24.02.2021 Справа № 756/1997/21
Унікальний номер 756/1997/21
Провадження номер 3/756/1755/21
24 лютого 2021 року м. Київ
Суддя Оболонського районного суду м. Києва Шролик І.С., розглянувши матеріали які надійшли від Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянкуУкраїни, працює продавцем в ТОВ «Міськпреса», зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, -
09 лютого 2021 року до Оболонського районного суду м. Києва надійшов протокол про адміністративне правопорушення № 11, складений 14 січня 2021 року головним спеціалістом відділу безпеки середовища життєдіяльності Управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Тимошок О.А.
У вказаному протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що 14 січня 2021 року об 11 год. 40 хв. за адресою: м. Київ, вул. Скляренка, 17 в торговій точці «Твоя Преса» ТОВ «Міськпреса» в торговому центрі «Пріорка» продавець ОСОБА_1 здійснювала приймання відвідувачів та проводилась діяльність у сфері торгівельного обслуговування населення з виду діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні заходи, а саме: дитячі іграшки, відсутнє маркування для дотримання дистанції між відвідувачами, не організовано централізований збір використаних засобів, на вході відсутні обмеження щодо діяльності відвідувачів залежно від площі приміщення, чим порушила вимоги ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекціних хвороб», підпункт 14 пункту 2, підпункт 4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 44-3 КпАПУкраїни.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2021 року визначено головуючим суддю Шролик І.С.
В судовому засіданні ОСОБА_1 не визнала свою вину в інкриміномоному їй адміністративному правопорушенні. Пояснила, що працює продавцем в ТОВ «Міськапреса» і не являється суб?єктом господарської діяльності, на неї покладалися обов'язки дотримання карантинних обмежень.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх абос відомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова протии України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва протии Росії» (рішення від 30.05.2013, заява №36673/04), «Карелін протии Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016), суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, а саме: протокол про адміністративне правопорушення № 11, складений 14 січня 2021 року, пояснення ОСОБА_1 , судя встановив наступне.
Відповідно до положень ст. 44-3 КпАП України встановлена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідаціюї спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальністьюридичних і фізичнихосіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Стаття 1 указаного Закону визначено карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
За приписами ст. 29 Закону України "Про захист населення відінфекційних хвороб" карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаютьсяо бставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Як видно з протоколу № 11 від 14.01.2021 року, в ньому відсутні докази, що особа яку притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 , є суб'єктом господарювання, або особою на яку покладений обов'язок дотримання карантинних обмежень.
У відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Спираючись на положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику ЄСПЛ у справах "Лучанінова проти України", "Малофєєва проти Росії", суд, повинен виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суддя у цій справі має бути неупередженим і безстороннім та не вправі самостійно змінювати на шкоду особи формулювання адміністративного правопорушення. Відповідне формулювання слід вважити по суті викладенням обвинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у вчиненні якого має бути доведеною не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має право самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 62 КонституціїУкраїни, зокрема, передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на їїкористь.
У відповідності до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі "Кобець проти України" (з урахуванням первісного визначення принципу "поза розумним сумнівом" у справі "Авшар проти Туреччини") доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумцій, достатньовагомих, чітких та узгодженихм іж собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративнеправопорушення, є будь-якіфактичнідані, на основіяких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлюєнаявністьчивідсутністьадміністративногоправопорушення, винністьданої особи в йоговчиненні та іншіобставини, щомаютьзначення для правильного вирішеннясправи.
Разом з тим, за змістом ч. 2 ст. 3 ГК України суб'єктами підприємництва вважаються особи, які займаються підприємницькою діяльністю "для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку".
Стаття 42 ГК України, визначаючи підприємництво як вид господарської діяльності, прирівнює суб'єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність з ознаками підприємницької, до підприємців. Тому, виходячи з цього, поняття суб'єкта підприємницької діяльності слід розглядати крізь призму визначення поняття "суб'єкт господарської діяльності" з урахуванням специфіки, обумовленої зайняттям сааме підприємницькою діяльністю. За змістом ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктамигосподарювання (підприємцями) визнаютьсяучасникигосподарськихвідносин, якіздійснюютьгосподарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарськук омпетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїмиз обов'язаннями в межах цього майна.
Суб'єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність. Стаття 3 ГК України окреслює коло відносин, які за своєю природою можуть вважатися господарськими.
Однак, матеріали справи не містять доказів, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , є суб'єктом господарської діяльності або особою на яку покладено дотримання протиепідеміологічних заходів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАПУкраїни, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відсутність події адміністративного правопорушення означає, що діяльність (дія чи бездіяльність) особи не може розцінюватися як правопорушення, тобто відсутній сам факт правопорушення. У свою чергу, склад адміністративного правопорушення - наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутніст ь хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ст. 247, 283-284 КпАП України, суддя,
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 44-3 КпАП України стосовно ОСОБА_1 з підстав ч. 1 ст. 247 КпАП України у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя І.С. Шролик