01 березня 2021 року Справа № 280/597/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро ) (71202, Запорізька область, Чернігівський район, смт. Чернігівка, вул. Соборна, буд. 416А, код ЄДРПОУ 34850991) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про скасування постанов, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
скасувати постанову начальника Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Носенка Станіслава Олександровича, від 20 жовтня 2020 року, в межах виконавчого провадження № 63139894, про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700,00 грн.;
скасувати постанову начальника Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Носенка Станіслава Олександровича, від 29 жовтня 2020 року, в межах виконавчого провадження № 63139894, про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3400,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що накладення штрафу заневиконання рішення, що зобовязує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Умовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Вказує, що державний виконавчець перед винесенням постанов про накладення штрафу мав з'ясувати наявність чи відсутність поважних причин невиконання рішення суду. В той же час, стверджує, що постанови, виклики та вимоги, боржник не отримував. Відтак, позивач була позбавлена можливості дізнатися про існування відкритого виконавчого провадження. Також, зазначає, що з 19.10.2020 позивач перервавши декретну відпустку стала до роботи в ГУ ДПС у Запорізькій області. В свою чергу, дитина відвідує дитячий ясла-садок «Посмішка» з вересня 2020 року. Відтак, ані позивача, ані її дитини не могло фізично бути вдома 20.10.2020 та 29.10.2020 коли державним виконавцем складені акти та винесені оскаржувані постанови. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві від 16.02.2021 вх. № 9504 посилається на те, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 63139894 з примусового виконання виконавчого листа № 329/593/19, виданого 16.09.2020 Чернігівським районним судом Запорізької області про визначення ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у виді систематичних побачень з останнім щосуботи з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв., щовівторка з 09 год. 00 хв до 18 год. 00 хв., щочетверга з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_3 , без присутності інших осіб. Вказує, що 20.10.2020 та 29.10.2020 державним виконавцем відділу, з метою перевірки виконання боржником рішення суду № 329/593/19 разом із стягувачем здійснено вихід за адресою, зазначеною у виконавчому документі для побачень з дитиною, в результаті чого встановлено, що двері квартири не відчинили, побачення ОСОБА_2 з дитиною не відбулось, що підтверджується актами державного виконавця. Відтак, вважає, що у державного виконавця були наявні підстави для винесення оскаржуваних постанов про накладення штрафу. Також зазначає, що оскільки на виконанні перебував виконавчий лист, винесений в порядку ЦПК України, то вказаний позов також мав розглядатись в порядку цивільного судочинства. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Третя особа письмові пояснення по суті спору не надала.
Ухвалою суду від 26.01.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 08.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, визначених ст. 287 КАС України. Судове засідання призначене на 18 лютого 2021 року.
Ухвалою суду від 18.02.2021 задоволено клопотання представника позивача та відкладено судове засідання на 24.02.2021.
Протокольною ухвалою суду від 24.02.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача стягувача - ОСОБА_2 . У зв'язку із залученням третьої особи розгляд справи відкладено на 01.03.2021.
У судове засідання учасники справи неприбули.
Представник позивача клопотанням від 01.03.2021 вх.№ 11806 просить суд розглянути справу в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
За приписами частини 6 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року по справі № 329/539/19 визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у виді систематичних побачень з останнім щосуботи з 09 год 00 хв до 18 год 00 хв., щовівторка з 09 год 00 хв до 18 год 00 хв, щочетверга з 09 год 00 хв до 18 год 00 хв за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_3 , без присутності інших осіб.
16 вересня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області видано виконавчий лист у справі про усунення перешкод участі у вихованні та вільного спілкування з дитиною за вищевказаним рішенням.
Постановою від 25 вересня 2020 року державним виконавцем Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) Нечипоренко Олегом Георгійовичем, відкрито виконавче провадження № 63139894, за виконавчим листом Чернігівського районного суду Запорізької області № 329/539/19 від 16.09.2020.
25 вересня 2020 року державним виконавцем Чернігівського ВДВС, в межах виконавчого провадження № 63139894, ОСОБА_4 здійснено виклик ОСОБА_1 , вих. № 6314 від 25.09.2020р. та вимогу за вих. № 6315 від 25.09.2020.
20 жовтня 2020 року державним виконавцем Чернігівського ВДВС Носенко Станіславом Олександровичем складено акт, за участі понятих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким встановлено, що за адресою АДРЕСА_3 о 9.30 годині двері ніхто не вичинив. ОСОБА_7 з дитиною не спілкувався, не бачився.
