08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email
inbox@fs.ko.court.gov.ua
1-кп/381/66/21
381/1495/19
23 лютого 2021 року місто Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисників обвинуваченого - адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у судовому засіданні об'єднане кримінальне провадження №12019110330000037 від 01.03.2019, № 12019110330000042 від 21.03.2019 за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК України,
У провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області перебуває об'єднане кримінальне провадження №12019110330000037 від 01.03.2019, № 12019110330000042 від 21.03.2019 за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК України.
Прокурором в судовому засіданні було надано угоду про визнання винуватості від 23 лютого 2021 року укладену між прокурором Фастівської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 в присутності захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Враховуючи вищевикладене та керуючись вимогою ч. 3 ст. 474 КПК України, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду зазначеної вище угоди.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, яка відповідно до ч. 2 ст. 469 КПК України може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
З огляду на надану угоду прокурор у справі ОСОБА_3 , будучи уповноваженим відповідно до ст. 37 КПК України та обвинувачений ОСОБА_4 у відповідності до ст.ст. 468, 469, 470, 472 КПК України в присутності захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали угоду в службовому приміщенні Фастівської місцевої прокуратури, на підставі якої ОСОБА_4 зобов'язується визнати свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 2 ст. 309 КК України. В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про винуватість, наслідки її невиконання. Також сторони погодилися на призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки; за ч. 2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ст. 70 КК України визначити ОСОБА_4 остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст. 75 КК України з випробуванням .
Прокурор, обвинувачений та захисники в судовому засіданні просили затвердити угоду про визнання винуватості.
Під час судового засідання ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України за вказаних в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості обставинах. ОСОБА_4 роз'яснено наслідки затвердження такої угоди, передбачені ст.474 КПК України.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості, дійшов такого висновку.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Згідно із ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК України, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:
1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;
6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.
Тому, перевіривши угоду про визнання винуватості на відповідність цим вимогам закону, суд не вбачає законних підстав для її затвердження, зважаючи на наступне.
Як встановлено під час розгляду угоди про визнання винуватості, обвинувачений ОСОБА_4 визнав повністю вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а також обставини цих злочинів. При цьому, з наданих суду показань обвинуваченого вбачається, що вони повністю узгоджуються з фактичними обставинами інкримінованих злочинів. Разом з тим, під час складання обвинувальних актів та на їхній підставі угоди про визнання винуватості була допущена неповнота кваліфікації дій обвинуваченого. Так, за ч.2 ст.309 КК України дії ОСОБА_4 кваліфіковані як незаконне виготовлення, придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, вчинене повторно у великих розмірах. Водночас, як встановлено судом з вступної частини обвинувального акта та наданих прокурором документів, що характеризують обвинуваченого ОСОБА_4 він є особою, яка була засуджена за ч.1 ст.309 КК України 26.09.2018, а злочин, у даному кримінальному провадженні за ч.2 ст.309 КК України вчинено на початку березня 2019 року (точної дати та часу не встановлено), його дії мали б бути також кваліфіковані як «ті самі дії, вчинені протягом року, після засудження за цією статтею». Цього зроблено не було.
Щодо іншого епізоду обвинувачення за ч.1 ст.263 КК України, то як видно з обвинувального акта та угоди про визнання винуватості, обвинувачений в останній декаді лютого 2019 року перебуваючи на березі річки Унава, неподалік будинку розташованого по АДРЕСА_1 , знайшов металеву банку з-під напою «NESQUIK» в якій знаходився паперовий згорток з надписом «порох» з змістом сипучої речовини темно-зелено-сірого кольору, яка зовні схожа на вибухову речовину (порох), вчинивши таким чином незаконне придбання вибухових речовин та розпочавши їх незаконне зберігання. У подальшому він приніс вказану металеву банку з-під напою «NESQUIK», в якій знаходився паперовий згорток з надписом «порох» з вмістом сипучої речовини темно-зелено-сірого кольору до господарського приміщення за місцем свого проживання, що знаходиться за адресою: буд. АДРЕСА_1 , де продовжив незаконне зберігання вибухових речовин до моменту вилучення працівниками поліції.
Разом з тим, дії ОСОБА_4 кваліфіковано як вчинення зберігання та придбання вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, а саме як вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, тоді як упущено кваліфікацію дій обвинуваченого в частині перенесення придбаного пороху з місця його придбання до місця проживання, що потягло за собою неповноту кваліфікації дій обвинуваченого.
При цьому, обвинувачений у наданих суду показаннях підтвердив всі фактичні обставини інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
У зв'язку з цим, суд вважає, що в цій частині угода не відповідає вимогам закону.
Крім того, відповідно до ст. 472 КПК України, в угоді про визнання винуватості зазначаються, в тому числі, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення та обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце).
Зі змісту наданої сторонами угоди встановлено, що обвинувачений визнав свою винуватість, а зобов'язується він беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні. Будь-яких інших обов'язків обвинуваченого угода про визнання винуватості не передбачає. Вказане фактично свідчить про те, що визнання вини обвинуваченим пов'язується виключно з узгодженою мірою покарання із застосуванням положень ст.75 КК України.
Таким чином, надана на затвердження угода про визнання винуватості не відповідає інтересам суспільства.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що в затвердженні угоди слід відмовити, а кримінальне провадження необхідно призначити до розгляду у загальному порядку.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 314, 468-474 КПК України суд
У затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 23.02.2021 між прокурором Фастівської місцевої прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 - відмовити.
Продовжити розгляд кримінального провадження у загальному порядку.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1