Дата документу 15.02.2021
Справа № 937/1913/20
Провадження № 2/937/233/21
15 лютого 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Бахаєва І.М.,
за участі секретаря судового засідання - Фурсової Л.І.,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шрамікової П.М.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Попова А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
10 березня 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 17.07.2009. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06.04.2017 шлюб між сторонами було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні. Позивачка посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 грошові кошти надає на свій розсуд, але в розмірі, що не задовольняє потреби дитини. Належний для дитини рівень вона не може забезпечити сама, а оскільки відповідач є працездатним та матеріально забезпеченим, має можливість сплачувати аліменти, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 10 000 грн.
Ухвалою суду 09 квітня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження відкрито і призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В наданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те,що в судовому порядку аліменти стягуються лише коли угоди про сплату аліментів немає, в той час, як питання аліментів на дитину між сторонами вирішено в досудовому порядку, шляхом укладення договору між батьками щодо здійснення прав та визначення місця проживання дитини, що посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського МНО Алейніковим В.Г, запис в реєстрі № 162 від 16.02.2018. Відповідно до п. 1.3. вказаного договору, батьки домовились, що місце проживання дитини є місце проживанням матері - позивачки. Відповідач належним чином виконує умови договору від 16.02.2018 та не вчиняє жодних дій, які б перешкоджали дитині проживати разом з матір'ю, відповіді до умов укладеного договору. Щодо сплати аліментів, то пунктом 3.1.1. договору сторони визначили, що батько зобов'язаний щомісячно сплачувати матері кошти на утримання в сумі 1000 грн. до досягнення дитиною повноліття. Відповідач ОСОБА_2 належним чином виконує взяті на себе зобов'язання, підтверджується квитанціями про перерахування ним на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів. З 06.04.2017 і до цього часу відповідач переказав на картковий рахунок позички суму, що перевищує 60000 грн. Поряд з безготівковими переказами відповідач неодноразово передавав позивачці грошові кошти готівкою. Тож, відповідач належним чином виконує зобов'язання щодо участі в утриманні своєї малолітньої дитини. Сума коштів, яку відповідач передав позивачу у вигляді аліментів значно перевищує суму, яку сторони визначили в п. 3.1.1. Договору та мінімальний гарантований розмір аліментних виплат на одну дитину для дитини відповідного віку, вік ОСОБА_3 10 років. Вважає, що також на увагу заслуговує те, що на утриманні у відповідача є інша дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки ОСОБА_4 проживає разом з матір'ю - ОСОБА_5 , то відповідач виконує свої зобов'язання щодо сплати аліменти на дитину. Загалом з липня 2019 року по вересень 2020 року відповідач перерахував на картковий рахунок ОСОБА_5 29135 грн. в якості аліментів. Водночас, не заслуговують на увагу доводи позивачки про те, що відповідач матеріально дитину ОСОБА_3 не підтримує. Крім грошових коштів та оплати літнього оздоровчого відпочинку, 26.01.2017 відповідач придбав для позивача автомобіль. Автомобіль було придбано з метою забезпечення комфортного пересування містом позивачки разом з дитиною. Також вважає за доцільне звернути увагу суду на те, що відповідач не ухиляється від виконання своїх банківських обов'язків, а навпаки приймає активну участь в житті дитині. ОСОБА_3 проживала разом з батьком ОСОБА_2 в його квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в період дії карантинних обмежень з березня по серпень 2020 року. Крім цього, дитина періодично проживає в квартирі відповідача в період шкільних канікул. Крім того, факт постійного спілкування відповідача з дитиною можуть підтвердити свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . На підставі вищевикладеного відповідач просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі та стягнути з позивачки на його користь судові витрати.
В судовому засіданні, яке було призначене на 01.12.2020 позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, пояснила, що відповідач грошові кошти в рахунок аліментів надає на свій розсуд, але в розмірі, що задовольняє потреби дитини. Відповідач є працездатним та матеріально забезпеченим, має можливість сплачувати аліменти, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 10 000 грн.
В судовому засіданні, яке було призначене на 21.09.2020 відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав в повному обсязі, через необґрунтованість та безпідставність, оскільки сплачує на користь позивачки аліменти на утримання їх спільної дитини - дочки ОСОБА_3 .
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Шрамікова П.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та на їх задоволенні наполягала.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Попов А.С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, просив в задоволенні позов відмовити.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що сторони по справі: позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 мають спільну неповнолітню дитини - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.09.2010/а.с.6/.