20 жовтня 2020 року державним виконавцем Чернігівського ВДВС Носенко Станіславом Олександровичем винесено постанову ВП №63139894 про накладення штрафу у розмірі 1700 грн. у звязку із невиконанням рішення суду.
29 жовтня 2020 року державним виконавцем Чернігівського ВДВС Носенко Станіславом Олександровичем, без участі понятих складено акт, яким встановлено, що за місцем реєстрації матері, АДРЕСА_3 , о. 9.34 годині двері ніхто не вичинив. Побачення з дитиною стягувача ОСОБА_7 не відбулося.
29 жовтня 2020 року, державним виконавцем Чернігівського ВДВС Носенко Станіславом Олександровичем, в межах провадження № 63139894, за повторне невиконання рішення винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 , у розмірі 3400,00 грн.
Не погоджуючись із постановами державного виконавця про накладення штрафу від 20.10.2020 та 29.10.2020, позивач звернувся із даним позовом до суду про їх скасування.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.153 Сімейного кодексу України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно ч.1 ст.155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною 1 ст.157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст.157 Сімейного кодексу України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч.3 ст.157 Сімейного кодексу України).
Отже, безумовно інтересам дитини відповідає її спілкування з обома з батьків, що забезпечує всебічний розвиток такої дитини як особистості, і розлучення батьків не є підставою для ізоляції дитини від одного з батьків, оскільки розлучення припиняє відносини між подружжям, проте, не припиняє зв'язок між батьками та дитиною.
Суд зазначає, що чинним законодавством України перебачено не лише право батьків на участь у вихованні та розвитку дитини, а навіть зобов'язує їх брати участь у такому вихованні.
В свою чергу, питання участі кожного з батьків у вихованні дитини повинно вирішуватись за домовленістю між батьками дитини, оскільки такі мають рівне право на участь у житті дитини.
Водночас, коли такої домовленості досягти не вдається, то існує судовий спосіб вирішення питання участі у вихованні дитини, що і було вирішено у даному випадку Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року по справі № 329/539/19.
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлюючи графік побачення одного з батьків з дитиною, суд фактично покладає обов'язки на кожного з батьків, один з яких зобов'язаний забезпечити побачення іншого з дитиною, а інший зобов'язаний належним чином дотримуватись встановленого графіку.
Відступлення від взаємних зобов'язань та графіку можливе лише за домовленістю батьків, якої позивач та третя особа досягти не змогли.
Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції чинній станом на 19 січня 2019 року, далі - Закон 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження", виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Частиною 2 статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Згідно ч.3 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.75 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Суд звертає увагу на те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
З долученої до справи довідки ГУ ДПС у Запорізькій області від 23.10.2020 № 649 судом встановлено, що позивач з 10.10.2019 по 18.10.2020 перебувала у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею тритічного віку згідно наказу від 10.10.2019 №63-в.
19 жовтня 2020 ОСОБА_1 перервала соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та приступила до робоит на посаді головного державного інспектора відділу аналітики податкових ризиків управління податкового адміністрування ГУ ДПС у Запорізькій області (наказ від 05.10.2020 № 466-в).
Згідно регламенту в ГУ ДПС у Запорізькій області встановлено пятиденний робочий тиждень з наступним режимом роботи: початок робочого дня - о 09 год. 00 хв., перерва на обід - з 13 год. 00 хв. До 13 год 45 хв., закінчення робочого дня о 18 год.00 хв., у пятницю - о 16 год.45 хв.
Відтак, з 19.10.2020 позивач у робочі години дня та робочі дні тижня мала перебувати на робочому місці в ГУ ДПС у Запорізькій області. Доказів зворотнього суду не надано.
Крім того, долученою до справи довідкою від 25.09.2020 № 46/11-20 підтверджується, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує дитячий ясла-садок «Посмішка» з вересня 2020 р., за адресою: Запорізька область, смт. Чернігівка, вул. Бабенко 6. Зазначений дошкільний заклад, працює з 7.45 години ранку до 17.45 години вечора, з понеділка по п'ятницю.
Отже, щокожного вівторка та четверга, дитина в дошкільному закладі. Тобто, 20.10.2020 р. та 29.10.2020р., на час виходу виконавця до кв. АДРЕСА_4 , о дев'ятій ранку, дитина мала знаходитися в дитячому садочку. Зворотнього суду не доведено.
