Справа № 361/1171/20
Провадження № 2/361/489/21
18.01.2021
18 cічня 2021 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Радзівіл А.Г.
за участю секретаря Бас Я.В., Радченко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,
19 лютого 2021 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" на його користь не виплачену заробітну плату у розмірі 7 874,20 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 162690,71 грн., з утриманням з вказаної суми при виплаті податків та інших обов'язкових платежів.
Свій позов обґрунтовував тим, що він перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" з 20.03.1998 року по 31.12.2012 рік.За період з 01.01.2007 року по 31.12.2012 рік відповідач виплатив позивачу заробітну плату не в повному обсязі.
Відповідно до виписки з індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) за зазначений період позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 162 259,22 грн.
З врахуванням обов'язкового утримання із заробітної плати податків та зборів за вказаний період до видачі позивачу належало 132 955,20 грн.
З 01.01.2007 року по дату подання позову відповідно до виписок з карткового рахунку відповідачем перераховано позивачу 125 081,00 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 01.01.2007 року по день подання позову становить 7 874,20 грн.
26.11.2019 року з метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача лист з вимогою виплатити заборгованість по заробітній платі та надати розрахунок такої заборгованості.Вказані листи залишені відповідачем без відповіді.
Факт нарахування заробітної плати, а також відсутності нарахувань за періоди, коли позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу наданих Пенсійним фондом України.Факт часткової виплати заробітної плати підтверджується виписками з банківського рахунку.
Позивач також вважає, що на його користь із відповідача слід стягнути і середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 162690,71 грн.
Для розрахунку середнього розміру заробітної плати за невиконаними зобов'язаннями щодо повного розрахунку при звільненні позивач взяв дані нарахованої заробітної плати за листопад-грудень 2012 року, а також кількість робочих днів у зазначених місяцях.
Тобто, нарахована заробітна плата за листопад 2012 року - 773,01 грн., кількість робочих днів - 22днів, нарахована заробітна плата за грудень 2012 року - 2758,51 грн., кількість робочих днів - 22днів.
Таким чином, середній розмір заробітної плати становить (773,01+2758,51)/ (22+22) = 3531,52/44 = 80,26 грн.Кількість робочих днів з 01.01.2013 року по 08.02.2020 року складає 2027 днів. Тобто, сума компенсації за час затримки виплати заробітної плати становить:80,26 * 2027= 162 690,71 грн.
20 лютого 2020 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та відкрито провадження справі за позовом за правилами спрощеного позовного провадження.
03 листопада 2020 року представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, в якій відповідач зазначає, що в позовній заяві крім заборгованості по заробітній платі в сумі 7874,20 грн., позивач просить стягнути середній заробіток в сумі 162 690,71 грн., тобто сума середнього заробітку в 20 раз перевищує суму заборгованість по заробітній платі, тобто наявна очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі.
Посилається на те, що у листопаді 2020р. був опублікований дайджест судової практики Великої Палати верховного Суду за І півріччя 2020р., з якого вбачається, що Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо порядку зменшення суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника, визначивши, що суд, керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, може зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, формульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс 16 і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку зачас затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробізку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тобто, якщо б позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, взяв би кредит з метою збереження рівня свого життя, то, виходячи із середньозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні, він сплатив би відсотки в сумі 27 045,25 гри. (довідка-розрахунок відповідача додається). Тобто, в такому випадку орієнтовна оцінка майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням статистичних усереднених показників склала 27 045,25 грн.
Таким чином, з огляду на правову позицію Великої палата Верховного суду, викладену в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній
платі, ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" просив зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до 27 045,25 гри.
Надалі під час розгляду справи представник надав інші письмові пояснення в яких зазначає, що в доповнення до своїх письмових пояснень по справі представник відповідача посилається на постанову Київського апеляційного суду від 29.12.2020 р. у справі № 361/9053/19 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" про стягнення заробітної плати і середнього заробітку, яка є аналогічною із поданим позовом.
Тому представник відповідача посилаючись на довідку № 1070 від 08.12.2020 р., відповідно до якої заборгованість по заробітній платі позивача станом на 01.09.2020р. складає 12 757,18 грн., з врахуванням того, що позивач звільнився 31.12.2012 р., а до суду звернувся лише в 2020 р., тобто через 8 років після звільнення, з огляду на правову позицію Великої палати Верховного викладену в постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц. просив зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 162 690,71 грн. до 12 757,18 грн.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги та просила суд стягнути з ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 7874 грн. 20 коп. та 162690 грн. 71 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку. Пояснення надала аналогічні змісту позовної заяви.
В судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, про день,час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши подані докази та проаналізувавши всі аргументи сторін, викладені у позовній заяві та у відзиві, відповіді на відзив, встановив такі обставини і дійшов наступних висновків.
Справа як трудовий спір розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідач подав клопотання про розгляд справи у порядку звичайного (не спрощеного) провадження. Разом з тим, враховуючи приписи п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України щодо розгляду трудового спору виключно у спрощеному провадженні, і положення ч.7 ст.277 ЦПК України , якими не передбачено подання стороною клопотання про розгляд трудового спору у порядку звичайного позовного провадження, а також враховуючи, що предметом спору є заробітна плата, що з юридичної точки зору не може розглядатись як особливо складна справа, то суд не вбачив підстав для розгляду справи в порядку звичайного позовного провадження і для призначення підготовчого засідання, тим більше, що сторони мали достатньо часу для подання всіх передбачених процесуальним законом заяв по суті справи, а також наявних у них доказів.
ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" з 20.03.1998 року по 31.12.2012 року, що підтверджується копією трудової книжки поданої позивачем. (а.с. 7-18)
Відповідно до виписки з індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) за зазначений період позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 162 259,22 грн. (а.с. 23-26)
З врахуванням обов'язкового утримання із заробітної плати податків та зборів за вказаний період до видачі позивачу належало 132 955,20 грн.
З 01.01.2007 року по дату подання позову відповідно до виписок з карткового рахунку відповідачем перераховано позивачу 125 081,00 грн. (а.с. 27-45)
Згідно довідки від 08 грудня 2020 року за № 1070 наданої ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" заборгованість перед ОСОБА_1 складає з травня 2012 року по грудень 2012 року в розмірі 12757 грн. 18 коп.(а.с.101)
Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Факт невиплати своєчасно заробітної плати та факт непроведення своєчасного остаточного розрахунку зі звільненим працівником відповідач не заперечує, тому суд даний факт вважає встановленим.
Підстав для звільнення відповідача від обов'язку по виплаті зарплати та проведення розрахунку зі звільненим працівником нема. Відповідач не заперечує факту наявності заборгованості із заробітної плати і її розміру і не заперечує затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином суд беручи до уваги довідку від 08 грудня 2020 року за № 1070 наданої ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" та заявлені позивачем вимоги, розглядаючи їх у межах заявлених вимог, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості про заробітній платі в сумі 7874 грн. 20 коп. підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то суд дійшов таких висновків.
Статтею 21 КЗпП України передбачений обов'язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Застосовуючи до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить із того, що: позивач звернувся до суду з цим позовом у 19 лютого 2020 року, тобто зі спливом більш ніж вісім років після звільнення з роботи; відповідно до матеріалів справи та встановлених судом обставин позивач не довів, що звернутись на момент звільнення до відповідача з вимогою про виплату нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у сумі 7874 грн. 20 коп. не зміг, а лише у лютому 2020 року, зміг реалізувати зазначене право; сума невиплаченої при звільненні заробітної плати (7874 грн. 20 коп.) є більш, ніж у 20 разів меншою, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (162690 грн. 71 коп.).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 12757 грн. 18 коп. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням встановлених у справі обставин.
Тому у відповідній частині слід задовольнити позовні вимоги частково про стягнення за статтею 117 КЗпПУкраїни за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 12757 грн. 18 коп.
Аналогічний висновок зроблено Верховим Судом у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 335/4416/18-ц.
Відповідно ст. 141 ЦПК України слід стягнути з ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 196 грн. 79 коп. та стягнути з ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" судовий збір на користь держави у розмірі 840 грн. 80 коп.
Керуючись ст. ст. 76 - 83, 90, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд-
Стягнути з ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 7874 грн. 20 коп. та 12 757 грн. 18 коп. середній заробіток за час затримки розрахунку.
Стягнути з ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 196 грн. 79 коп.
Стягнути з ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" судовий збір на користь держави у розмірі 840 грн. 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Радзівіл А.Г.