25 лютого 2021 року Справа № 160/13637/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіСидоренко Д.В.
за участі секретаря судового засіданняКручини Ю.Д.
за участі:
представника позивача представника відповідача Шилова С.О. Турчак Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Обставини справи: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення Головного управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0339321304 від 09.08.2018 р.;
- податкове повідомлення-рішення Головного управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0339481304 від 09.08.2018 р.
В обґрунтування позову позивач посилається на не вірне застосування відповідачем ставки податку, яка повинна була застосовуватися до доходів фізичних осіб, отриманих в 2015 році, оскільки застосування податку в розмірі 20%, яка була введена пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, суперечить принципу стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство. Також, позивач вказує, що відповідно до редакції пп.1.2 п.16-1 підр.10 розд.ХХ Податкового кодексу України, яка діяла до прийняття Закону №71-VІІІ від 28.12.2014р. доході отриманий платником податку у зв'язку з анулюванням (прощенням) заборгованості за кредитом не був об'єктом оподаткування військовим збором, а застосування контролюючим органом військового збору відносно об'єкту оподаткування, який був введений пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду суперечить принципу стабільності, на якому ґрунтується законодавство.
Ухвалою суду від 10.11.2020 року було відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
02.12.2020 року засобами поштового зв'язку до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволені позову повністю. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає, що ставка податку в розмірі 20% та віднесення до об'єкту оподаткування військовим збором доходів, визначених статтею 163 ПК України, були введена в дію Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року, який вступив в силу з 01.01.2015 року., внаслідок чого вважає оскаржувані рішення такими, що винесені виключно на законних підставах.
07.12.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 22.12.2020 року адміністративну справу №160/13637/20 було призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, з проведенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 28.01.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25 лютого 2021 року об 11:00 год.
В судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
17.06.2015р. між фізичною особою ОСОБА_1 (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Райфайзен банк Аваль" (кредитор) договір про припинення зобов'язань за кредитним договором №014/3125/149379/82 від 04.06.2008р., за умовами якого та у зв'язку з із виконанням позичальником умов кредитора, сторони домовились, що з 17.06.2015р. боргові зобов'язання за кредитним договором (в т.ч. сума основного боргу (неповернутого кредиту) - 34427,39 доларів США, що складає еквівалент 762488,85 грн.) припиняються внаслідок звільнення кредитором позивача від сплати боргових зобов'язань (прощення боргу), а кредитний договір вважається розірваним.
Пунктом 5 вказаного договору, передбачено, що з підписання цього договору позивальник вважається повідомленим відповідно до пп.164.2.17 «д» п.164.2 ст.164 ПК України про анулювання (прощення) заборгованості в сумі основного боргу (неповернутого кредиту), що зазначена в п.1 договору, та про те, що сума анульованого (прощеного) основного боргу буде включена кредитором до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь позичальника, за підсумками звітного періоду, в якому борг було анульовано (прощено). Позичальнику повідомлено, що про анулювання (прощення) його основного боргу кредитором буде повідомлено органом ДФС шляхом включення суми анульованого (прощеного) основного боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь позичальника, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено). При цьому на позичальника відповідно до ПК України покладається обов'язок сплати на доходи фізичних осіб з суми анульованого (прощеного) основного боргу та відображення суми отриманого доходу у вигляді анульованого (прощеного) основного боргу у річні податковій декларації.
Згідно з повідомленням Публічного акціонерного товариства "Райфайзен банк Аваль" від 30.08.2016 року №4-2/1366 на адресу ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) було нарахована дохід у вигляді анулювання (прощення) заборгованості за кредитом. Зазначене прощення здійснювалося з укладання договору про припинення зобов'язань за кредитним договором. Період - 2 кв. 2015. Сума - 762488,85 грн.
На підставі п.п.19-1.1.1 п.19-1 ст.19-1, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 та п.п.78.1.2 п.781. ст.78 Податкового кодексу України та наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 06.04.2018 року №2030-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 » проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.
За результатами перевірки складено акт про результати проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.2015 по 31.12.2015. №22948/04-36-13-04/ НОМЕР_1 від 04.05.2018р., в висновках якого вказано про наступні встановленні порушення:
1.абз. «д» п.п.164.2.17 п. 164.2 ст.164, п. 167.1 ст.167 з урахуванням норм пп.165.1.55 п. 165.1 ст.165 розділу IV Податкового кодексу України у зв'язку з отриманням додаткового блага у вигляді суми анульованої (прощеної) заборгованості за кредитом у результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 151766,97 грн.;
2.пп.1.2, пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у зв'язку з отриманням додаткового блага у вигляді суми анульованої (прощеної) заборгованості за кредитом у результаті чого донараховано військовий збір за 2015 рік в розмірі 11428,20 грн.;
3.пп.49.18.4 п. 49.18 ст.49, п.176.1 ст.176 ПК України внаслідок неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік.
На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийняті:
- податкове повідомлення-рішення від 09.08.2018 року №0339321304, за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за податковими зобов'язаннями в розмірі 151766,97 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 37941,74 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 09.08.2018 року №0339481304, за платежем військовий збір за податковими зобов'язаннями в розмірі 11428,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2857,05 грн.
Позивач вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та прийнятими з порушенням чинного законодавства, звернувся з даним позовом до суду.
Частиною 2 ст.9 КАС України передбачено, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч.1-2 ст.159 та ч.1 ст.160 КАС України, при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
При цьому, під предметом позову слід вважати певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а під підставами позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, які викладаються позивачами виключно у позовній заяві, яка і є заявою по суті справи.