Відтак, суд доходить висновку, що позивач та її малолітній син - ОСОБА_3 , з об'єктивних причин не мали змоги забезпечити виконання рішення суду у встановлені дні та години, оскільки позивач в цей час перебував на робочому місці поза межами населеного пункту де мало відбуватись побачення, а її дитина знаходилась у дошкільному закладі.
Таким чином, запис дежравного виконавця в акті «Ніхто не відчинив двері» не є беззаперечним доказом невиконання позивачем рішення суду без поважних причин.
Крім того, постановою Запорізького апеляційного суду від 03.02.2021 у справі №329/593/19 за поданням державного виконавця Чернігівського районного відділлу Дердавної виконавчої служби Південно-Східного Межрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) Нечипоренко Олега Георгійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документу встановлено наступне: «…матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була повідомлена про відкриття виконавчого провадження і про вчинення виконавчих дій та отримувала копію постанови про відкриття виконавчого провадження в матеріалах справи також відсутні. Таким чином, за відсутності достовірних даних про ознайомлення ОСОБА_1 з відкритим виконавчою службою відносно неї виконавчим провадженням, відсутні підстави стверджувати, що боржник свідомо ухиляється від виконання судового рішення, і відповідно відсутні підстави для ухвалення судового рішення про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України…».
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку із викладеним, прийняті відповідачем постанови від 20 жовтня 2020 року № 63139894 та від 29 жовтня 2020 року № 63139894 про накладення штрафу на ОСОБА_1 суд вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Посилання відповідача на непідвідомчість вказаного оспору адміністративному суду слід відхилит виходячи з наступного.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби передбачене положеннями п. 9 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 19, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 74 вказаного Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Разом з тим, суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 30.01.2019 року у справі № 161/8267/17, від 03.04.2019 року у справі № 370/1034/15-ц, від 19.05.2020 року у справі № 754/2223/15-ц та від 20.05.2020 року у справі № 0340/1792/18.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки ухвалою суду від 08.02.2021 позивач була звільнена від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що 07.09.2020 між адвокатом Коломоєць І.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги.
Згідно розрахунку витрат на правову допомогу від 23.02.2021 адвокат Коломоєць І.В. надала ОСОБА_1 правову допомогу: підготовка позовної заяви - 3000грн. (3 години), підготовка клопотання про звільнення від сплати судового збору - 500 грн. (0,5 годин), підготовка заяви про долучення судового рішення - 500 грн. (0,5 годин), участь у судовому засіданні - 1500грн. (1 година).
До вказано розрахунку долучено акт прийманнях-передачі виконаних робіт/правничих послуг від 23.02.2021 на суму 5500,00 грн.
На підтвердження оплати наданих послуг надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 9 від 23.02.2021.
Також, 01.03.2021 представником позивача подано до суду розрахунок витрат на правову допомогу з включеним до переліку послуги за участь у судовому засіданні 01.03.2021 в сумі 1500,00 грн. Всього на суму 6500,00 грн. До Розрахунку долучений акт приймання-передачі виконаних робіт/правничих послуг від 28.02.2021 на суму 6500,00 грн. та квитанція до прибуткового касового ордера №10 від 28.02.2021 на суму 1000,00 грн.
Суд звертає увагу на те, що згідно розрахунку та акту приймання-передачі наданих послуг адвокатом зазначено про участь у судовому засіданні, яка оцінена в 1500,00 грн. Однак, загальна сума як за розрахунком так і за актом збільшилась лише на 1000,00 грн. Оплата також здійснена на 1000,00 грн. Тобто в розрахунку та актах міститься помилка (більш за все технічна).
При цьому, суд дослідивши та вивчивши подані представником позивача документи на підтвердження витрат на правничу допомогу вважає за необхідне задовольнити їх частково в сумі 4000,00 грн., виходячи з того, що судове засідання 01.03.2021 проведено в порядку письмового провадження та не потребувало представництва позивача у суді, а судове засідання що відбулося 24.02.2021 тривало 3 хвилини (залучено до участі у справі в якості третьої особи стягувача за виконавчим документом за ініціативою суду).
Відтак, на користь позивача слід стягнути 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро ) (71202, Запорізька область, Чернігівський район, смт. Чернігівка, вул. Соборна, буд. 416А, код ЄДРПОУ 34850991) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про скасування постанов, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Носенка Станіслава Олександровича, від 20 жовтня 2020 року № 63139894 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700,00грн.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Носенка Станіслава Олександровича, від 29 жовтня 2020 року № 63139894 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3400,00грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено 01.03.2021.
Суддя Л.Я. Максименко