Справа № 683/3228/20
2/683/421/2021
23 лютого 2021 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої судді Сагайдак І.М.
секретаря Повзун С.В.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №683/3228/20, 2/683/421/2021 за позовом Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова до ОСОБА_2 про стягнення коштів в рахунок витрат, пов'язаних із навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі,
встановив:
У грудні 2020 року Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова в порядку цивільного судочинства звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 і просить стягнути з останнього на свою користь витрати, пов'язані із його навчанням та утриманням у Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова в розмірі 172150 грн. 73 коп., а також понесені судові витрати в розмірі 2582 грн. 26 коп.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що наказом начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова (по особовому складу) №14 від 19 липня 2019 року старшого солдата, водія батареї транспортування ракет дивізіону НОМЕР_1 зенітної технічної ракетної бази Сухопутних військ Збройних Сил України ОСОБА_2 було зараховано курсантом першого курсу Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова та згідно наказу начальника військового інституту №209 від 14 серпня 2019 року (по стройовій частині) зараховано на всі види забезпечення з 14 серпня 2019 року та на продовольче забезпечення по курсантській нормі з 15 серпня 2019 року.
19 липня 2019 року між ОСОБА_2 та Міністерством Оборони України в особі начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу на час навчання у військовому інституті, згідно якого ОСОБА_2 зобов'язався проходити військову службу (навчання) у Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова, сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів і начальників, свої службові обов'язки.
Наказом начальника Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова №19 ДСК від 01 вересня 2020 року (по особовому складу) ОСОБА_2 було відраховано з числа курсантів за академічну неуспішність та відповідно до наказу №197 від 01 вересня 2020 року виключено зі списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення й направлено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 м. Старокостянтинів Хмельницької області.
У зв'язку із порушенням ОСОБА_2 умов контракту, останній зобов'язаний відшкодувати витрати на його навчання та утримання у Житомирському військовому інституті ім. С.П. Корольова в розмірі 172150 грн. 73 коп., проте відшкодування вказаних витрат в добровільному порядку не здійснив.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 січня 2021 року у даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та вважає, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції загальних судів.
Відповідач ОСОБА_2 , який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, а також відзив, у якому вказав, що із зазначеними позивачем позовними вимогами він не погоджується, й вказує на те, що зазначена позивачем сума витрат у зв'язку з його навчанням та утриманням у Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова в розмірі 172150 грн. 73 коп. не підлягає відшкодуванню, оскільки складається із грошового забезпечення, коштів за медичне забезпечення та комунальні послуги, право на які він має як військовослужбовець, тому в цій частині позову просить відмовити. Щодо витрат на харчування, то вважає їх розмір значно завищеним та таким, що не підтверджений належними доказами.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю, виходячи з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. В порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у
них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
За приписами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною 4 статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС у зазначеній редакції суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п.17 ч.1 статті 4 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Одним із видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів (частина шоста статті 2 Закону N2232-XII).
Таким чином, навчаючись у вищому навчальному закладі Міністерства оборони, особа проходить військову службу, яка відповідно до зазначених норм КАС України вважається публічною службою.
За змістом статті 25 Закону N2232-XII курсанти в разі дострокового розірвання
контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , перебуваючи на військовій службі, яка в силу п.17 ч.1 статті 4 КАС України є публічною службою, під час навчання у Житомирському військовому інституті ім. С.П. Корольова був відрахований через академічну неуспішність.
Спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.
Саме така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі N 804/285/16 (провадження N 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, а також вказані висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі 810/2610/16, від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17, від 10 квітня 2019 року у справі №705/1664/17 та від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18, які згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України мають враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, й справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною 1 статті 256 ЦПК України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеною пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Враховуючи викладене, провадження у справі за позовом Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова до ОСОБА_2 про стягнення коштів в рахунок витрат, пов'язаних із навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись п.1 ч.1 ст.255, ч.1 ст.256, п.15 ч.1 ст.353 ЦПК України, суд
Провадження у справі за позовом Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова до ОСОБА_2 про стягнення коштів в рахунок витрат, пов'язаних із навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в 15-денний строк з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або
складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 01 березня 2021 року.
Суддя: