01.03.2021 Справа № 363/789/21
1 березня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Лукач О.П.
за участю секретаря Сергієнко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вишгороді цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шумського І.С., звернулася до Вишгородського районного суду Київської області із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
В обґрунтування поданої заяви зазначила, що вона та її чоловік ОСОБА_3 є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 в рівних частинах. У цьому будинку зареєстровані та проживають: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 , донька ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 . ОСОБА_2 протягом тривалого часу, зловживає наркотичними засобами та алкоголем, вчиняє сварки з членами сім'ї, погрожуючи фізичною розправою та вчиняє психологічне насильство. Вона неодноразово зверталась до Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції щодо конфліктної ситуації із своїм сином, яка виникла на ґрунті того, що ОСОБА_2 в черговий раз, перебуваючи під дією наркотиків та алкоголю, вчинив сварку, погрожував фізичною розправою та чинив психологічне насильство. Згідно висновку поліції від 2 грудня 2019 року, працівниками було проведено з ОСОБА_2 профілактичну бесіду про недопущення протиправної поведінки в подальшому. Проведена профілактичної бесіда працівниками поліції з її сином
ОСОБА_2 результату не дала. 23 січня 2020 року ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з тим, що він вчинив насильство в сім'ї відносно неї - ОСОБА_1 . Протягом 2020 року ОСОБА_2 здійснювалось психологічне насильство, що неї, та членів сім'ї. 22 грудня 2020 року вона звернулась до Вишгородського ВП ГУНП в Київській області з заявою, що її син ОСОБА_2 в черговий раз вчинив, щодо неї психологічне насильство, а саме перебуваючи в нетверезому стані ображав нецензурними слова та кидався в бійку. 19 лютого 2021 року вона знову звернулась з заявою до органі поліції у зв'язку з тим, що її син вчинив, щодо неї психологічне насильство, яке проявлялось словесними образами та погрозами. Вона, як жінка стурбована за своє життя та життя свої близьких, оскільки не може попередити те, що може вчинити її син, коли перебуватиме у алкогольному чи наркотичному стані. Таким чином, вважає, що є особою, яка зазнала домашнього насильства. Щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо неї необхідно до ОСОБА_2 застосувати обмежувальний припис у виді заборони ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) зі нею, а також усунути перешкоди у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи. Додатково зазначивши, що у її сина ОСОБА_2 є інше житло у якому він має право проживати.
Під час розгляду справи представник заявника - адвокат Шумський І.С. уточнив вимоги заяви у частині виду обмежувального припису, який необхідно засовувати до ОСОБА_2 , а саме просив застосувати обмежувальний припис у виді заборони
ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) зі ОСОБА_1 .
Заявник ОСОБА_1 підтримала позицію представника та просила про задоволення заяви, додатково зазначивши про систематичність дій її сина, які полягають у психологічному насильстві щодо неї та членів сім'ї, щоденних конфліктах, аргесії з його боку, її приниження, псуванні речей у будинку, погроз сина підсипати що-небудь у чай для зупинки серця, нестерпимою для неї старістю. Через неможливість спрогнозувати поведінку сина, просить заборонити його перебування у будинку. Також зазначила, що через поведінку ОСОБА_2 її донька змушена була залишити місце проживання та знімати квартиру в іншому місці.
У судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_2 заперечував викладені у заяві обставини, посилаючись на їх безпідставність, провокацію з боку заявника та її представника, при цьому не заперечував, що стосунки з матір'ю не ідеальні, сварки іноді мають місце. Будь-яких доказів на підтвердження своєї позиції суду не надав.
Відповідно до частини другої статті 350-5 ЦПК України суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку про задоволення уточненої у судовому засіданні заяви з таких підстав.
Відповідно до статей 13, 12 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Рестру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості житловий будинок АДРЕСА_1 є приватною спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 8-9).
Заявниця ОСОБА_1 та її син - ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у цьому будинку (а.с. 5-7).
ОСОБА_2 систематично вчиняє відносно своєї матері ОСОБА_1 сварки, погрожує фізичною розправою та вчиняє психологічне насильство, у зв'язку із чим, неодноразово зверталася до правоохоронних органів за захистом.