В даному випадку, реалізуючи принцип диспозитивності, позивач у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, виключно тим, що спірні рішення суперечать принципу стабільності.
Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення по справі, в межах предмету спору та їх обґрунтування, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 67 Конституції України встановлено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п.162.1 ст.162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Згідно з пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України об'єктами оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
За змістом п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп.164.1.2 п. .164.1 ст.164 ПК України).
Види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п.164.2 ст.164 ПК України.
В силу абз. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Згідно з п.167.1 ст.167 ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014), передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата).
Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.
Згідно наведеного у відзиві розрахунку за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, податкове зобов'язання розраховане виходячи з:
- розрахунку 15% - сума доходу складає 12180,00 грн. - ПДФО - 1827,00 грн.;
- розрахунку 20% - сума доходу складає 749699,85 грн. - ПДФО - 149939,97 грн.
загальна сума податку за основним зобов'язанням складає 151766,97 грн. Сума штрафної (фінансової) санкції з розрахунку суми за основним платежем складає 37941,74 (25%).
Відповідно до положень п.16-1 підр.10 розд.ХХ ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Згідно наведеного у відзиві розрахунку за платежем військовий збір, податкове зобов'язання розраховане виходячи з розрахунку 1,5% від сума 761879,85 грн. Сума штрафної (фінансової) санкції з розрахунку суми за основним платежем складає 2857,05 (25%).
Відповідно до п.1 розд. II. Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2015 року, крім:
абзаців четвертого і п'ятого, шістдесят сьомого і шістдесят восьмого пункту 5 розділу I (щодо зміни до підпунктів 14.1.5 і 14.1.144 пункту 14.1 статті 14) розділу I цього Закону та абзаців другого - одинадцятого підпункту 10 пункту 2 розділу II цього Закону (щодо змін до преамбули та статті 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ) стосовно віднесення пива до алкогольних напоїв, які набирають чинності з 1 липня 2015 року;
абзаців шостого та вісімдесят восьмого пункту 5 (щодо змін до підпунктів 5 і 14.1.224 пункту 14.1 статті 14), пункту 19 (щодо доповнення пункту 80.2 статті 80 новим підпунктом 80.2.5), пунктів 35 (щодо доповнення Кодексу статтею 128-1) та 74 (щодо змін до статті 230) розділу I цього Закону стосовно запровадження акцизних складів на підприємствах, що виробляють нафтопродукти, паливо моторне альтернативне та скраплений газ, які набирають чинності з 1 квітня 2015 року;
абзаців шостого - дев'ятого, дванадцятого - шістнадцятого пункту 45 (щодо змін до статті 198), пункту 46 (щодо змін до статті 199), абзацу тридцять першого пункту 49 (щодо змін до статті 201), абзаців двадцять шостого і двадцять сьомого пункту 118 (щодо доповнення підрозділу 2 новим пунктом 36) розділу I цього Закону стосовно системи електронного адміністрування податку на додану вартість, які набирають чинності з 1 липня 2015 року;
абзаців третього і четвертого пункту 60 (щодо змін до пункту 220.2 статті 220) розділу I цього Закону стосовно подання в електронній формі декларації про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари, які набирають чинності через три місяці з дня опублікування цього Закону;
абзаців п'ятнадцятого і шістнадцятого пункту 110 розділу I цього Закону (щодо змін до пункту 296.10 статті 296) стосовно застосування реєстраторів розрахункових операцій, які набирають чинності:
для платників єдиного податку третьої групи - з 1 липня 2015 року;
для платників єдиного податку другої групи - з 1 січня 2016 року.
Щодо тверджень позивача про порушення п.4.1.9 ст. 4 ПК України, який встановлює, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, суд зазначає наступне.
Положення пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, визначаючи загальну засаду стабільності податкового законодавства, що випливає з необхідності забезпечення правової визначеності у сфері виконання особою податкового обов'язку має загальне значення у регулюванні податкових правовідносин актами податкового законодавства (в тому числі, актів органів місцевого самоврядування в частині встановлення місцевих податків і зборів в межах компетенції, визначеної Конституцією України).
Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України).
Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) слід зазначити таке.
Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).
Європейський суд з прав людини у справі «Федоренка проти України» у рішенні від 30 червня 2006 року у § 21зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й "виправданих очікувань" від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства» від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, "законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право".
Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані "законні очікування" щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього платник податків може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред'явленням позову про відшкодування шкоди.
Європейський суд з прав людини у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади.
Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв'язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади.
За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
У рішенні у справі National and Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society vs The United Kingdom Європейський суд з прав людини вказав, що "повага до верховенства права… охороняє від будь-якого впливу з боку держави - за винятком наявності незаперечних підстав загального інтересу".
При цьому суд, у принципі не заперечуючи права держави на прийняття законодавчих нормативно-правових актів, відповідає на запитання, чи накладає закон чи нормативний акт невиправданий тягар і чи не порушує справедливого балансу між різними залученими інтересами.
Суд визнає, що в межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому закону, який є чинним та неконституційним не визнаний. Позивачем у справі не доведено належними й допустимими доказами завдання йому спірними рішеннями відповідача надмірного тягар.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.01.2021р. у справі №803/1136/16 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94511928).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так зокрема, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що є одночасно і орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури.
Враховуючи, те, що дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому закону, який є чинним та неконституційним не визнаний, суд приходить до висновку про дотримання відповідачем вищезазначеного принципу прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 01.03.2021 року.
Суддя Д.В. Сидоренко