Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
22 лютого 2021 р. Справа №200/1251/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Лазарєв В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного міського військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
03 лютого 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного міського військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року позовна заява була залишена без руху, позивачеві надано строк протягом десяти днів з наступного дня після отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків позовної заяви шляхом надання:
1) заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку;
2) документу про сплату судового збору на загальну суму 908,00 грн.
16 лютого 2021 року на виконання вказаної ухвали позивачем до суду надіслано заяву про усунення недоліків та клопотання про поновлення строку звернення до суду.
В заяві про усунення недоліків позивач зазначив, що спори за позовами колишніх військовослужбовців про стягнення компенсації за неотримане речове майно є такими, що виникли під час проходженням військової служби, а тому пов'язані з виконанням військового обов'язку. Позивач звертає увагу, що право на отримання одноразової допомоги при звільненні виникло під час проходженням позивачем військової служби, а отже пов'язане з виконанням військового обов'язку.
Тому, на думку позивача, відповідно статті 5 Закону України «Про судовий збір», військовослужбовці, а також колишні військовослужбовці відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015 року №2, у справах пов'язаних з виконанням військового обов'язку звільняються від сплати судового збору.
Крім того, в заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Тому, на думку позивача, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Розглянувши заяву позивача про усунення недоліків та клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, зобов'язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення. Відповідно до наказу військового комісара від 01 лютого 2020 року № 25 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
В той же час, позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду 26.01.2021 року, про що свідчить поштовий штамп на конверті. Тобто, позивачем пропущений місячний строк звернення до суду із даним позовом.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
В заяві про усунення недоліків позивач вказує, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Таким чином, на думку позивача право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Разом з цим, суд звертає увагу, що предметом даного позову не є отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України "Про оплату праці").
У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" відносить до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.
В постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер.
У відповідності до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Окрім того, позивачем не виконано ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху в частині надання документу про сплату судового збору на загальну суму 908,00 грн.
В заяві про усунення недоліків позивач зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні виникло під час проходження позивачем військової служби та пов'язане з виконанням військового обов'язку, тому його звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а саме: військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
На думку суду, позивач безпідставно стверджує про наявність у нього такої пільги у даній справі, з огляду на наступне.
Як вже зазначалось судом, предметом даного позову є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону (ст. 19 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»).
Відповідно до положень ст. 29 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовозобов'язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов'язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини. Військовозобов'язані, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України) на прибуття для призову на збори, зобов'язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці.
З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що статус військовозобов'язаного, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори набувається після зарахування особи до списків особового складу військової частини.
Зі змісту позову та наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивача було звільнено з військової служби та виключено із списків частини, а отже позивач не є військовослужбовцем, військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, а з огляду на предмет позову останній не пов'язаний із виконанням військового обов'язку чи з виконанням службових обов'язків.
Отже, суд дійшов висновку, що позов поданий позивачем не стосується спору з приводу порушення його прав, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання ним службових обов'язків, в розумінні пункту 12 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, останнім станом на 22 лютого 2021 року недоліки позовної заяви щодо надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку та документу про сплату судового збору не усунуті.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви щодо надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку та документу про сплату судового збору, суд дійшов висновку про її повернення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 294, 295 КАС України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного міського військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.В. Лазарєв