним.
Позивач вважає, що внаслідок застосування акта, який визнаний неконституційним, він недоотримав кошти, на які мав законні сподівання, і які б міг отримати за інших звичайних умов.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні (законні) очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві відсутня норма права, яка передбачає право особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат, тощо) (напр. рішення Європейського суду з прав людини від 26.06.2014р. в справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10).
Отже, покладаючись на практику Європейського Суду з прав людини, слід прийти до логічного та послідовного висновку про те, що право на компенсацію шкоди, заподіяної внаслідок прийняття акта, який визнаний неконституційним, не може виникнути, на підставі частини 3 статті 152 Конституції України, без відповідного закону, який визначає порядок реалізації цього права.
Враховуючи наведене, судом не встановлено підстав для стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 191601,13 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646), до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 26316700) про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, - відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Стрельнікова