про повернення позовної заяви
01 березня 2021 року м. Київ № 320/1495/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії по II групі інвалідності у відповідності до статті 54 Закону № 796-ХІІ у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 50 Закону № 796-ХІІ у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії згідно статті 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській об ласті здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по II групі інвалідності пов'язаної з впливом аварії на ЧАСС, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює 8-ми мінімальних пенсій за віком, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 50 Закону № 796-ХІІ в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії згідно статті 39 Закону № 796- ХІІ у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
Відповідно до вимог частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлено недоліки позовної заяви, у зв'язку із чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, про який вказано в ухвалі, протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали. Суд запропонував позивачу усунути недоліки позовної зави шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи 2014 року при отриманні щомісячних пенсійних виплат у розмірі, що, відповідно до тверджень позивача, є меншим за законодавчо встановлений, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України.
23.02.2021 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 на усунення недоліків позовної заяви, у якій позивач зазначив про те, що відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а про порушення свої прав. До того ж посилаючись на ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначив що строк звернення ним до суду не пропущено.
Щодо доводів позивача про те, що звернення до суду з позовними вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час відповідно ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не обмежене будь-яким строком слід зазначити, що частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, у якій йдеться про те, що нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, положення наведених норм права регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ, що спростовує доводи позивача про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма Закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Крім того, в обґрунтування строку для звернення до адміністративного суду, позивач також посилається на позицію Конституційного суду України, викладену у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» та у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Як вбачається з вказаних позивачем рішень Конституційного суду України предметом розгляду у справах було офіційне тлумачення положення частини другої статті 223 Кодексу Законів про працю, в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також інших виплат, на які працівник має право.
З аналізу вказаних рішень вбачається, що вони стосуються правовідносин з приводу звернення до суду з позовами про стягнення заробітної плати, проте не є підставою для обчислення строків для звернення до суду із позовами з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Крім того, суд зазначає, що вказаним доводам позивача вже було надано правову оцінку в ухвалі суду від 16.02.2021 та запропоновано подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №592/10486/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72693953) зазначив, що спори у справах, пов'язаних із пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. Залишаючи дану позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 16.02.2021 вказав, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду виникли у період 2014 року, водночас з даним позовом до суду позивач звернувся у лютому 2021 року, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, більше ніж на шість років.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 справа № 127/13736/16-а (№ К/9901/42788/18) зазначає, що «незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.»
Як зазначив Верховний Суд у наведеному рішенні «позивачем вказано, що про порушення своїх прав дізнався з листа УПФУ в м. Вінниці від 14.03.2016 № 39/Ш-2, в якому відповідачем відмовлено проводити перерахунок пенсії на підставі ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірах, в яких зазначає позивач. Проте, враховуючи, що пенсія є щомісячним платежем, а її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом відбувається щомісячно, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Позивач, звернувшись 30.06.2016 до суду з позовними вимогами за період з січня 2014 року, пропустив строк звернення до суду...». Слід зазначити, що за результатами розгляду касаційної скарги даний позов був залишений без розгляду.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справі «Креуз проти Польщі», що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Суд наголошує, що пенсія є щомісячним платежем, а щодо її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом, та про порушення своїх прав, позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
Позивач, звернувшись у лютому 2021 року до суду через засоби поштового зв'язку з позовними вимогами за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 (включно) пропустив строк звернення до суду.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 08.08.2019 у справі №813/5002/17 (провадження №К/9901/55618/18) та від 08.08.2019 у справі № 127/13736/16-а (провадження №К/901/42788/18).
При цьому, у заяві на усунення недоліків позовної заяви позивач не зазначив причин, що перешкоджали йому звернутися до суду у 2014, 2015 роках та які поважні причини, зокрема хвороби, стихійні лиха, які відбулися у період з 2014 по 2020 роки, що перешкоджали позивачеві своєчасно звернутися до суду.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №592/10486/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72693953) зазначив, що спори у справах, пов'язаних із пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.
При цьому, слід зазначити, що судом не приймаються до уваги доводи позивача, викладені в обґрунтування заяви від 23.02.2021, оскільки позивачем не наведено жодної поважної обставини, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та не надано жодного доказу в обґрунтування вказаних обставин.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не усунено недоліків позовної заяви, зокрема не надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи 2014 року.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
При цьому слід враховувати, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 справа «Стаббігс та інші проти Великобританії»).
Будь-яких інших належним та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений чинним законодавством України, позивачем не надано.
Пунктом 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Беручи до уваги ту обставину, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного, керуючись статтями 121-123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.