01 березня 2021 року № 320/10846/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті основної та додаткової пенсії відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, та доплати в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше сплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплату за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796).
Позивач зазначає, що у серпні 2020 року йому стало відомо про те, що за період 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач нарахував та виплатив позивачу пенсію, додаткову пенсію та доплату у розмірі, що є меншим за розмір, визначений Законом №796, оскільки положеннями Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-VIII в редакції, яка була чинна у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, не було передбачено жодних обмежень щодо застосування статей 39, 50 та 54 Закону №796. Враховуючи відмову відповідача у здійсненні перерахунку пенсії у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що заявлені позивачем виплати мають здійснюватись у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, якому Законом №796 були делеговані повноваження по визначенню таких сум. Так, нарахування пенсії здійснюється відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №1210.
У зв'язку з цим, відповідач вважає, що підстави для нарахування та виплати позивачу пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, які передбаченої статями 39, 50 та 54 Закону №796, відсутні.
Крім того, відповідач зазначив, що позивачем був пропущений строк звернення з позовною заявою до суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Бородянським РВ ГУ МВС України у Київській області 20.06.2002.
14.05.1997 Київська облдержадміністрація видала позивачу посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) серії НОМЕР_2 та 22.01.1998 вкладку до посвідчення № НОМЕР_3 .
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію по 2й групі інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплату за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статей 39, 50 та 54 Закону №796.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок та виплату пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальних пенсій за віком, а також доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у відповідності до статей 39, 50, 54 Закону №796, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 року включно.
За результатом розгляду цієї заяви пенсійний орган листом від 27.07.2020 №1000-0209-8/60890 повідомив позивачу про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії відповідно до статей 39, 50, 54 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, оскільки порядок обчислення та виплата відповідних пенсійних виплат врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону №796 (тут і далі - у редакції, чинній у період з 01.01.2014 по 02.08.2014) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Таким чином, наведена редакція статті 39 Закону №796 спростовує викладені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача про непоширення дії цієї норми на непрацюючих пенсіонерів.
Посилання відповідача на зміну законодавства з 01.01.2015 суд визнає хибними, оскільки спірним періодом у цій справі є 01.01.2014-02.08.2014.
Відповідно до статті 49 Закону №796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно зі статтею 50 Закону №796 особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною четвертою статті 54 Закону №796 передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
14.06.2011 Верховною Радою України було прийнято Закон України №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Аналогічні положення передбачені в Законах України про Державний бюджет України на 2012 рік, на 2013 рік.
На виконання п.7 Закону №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" від 06.07.2011 № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796, статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", до 23.07.2011 здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 - у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивачки (далі - Порядок №1210).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій та доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону №796. Чинним залишався й Порядок №1210.
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю гарантованого добровільного відселення повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39, 50, 54 Закону №796.
З 3 серпня 2014 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону №796, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі пенсії, додаткової пенсії та доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю має здійснюватись у розмірах, які визначені статтями 39, 50, 54 Закону №796, а не Порядком №1210.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 74820849) та від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -76397714).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачеві у розмірах, визначених Законом №796:
- доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до статті 39 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
- пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статей 50, 54 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплаті позивачу за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання пенсійний орган здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормами статей 39, 50, 54 Закону №796, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до належного розміру та провести такі виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом відповідних прав, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Суд зазначає, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд переконаний, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Такий висновок суд робить, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відповідно до статті 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки судом встановлено, що виплата позивачеві основної та додаткової пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовуватися друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу для відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17 та від 19.06.2018 у справі №646/6250/17.
Таким чином, позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Щодо заяви позивача, зазначеній у прохальній частині позову, про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, а тому підстави для встановлення судового контролю, - відсутні.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті основної та додаткової пенсії відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, та доплати в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше сплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.