23 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 185/10323/18
провадження № 51-3278 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2020 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2019 року ОСОБА_7 засуджено за:
- ч. 2 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- ч. 3 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
06 квітня 2020 року Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_7 покарання за:
- ч. 2 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч. 3 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
Так, 15 серпня 2018 року приблизно о 12.10 ОСОБА_7 разом з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, перебуваючи на перехресті вулиць Харківська та 17 Вересня у м. Павлограді Дніпропетровської області, таємно, повторно, за попередньою змовою групою осіб викрав одну бухту кабелю зв'язку марки «ТЗАБП» 7х4х1,2, довжиною 70,5 м, спричинивши Акціонерному товариству «ДТЕК Дніпровські електромережі» матеріальних збитків на суму 4 786,25 грн.
Крім того, ОСОБА_7 18 жовтня 2018 року приблизно о 14.30, перебуваючи біля подвір'я домоволодіння АДРЕСА_2 , проник до приміщення будинку, звідки таємно викрав: дві болгарки марки «STERN AG 1150» і «Einhell», дві дрелі марки «МЗП ДЭ 10 650» і «ИЭ - 1035У2», точильний станок «ЭТБ-1 У4», технічний фен марки «Skil 8003», насос з електродвигуном «Харків», генератор з автомобіля «Жигулі 2106», дві чавунні батареї на 7 та 5 секцій, спричинивши потерпілому ОСОБА_8 матеріальних збитків на загальну суму 9 842,40 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок суворості, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, не врахував у достатній мірі всіх обставин, що пом'якшують покарання, та даних про особу її підзахисного. Зокрема, поза увагою суду залишилось часткове визнання вини засудженим, наявність на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, добровільне відшкодування потерпілому ОСОБА_8 завданих збитків та позицію останнього, який вважав застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України справедливим. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не мотивував необхідності застосування до обвинуваченого реального позбавлення волі та ухвалив вирок, який не відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
Позиція учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу, просили вирок суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Доводи касаційної скарги захисника про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність обставин, що пом'якшують покарання - наявність на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей цивільної дружини, добровільне відшкодування потерпілому ОСОБА_8 завданих збитків, дані про особу винуватого, зокрема те, що він раніше притягався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та родину, а також позицію потерпілого, який просив не призначати покарання, пов'язане з реальним позбавленням волі.
Прокурор,не погоджуючись із таким рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити новий вирок, призначивши обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 у частині призначеного покарання й ухвалив новий вирок.
Як убачається з його мотивувальної частини, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_7 , урахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про його особу, зокрема, те, що він раніше притягався до кримінальної відповідальності та схильний до скоєння злочинів, за місцем проживання характеризується негативно, не працює, заподіяні потерпілим збитки не відшкодував в повному обсязі, тобто дотримався вимог статей 65-67 КК України.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції обґрунтовано обрав ОСОБА_7 покарання саме у виді реального позбавлення волі в мінімальних розмірах, передбачених санкціями ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України, підстав для застосування інституту звільнення від відбування покарання не вбачається.
Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим, як про це зазначено в касаційній скарзі захисника, Суд не знаходить.
За результатом перевірки матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 колегія суддів уважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при призначенні реального покарання не врахував часткове визнання вини обвинуваченим, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, відшкодування потерпілому ОСОБА_8 завданих збитків, позицію останнього, оскільки саме це й було враховано судом при визначенні розміру покарання в мінімальних межах.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2020 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3