06 квітня 2017 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджуються копіює судового рішення/а.с.7/.
16 лютого 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір між батьками щодо здійснення прав та визначення місця проживання дитини, що посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського МНО Алейніковим В.Г, запис в реєстрі № 162 від 16.02.2018, що підтверджується копією договору/а.с.28-30/.
02 грудня 2019 року заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджуються копіює судового рішення/а.с.8-10/.
Відповідач ОСОБА_2 має також на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ст. 141 СК України мати батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, встановленого ч.5 ст. 157 СК України (в редакції Закону України від 03.07.2018р.).
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. 2 ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платники одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Згідно ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Так, відповідачем надано договір між батьками щодо здійснення прав та визначення місця проживання дитини, що посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського МНО Алейніковим В.Г, запис в реєстрі № 162 від 16.02.2018, що підтверджується копією договору/а.с.28-30/.
Відповідно до п. 3.1.1 вищевказаного Договору встановлено обов'язок батька сплачувати на утримання дитини аліменти у твердій грошовій сумі, розмір якої становить 1000 грн. щомісячно.
Таким чином, між сторонами самостійно визначено порядок і форма надання утримання неповнолітній дитині ОСОБА_3 , шляхом укладення нотаріально посвідченого договору, що виключає можливість стягнення аліментів на підставі рішення суду.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів, не надала будь-яких доказів того, що договір між батьками щодо здійснення прав та визначення місця проживання дитини, що посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського МНО Алейніковим В.Г, запис в реєстрі № 162 від 16.02.2018 не виконується відповідачем ОСОБА_2 , розірвано, визнано недійсним у судовому порядку або припинено його дію. Таким чином, суд робить висновок, що вищевказаний Договір є чинним на теперішній час, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_2 до свого відзиву надав суду докази виконання ним умов договору від 16.02.2018 по утриманню дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, надав копії квитанцій про сплату аліментів /а.с. 27/; довідку, видану ОСББ «Венський квартал» від 30.09.2020, відповідно до якої ОСОБА_3 дійсно постійно проживала разом із батьком ОСОБА_2 в його квартирі АДРЕСА_2 , в період дії карантинних обмежень, а саме в період з березня по серпень 2020 року. Крім цього, дитина періодично проживає разом з батьком в період шкільних канікул/а.с.72/.
Доказів зворотнього позивачкою ОСОБА_1 суду не надано, незважаючи на отримання копії відзиву/а.с.31, 80/.
В постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 757/31613/16-ц зазначено про відсутність підстав для стягнення аліментів на утримання дитини у випадку, коли між сторонами укладено договір, яким передбачений розмір аліментів та порядок їх нарахування та сплати.
Додатково, слід зазначити, що у разі неналежного виконання договору, позивачка не позбавлена можливості звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, відповідно до положень п.2 ст. 189 СК України.
Варто зазначити, що статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них та інших випадках, які передбачені цим кодексом.
В даному випадку позивачкою ОСОБА_1 подано позов про стягнення аліментів, а не про збільшення їх розміру, не про розірвання цього договору або визнання певних пунктів недійсними, тощо. Взагалі позивачкою при подачі позову не повідомлено суду про існування договору між сторонами від 16.02.2018.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Обговорюючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з огляду на те, що в задоволенні даних позовних вимог відмовлено в повному обсязі та позивачка при пред'явленні позову була звільнена від сплати судового збору за законом, судові витрати по сплаті судового збору по цій справі компенсується за рахунок держави.
Що стосується вимог відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В Постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 638/7748/18 від 23.11.2020 зазначено, що згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., позивачем надано до суду копію квитанції № 0.0.1852739020.1 від 29.09.2020 з терміналу самообслуговування ПРИВАТБАНК. Зі змісту квитанції вбачається, що ОСОБА_8 сплатив ОСОБА_9 кошти в сумі 5000 грн. за юридичні послуги/а.с.77/.
Аналізуючи наданий доказ, суд дійшов висновку про те що сама по собі квитанція не може бути доказом підтвердження витрат на правову допомогу, оскільки суду не надано належним чином засвідчених копій документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження); не надано акту приймання-передачі наданих послуг; розрахунку витрат на правничу допомогу; вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Тому суд дійшов висновку, що підстав для стягнення з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 180 - 184, 189 СК України, правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 757/31613/16-ц , ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259,263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повні відомості учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення складено 25 лютого 2021 року.
СУДДЯ: І.М. БАХАЄВ