01.03.2021
227/5217/20
01 березня 2021 року м. Добропілля
Суддя Добропільського міськрайонного суду Донецької області Любчик В.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого - судді Левченка Андрія Миколайовича від розгляду справи № 227/5217/20 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,-
В провадженні Добропільського міськрайонного суду Донецької області знаходиться адміністративна справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка у відповідності з вимогами закону була розподілена для розгляду судді Левченку А.М.
25 лютого 2021 року до суду надійшла заява від ОСОБА_1 про відвід судді Левченка А.М. Заява мотивована тим, що 24 лютого 2021 року під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 227/5217/20, представником ОСОБА_1 , адвокатом Морозовим В.Ю., було заявлено клопотання про виклик у судове засідання свідків, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 440489. Клопотання про виклик свідків було мотивовано тим, що письмові пояснення свідків не можуть братися до уваги, якщо вони не надали показання в судовому засіданні під присягою. Вищевказане клопотання, про відкладення судового засідання для виклику свідків, яке було призначене на 24 лютого 2021 року суддя задовольнив та призначив розгляд справи на наступний день, тобто на 25 лютого 2021 року. Вважає, що призначивши розгляд справи на 25 лютого 2021 року суддя Левченко А.М. не додержався вимог, які прямо передбачені ст. 277-2 КУпАП, а саме трьохденного терміну для вручення повістки свідкам, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Виходячи з наведеного, вважає, що суддя Левченко А.М. унеможливив здійснення належного повідомлення свідків про їх виклик у судове засідання. Вважає, що суддя взяв на себе функції обвинувачення, хоча вини ОСОБА_1 ще не доведено, це викликало сумніви у його неупередженості, тому діям цього судді він не довіряє, бажає, щоб розгляд справи здійснював інший суддя.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про розгляд заяви про відвід судді повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи телефонограмою.
Захисник ОСОБА_1 адвокат Морозов В.Ю. у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд заяви про відвід судді у його відсутність.
Неявка ОСОБА_1 та його адвоката Морозова В.Ю. не є перешкодою у розгляді заяви про відвід.
Суд, дослідивши зміст заяви про відвід судді, приходить до наступних висновків.
Норми Кодексу України про адміністративні правопорушення не регулюють порядок вирішення питання про відвід судді, але з метою додержання принципу законності, виникла необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі кримінального процесуального права при вирішенні цього питання, а саме ст. ст. 75, 76, 81 КПК України.
Перелік підстав для відводу судді, передбачений ст. 75 та ст. 76 КПК України є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
В наданій заяві про відвід судді Кучумов Д.В. зазначив, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд, задовольнивши клопотання про виклик свідків, призначив наступне судове засідання на наступний день, тобто не дотримався 3-денного терміну для вручення повістки свідкам, що викликає у нього сумніви у неупередженості судді Левченка А.М. при розгляді справи.
Згідно з Коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженим рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.Якщо у позивача по справі виникли сумніви щодо об'єктивності та неупередженості судді, то у нього, відповідно до наведеного, виникає право заявити судді відвід.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
У даному контексті, на думку ЄСПЛ, можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.
Відповідно до п.12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради Європейських судів для Комітету міністрів Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» від 01.01.2001 року незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але із боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.Одним із елементів довіри суспільства, в тому числі і учасників процесу до суду, є довіра складу суду вирішувати спір, що унеможливить в подальшому сумніватись у винесенні справедливого, законного та об'єктивного рішення суду.
Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Мироненко та Мартенко проти України» вказав, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ наявність безсторонності має визначатися для дотримання п.1 ст.6 Конвенції за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечив суд відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. ЄСПЛ звернув увагу на те, що, застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в його безсторонності. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими. Поняття «інші обставини, які викликають сумнів у його неупередженості», є оціночними, використання яких залежить від правосвідомості особи, яка їх застосовує та з'ясовує їх сутність, виходячи зі свого внутрішнього переконання.
З системного аналізу положень вимог закону вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Водночас для того, щоб ці обставини лягли в основу заяви про відвід, вони повинні бути доведеними.
При цьому суд зауважує, що твердження ОСОБА_1 про той факт, що суддя Левченко А.М. взяв на себе функції обвинувачення, є тільки його припущеннями, і не підтверджені належними та допустимими доказами.
Фактично ОСОБА_1 не погоджується з процесуальними діями судді, які забезпечують обов'язок судді по з'ясуванню усіх обставин справи.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вказані обставини, зазначені заявником у заяві про відвід судді Левченка А.М. не доводять про існування обставин, що викликають сумніви в неупередженості та об'єктивності судді.
Інших підстав, які б викликали сумніви у неупередженості або об'єктивності судді при здійсненні правосуддя у даній справі, ОСОБА_1 не наведено.
Суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Веттштайн проти Швейцарії" (заява № 33958/96) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02), у пунктах 43 та 50 яких відповідно зазначено, що особиста безсторонність судді резюмується, поки не надано доказів протилежного.
Призначення та проведення судових засідань, витребування доказів, оцінка доказів є процесуальною діяльністю головуючого у справі та у разі порушення цієї діяльності може бути приводом для апеляційного оскарження рішення, яке буде ухвалено суддею тільки в нарадчій кімнаті, а тому зазначені доводи ОСОБА_1 не є підставами для відводу судді в розумінні ст. 75 та ст. 76 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Левченка А.М.
Керуючись ст. ст. 75-76, 80-81 КПК України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого - судді Левченка Андрія Миколайовича від розгляду справи № 227/5217/20 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - відмовити.
Оскарження постанови діючим законодавством не передбачено.
Суддя В.М.Любчик