15 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1736/20 пров. № А/857/15645/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Запотічного І.І.,
суддів - Глушка І.В., Довгої О.І.,
при секретарі судового засідання: Галаз Ю.А.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року (суддя Микитин Н.М., ухвалене в м. Івано-Франківську) у справі № 300/1736/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаГоловне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання рішення протиправним та зобовязаннявчинити дії, -
16.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з наведених у нгьому підстав, просить визнати протиправними дії відповідача щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за №195 від 12.03.2020 без урахування до посадового окладу регіонального коефіцієнту 1.1 та зобов'язати видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням до посадового окладу регіонального коефіцієнту 1.1.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначив, що ТУ ДСА в Івано-Франківській області видано йому довідку про суддівську винагороду від 12.03.2020, у якій протиправно не враховано до посадового окладу регіональний коефіцієнт у розмірі 1.1, який застосовується при визначенні суддівської винагороди діючого судді. Позивач зазначив, що до суддівської винагороди суддів Калуського міськрайонного суду враховується, зокрема, посадовий оклад до якого застосовується регіональний коефіцієнт - 1.1. Вказав, що оскільки розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначається відповідно до суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, то і до складу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці слід враховувати відповідний регіональний коефіцієнт. Вважає, що дії відповідача щодо неврахування до грошового утримання позивача регіонального коефіцієнта, є протиправними, такими, що порушують норми чинного законодавства України, конституційні принципи незалежності суддів та право на належне щомісячне довічне грошове утримання.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ТУ ДСА в Івано-Франківській області подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про відсутність підстав для врахування у щомісячному довічному грошовому утриманні судді у відставці посадового окладу регіонального коефіцієнта 1,1, оскільки такий застосовується до базового розміру посадового окладу суддів, які здійснюють правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення понад сто тисяч осіб. Також вказує на те, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Регіональний коефіцієнт - є доплатою за додаткове навантаження судді до базового розміру посадового окладу, яка залежить від кількості населення, де розташований суд, у якому здійснює суддя правосуддя. Покликаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №804/3609/18, зазначає, що умовою застосування регіонального коефіцієнта є фактичне здійснення правосуддя, відтак передбачені ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII положення, на думку скаржника, на позивача не поширюється.
Позивач згідно поданої до суду заяви просив розгляд справи проводити без його участі, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Апелянт та третя особа будучи повідомленими про час та місце розгляду справи, явки уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.
Третя особа ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у відзиві на апеляційну скаргу заперечило проти рішення суду першої інстанції, вважає, що видача довідки, станом на 01.01.2020, буде суперечити положенням пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що постановою Верховної Ради України №1600-V-III від 22.09.2016 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Калуського міськрайонного суду № 02-06.2/83 від 03.10.2016 ОСОБА_1 відраховано зі штату суду;
Як вірно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 перебуває на обліку в пенсійному органі та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
На звернення позивача із заявою від 20.02.2020р. про надання довідки про складові суддівської винагороди для перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, які підлягають застосуванню на підставі рішення Конституційного суду від 18.02.2020 року №2-р/2020, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області надано Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №195 від 12.03.2020, відповідно до змісту якої станом на 18.02.2020 його суддівська винагорода, що враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 94590,00 грн.
Позивач, не погоджуючись із незастосуванням відповідачем до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнту при видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з приписів ч.4 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), чинного на час призначення позивачеві щомісячного довічного грошового утримання, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше при значеного щомісячного довічного грошового утримання.
Так, згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Приписи частин 5-8 ст.135 Закону 1402-VIII встановлюють розміри щомісячних доплат: за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності; виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п. 10 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Згідно з ч.3 ст.142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Таким чином, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Складовою суддівської винагороди є посадовий оклад.
При цьому, ч. 3 ст. 135 Закону визначено поняття базового розміру посадового окладу та ч. 4 ст. 135 Закону встановлена можливість застосування до базового розміру посадового окладу регіональних коефіцієнтів.
Зі змісту наведених приписів статті 135 Закону №1402-VIII можливо зробити висновок, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат. При цьому, посадовий оклад судді складаються з базового розміру посадовою окладу судді та застосованого до нього відповідного регіонального коефіцієнту.
Тобто, передбачений частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII регіональний коефіцієнт є складовою частиною посадового окладу судді, а не доплатою.
Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що регіональні коефіцієнти до посадового окладу застосовуються лише у разі здійснення суддею правосуддя.
Згідно зі ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
У рішенні від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
У виданій відповідачем довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці вказано посадовий оклад на рівні 63060,00 грн (а.с. 22).
Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії штатного розпису Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області на 2020 рік, затвердженого 21.02.2020 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (а.с.34-35), судом встановлено, що посадовий оклад працюючого судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області становить 69366,00 грн, тобто з врахуванням регіонального коефіцієнта 1,1.
Відтак, оскільки розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначається відповідно до розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, то вказаний регіональний коефіцієнт повинен також враховуватися при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
При цьому, в спірному даному випадку суд погоджується з доводами відповідача, що виплата регіонального коефіцієнту судді, який здійснює правосуддя, залежить від кількості населення у населеному пункті, де розташований відповідний суд, та враховує, що відповідачем затверджено виплату регіонального коефіцієнта 1,1 судді, що здійснює правосуддя в Калуському міськрайонному суді Івано-Франківської області.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що регіональний коефіцієнт не може враховуватися при виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, так як застережень щодо застосування регіонального коефіцієнта при визначенні грошового утримання суддів у відставці чинним, як на час виходу судді у відставку, так і на час розгляду справи законодавством, не встановлено.
Стверджуючи про правомірність дій при видачі довідки, скаржник вказує на приписи частини 10 статті 135 Закону №1402-VIII які, на його переконання, не дають права суддям у відставці на отримання доплат до посадового окладу при виплаті довічного грошового утримання.
В контексті зазначеного, колегія суддів звертає увагу відповідача на висновки Конституційного Суду України (далі - Суд) у рішенні № 11-р/2018 від 04.12.2018, де Суд, для цілей застосування положень частини 1 статті 55, частини 8 статті 56, частин 1, 2 статті 89, частини 3 статті 82, частин 6, 7 статті 147, Закону №1402-VIII, встановив невідповідність Конституції України положень частини 10 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, згідно із якою, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Аналогічного змісту норма встановлена частиною 10 статті 135 Закону №1402-VIII.
Надаючи оцінку конституційності частині 10 статті 133 Закону №2453-VI Конституційний Суд зауважив, що випадки, коли суддя не здійснює правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина 1 статті 55); з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина 8 статті 56, частини 1, 2 статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина 3 статті 82, частини 6, 7 статті 147).
Таким чином, судді у відставці не є суб'єктами правового регулювання частини 10 статті 135 Закону №1402-VIII, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування вказаної норми під час визначення права позивача на належне щомісячне довічне грошове забезпечення як судді у відставці.
Суд зазначає, що відповідно до приписів частини 3 статті 143 Закон України "Про судоустрій та статус суддів" щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці саме у відповідному процентному співвідношенні до суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Отже, будь-які обмеження щодо врахування регіонального коефіцієнта при визначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відсутні.
Наведені обставини враховані судом першої інстанції при перевірці законності та обґрунтованості дій суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, та стосовно наявності підстав для визнання їх протиправними.
Щодо ефективності обраного судом першої інстанції способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
З огляду на положення статей 5,21,245 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії (бездіяльність, рішення) протиправними.
Позивачем при зверненні до суду заявлено позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо видачі довідки про судівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №195 від 12.03.2020 без урахування до посадового окладу регіонального коефіцієнту 1,1, передбаченого ч.4 ст. 135 Закону №1404-VIII, та зобов'язання відповідача відповідно до частин 3, 4, 5 ст. 135 Закону №1404-VIII видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням посадового окладу, який складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, із застосуванням до посадового окладу регіонального коефіцієнту 1,1, а саме в розмірі 104049, 00 грн, у тому числі: посадовий оклад - 69366,00 грн, доплата за авислугу років (50%) - 34683,60 грн.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача в адміністративній справі вчинити певну дію як спосіб захисту порушеного права є встановлення протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Враховуючи наведене вище, виходячи із заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у спірному випадку відповідач, не вказуючи у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці посадового окладу працюючого судді з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1, обмежив позивача в праві отримувати щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі встановленому Законом України "Про судоустрій та статус суддів", відтак такі дії відповідача слід визнати протиправними.
При цьому, колегія суддів вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням до посадового окладу регіонального коефіцієнту 1,1.
Також з огляду на положення ст.382 КАС України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для встановлення заявленого позивачем виду судового контролю за виконанням рішення суду в даній справі, оскільки позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що рішення суду у даній справі буде відповідачем тривалий час не виконане, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № 300/1736/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга
У зв'язку з перебуванням у відрядженні в Національній школі суддів України судді Довгої О.І. в період з 22.02.2021 по 26.02.2021, повне судове рішення складено 01.03.2021р.