15 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1360/20 пров. № А/857/14850/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,
при секретарі судового засідання: Галаз Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року ( суддя Дерех Н.В., ухвалене в м. Тернополі, повний текст складено 20.10.2020) у справі № 500/1360/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Тернопільській області № Ф - 1089-54 У від 14.05.2019,-
В червні 2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), та з наведених в ньому підстав просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-1089-54 від 14.05.2019
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач- Головне управління ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, у якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтуванням апеляційної скарги зазначає, що відповідно до інформації щодо позивача яка міститься у інформаційній системі “Податковий блок. Облік платників податків”, а саме: розділ “Реєстраційні дані”, відомо, що позивач був зареєстрований як суб'єкт господарювання станом на 18.07.2008 Тернопільською ДПІ за КВЕД 60.22.0 “діяльність таксі” та взятий на облік Тернопільською ДПІ (м. Тернопіль), припинено таку підприємницьку діяльність 17.12.2019, однак позивач не знятий з обліку. Зазначив, що згідно з інформацією щодо ОСОБА_1 , яка міститься у інформаційній системі “Податковий блок. Реєстрація платників податків”, а саме: розділ “Реєстр страхувальників”, відомо, що позивач взятий на облік за реєстраційним номером 19188091 за 244 категорією “ФО - підприємці, діяльність яких припинена за заявницьким принципом та які перебувають на обліку”. Апелянт вказує, що не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2646-VI, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску, оскільки Законом №2464 не передбачено звільнення даного платника від сплати єдиного внеску, який одночасно є найманим працівником на підприємстві, адже даний Закон визначає роботодавців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (адвокатську) та фізичних осіб - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, як окремі платники єдиного внеску.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, вважає їх необґрунтованими та просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи явки уповноважених представників в судове засідання 15.02.2021 не забезпечили, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В02 №924166, ОСОБА_1 з 18.07.2008 зареєстровано як фізичну особу - підприємця, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців 26460000000012081 ,та з 22.07.2008 позивача взято на облік в органах державної податкової служби, що підтверджується Довідкою про взяття на облік платника податків №22062 від 22.07.2008, Форма 4-ОПП.
Судом першої інстанції вірно встановлено та метеріалами справи підтверджено, що 19.11.2008 Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України позивачу було видано ліцензію серія АВ №425452 щодо виду господарської діяльності позивача - надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України “Про автомобільний транспорт”, дозволений вид робіт - внутрішні перевезення пасажирів на таксі. Строк дії ліцензії - з 20.08.2008 по 19.08.2013.
В подальшому, 17.12.2019 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за його рішенням - ОСОБА_1 .
Як вбачається з довідки від 13.01.2020 №11/03, яка видана Галицьким коледжем імені В'ячеслава Чорновола, ОСОБА_1 з 01.10.2014 дійсно працює у Галицькому коледжі імені В'ячеслава Чорновола і на даний час займає посаду майстра виробничого навчання водінню транспортних засобів за контрактом укладеним з 01.09.2019 (наказ №289-к пункт 1 від 30.08.2019) та посаду механіка (0,5 ставки) за сумісництвом з 01.09.2019 (наказ №289-к пункт 2 від 30.08.2019).
Головним управлінням ДФС у Тернопільській області виставлена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-1089-54 У, згідно якої заборгованість позивача станом на 08.07.2019 зі сплати єдиного внеску становить 21030,90 грн.
ОСОБА_1 не погоджуючись із даною вимогою про сплату боргу (недоїмки), звернувся в суд з даним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції зробив висновок, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-1089-54 У є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів апеляційного суду з приводу такого висновку суду першої інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.
Відповідно до пункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Положеннями статті 2 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Як передбачено абзацом 1 пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464 не врегульовано.
Враховуючи наведені норми законодавства, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
А відтак, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що з врахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Як вірно зазначено судом першої інстанції інше тлумачення норм Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску ( відповідає позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 01.10.2014 працює у Галицькому коледжі імені В'ячеслава Чорновола і на даний час займає посаду майстра виробничого навчання водінню транспортних засобів за контрактом укладеним з 01.09.2019 та посаду механіка (0,5 ставки) за сумісництвом з 01.09.2019.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, а відтак оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та вірно скасована судом першої інстанції.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 500/1360/20 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга
У зв'язку з перебуванням у відрядженні в Національній школі суддів України судді Довгої О.І. в період з 22.02.2021 по 26.02.2021, повне судове рішення складено 01.03.2021р.