ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" березня 2021 р. справа № 300/1751/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду заяву відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про зміну способу виконання рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зобов'язано Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком,з урахуванням виплачених сум.
Вказане рішення набрало законної сили 06.11.2020, у зв'язку з чим 03.12.2020 судом видано виконавчий лист, який позивачем звернуто до примусового виконання.
19.02.2021 на адресу суду від відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) надійшла заява №03-1.23/436 від 15.02.2021 про зміну способу виконання рішення (а.с. 64-66). Заява обґрунтована тим, що проведений Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради ОСОБА_1 перерахунок допомоги до 05 травня за 2020 рік не є виконавчим документом, відповідно примусове стягнення коштів з рахунків боржника за перерахунками в яких зазначено суми невиплачених допомог не є можливим. Посилаючись на приписи частини 2 статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 за №4901-VI, державний виконавець просить змінити спосіб виконання рішення в частині зобов'язання здійснення перерахунку і виплати позивачу недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій на стягнути з Департаменту соціальної політки виконкому Івано-Франківської міської ради недоплачену суму щорічної грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, а саме стягнення у сумі 6 800,00 грн.
В судове засідання заявник, стягувач та боржник не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду даної заяви повідомлялися судом належним чином.
Відповідно до положень частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин, суд вважає за необхідне вирішити питання про зміну способу виконання рішення в порядку письмового провадження.
Розглянувши подану заяву про зміну способу виконання рішення, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) постановою від 17.12.2020 відкрито виконавче провадження №63938455 з виконання виконавчого листа від 03.12.2020 №300/1751/20.
У обґрунтування заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення державний виконавець посилається на статтю 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та статті 18, 33 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки станом на момент звернення рішення суду так і не виконане.
Суд звертає увагу, що статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Ці положення також відображені у статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічне правило міститься і в статті 14 КАС України. Так, згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Аналогічно, згідно із вимогами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка 17.07.1997 ратифікована Україною, та відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 4 статті 372 КАС України, примусове виконання судових рішень у адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому законом.
Суд зазначає, що у разі не виконання боржником рішення суду в добровільному порядку, виконання судового рішення здійснюється в примусовому порядку.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону належать примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 378 КАС України, за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення. Питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Суд зазначає, що із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення може звернутися державний виконавець у випадках, що встановлені законом.
Така можливість передбачена частиною 2 статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»: у разі якщо рішення суду, зазначені в частині 1 цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Суд встановив, що листом від 13/45.2-21/2015 від 11.01.2021 Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради повідомив державного виконавця про те, що органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення додаткових витрат місцевих бюджетів, без визначення джерел коштів, виділених державою для забезпечення цих витрат. Таким чином, Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради вважає, що ним вчинено всі можливі дії для виконання постанови суду, а тому здійснювати будь-які додаткові дії, не передбачені чинним законодавством та Положенням про департамент немає правових підстав (а.с. 67-68). Окрім цього, боржником здійснено розрахунок сум, які підлягають доплаті згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - 6 800,00 грн. (а.с. 69).
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення.
Згідно з частинами 3, 4 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави дійти висновку, що встановлення або зміна способу і порядку виконання рішення може бути здійснено виключно за наявних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під обґрунтованими підставами варто розуміти наявність обставин, що є об'єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб та наявність таких обставин має бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Тобто, під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №759/1928/13-а.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Проте, у заяві відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) державний виконавець не обґрунтував наявності обставин, існування яких ускладнює виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду або робить виконання неможливим.
Саме по собі невиконання Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради судового рішення у встановлений виконавцем строк не є такими обставинами, при цьому, статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) покладається примусове виконання рішень.
Так, ні державним виконавцем, ні Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради не надано доказів вчинення необхідних дій для виконання судового рішення.
Неналежне виконання відповідачем судового зобов'язання в частині виплати перерахованої допомоги до 5 травня за 2020 рік у розумінні статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути причиною для зміни способу і порядку виконання судового рішення, та, як наслідок, не свідчить про неможливість його виконання.
Крім того, суд відмічає, що змінивши спосіб виконання рішення суду із зобов'язання виплатити соціальні виплати на стягнення конкретної суми цих виплат, буде змінено рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 12.04.2018 по справі №759/1928/13-а.
Також у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №556/2609/14-а зазначено, що зміна способу і порядку виконання судового рішення можлива лише тоді, коли зміст та суть даного рішення залишатимуться незмінними.
Враховуючи вищенаведене, фактично заявник просить змінити не спосіб виконання рішення суду, а судове рішення по суті позовних вимог і вирішити додаткову позовну вимогу про стягнення коштів, яка не була предметом розгляду та дослідження адміністративного суду під час прийняття рішення у цій справі.
Обраний позивачем спосіб захисту не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, від 20.02.2018 у справі №281/3439/14-а.
Разом з тим, всупереч статті 378 КАС України, заявником не надано доказів наявності обставин, що ускладнюють (унеможливлюють) виконання судового рішення у визначений судом спосіб.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 241-246, 250, 256, 294, 295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 03-1.23/436 від 15.02.2021 про зміну способу виконання рішення - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала постановлена під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Кафарський В.В.