Як убачається із висновку ДОП Вишгородського відділу поліції Головного управління національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції Маруненка І.В. від 2 грудня 2019 року за результатами розгляду матеріалів перевірки за заявою ОСОБА_1 від 13 листопада 2019 року щодо конфлікту з її сином
ОСОБА_2 , який вживає наркотичні засоби та не реагує на зауваження, погрожує заявниці та її чоловіку розправою, з ОСОБА_2 було проведено профілактичну бесіду про недопущення протиправної поведінки в подальшому (а.с. 12).
Проте, незважаючи на це, постановою Вишгородського районного суду Київської області від 23 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 березня 2020 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП за те, що 23 січня 2020 року він, перебуваючи за місцем проживання у АДРЕСА_1 , вчинив насильство в сім'ї щодо своєї матері ОСОБА_1 , а саме: виражався на її адресу нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою.
Крім цього, судом встановлено, що у подальшому заявник ОСОБА_1 знову зверталася до правоохоронних органів із заявами щодо неналежної поведінки її сина ОСОБА_2 , вчинення ним сімейної сварки, висловлювання нецензурними словами, перебування у нетверезому стані. Зокрема, 22 грудня 2020 року, що підтверджується довідкою старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Вишгородського ВП ГУНП в Київській області капітана поліції Коваленка М.Ю. (а.с. 18) та згідно витягу з реєстру Вишгородського районного управління поліції ГУНП в Київській області щодо реєстрації заяви від ОСОБА_1 від 19 лютого 2021 року (а.с. 19).
У судовому засіданні представником заявника також повідомлено про складання щодо ОСОБА_2 26 лютого 2021 року адміністративного протоколу за вчинення ним насильства у сім'ї, який по суті судом ще не розглянуто.
Таким чином, вказані вище обставини, на думку суду, підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у формі психологічного насильства щодо заявниці, погрози фізичною розправою, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Так, протидія насильству у сім'ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім'ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров'ю потерпілої від насильства у сім'ї.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Розділом IV глави 13 ЦПК України визначений порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису. Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
З метою реалізації запобіганню насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Вказаний Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно пунктів 3, 6, 8, 14 частини першої статті 1 цього Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Згідно зі статтею 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» предметом регулювання є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється, зокрема, на батьків і дітей.
Державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків.
Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є:
1) запобігання домашньому насильству;
2) ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом запровадження механізму взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
3) надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством;
4) належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки (стаття 5 цього Закону).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
У пункті 7 частини першої статті 1 Закону визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Згідно із частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18) в результаті перегляду справи № 756/2072/18.
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявник, уточнивши її вимоги у судовому засіданні, просить застосувати до ОСОБА_2 обмежувальний припис у виді заборони йому перебувати в місці спільного проживання (перебування) зі ОСОБА_1 .
Визначаючи заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , та покладення на нього обов'язків, суд враховує, що житловий будинок АДРЕСА_1 є приватною власністю заявниці та її чоловіка, а їх син ОСОБА_2 , 1984 року народження, проживає та зареєстрований за вказаною адресою, при цьому ОСОБА_2 має можливість проживати у іншому місці, а саме у квартирі АДРЕСА_2 , якою на підставі довіреності, виданої власником квартири ОСОБА_5 від 23 травня 2019 року, має право управляти (користуватися), що заінтересованою особою не заперечується.
Враховуючи обставини, встановлені під час розгляду справи, суд вважає доведеним факт, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство щодо заявниці, є високою вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо заявниці, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та необхідність видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 із встановленням тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків, зокрема, передбачених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно із статтею 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Відповідно до частини другої статті 350-8 ЦПК України про видачу обмежувального припису суд не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
Зазначене збігається із положенням частини шостої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно із частиною третьою статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, слід віднести на рахунок держави.
Керуючись статтями 1, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», статтями 12,13, 81, 263-265, 268, 350-1-350-8, 352, 354 ЦПК України, суд
уточнену заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - задовольнити.
Видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців, яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов'язки:
заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1
Суддя О.П. Лукач