08 лютого 2021 року Справа № 160/10691/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Врона О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати бездіяльність Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки протиправною, що полягає у невиплаті грошової компенсації за не отримане речове право у сумі 15172 грн. 32 коп., ОСОБА_1 ;
- стягнути з Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 15172 грн. 32 коп.;
- стягнути з Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.12.2019 року по день звернення до суду, а саме до 07.09.2020 року у розмірі 190052 грн. 80 коп.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки №27 від 27.11.2019 року. Також, позивач вважає за необхідне стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.12.2019 року по день звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/10691/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Оскільки, станом на день закінчення процесуального строку розгляду справи, в суду були відсутні докази отримання відповідачем копії ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року, та з метою недопущення порушення прав учасників процесу на здійснення судочинства на засадах змагальності, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судом було зупинено провадження у справі ухвалою від 05.11.2020 року.
01.02.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що фактично ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 27.02.2019 року по 02.12.2019 року відповідно наказів військового комісара № НОМЕР_1 про зарахування та наказу 104 про звільнення. До того ж позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Також, слід зазначити, що Дніпропетровський ОТЦК та СП не є самостійним розпорядником коштів, передбачених на виплати компенсації за речове майно. Ним визначається розмір компенсації, після чого подається відповідна заявка до Начальника речової служби тилу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, що і було зроблено посадовими особами Дніпропетровського ОТЦК та СП та підтверджується листами № 11/499/434 від 16.12.2019 року, заявкою на бюджетні асигнування та детальним розрахунком за бюджетною програмою. Дніпропетровським ОТЦК та СП повторно направлялися запити до відповідної установи, але до теперішнього часу розпорядником коштів вказаної суми на виплату компенсації згідно зазначеної заяви не отримано. Виплата компенсації позивачу буде можлива лише після надходження відповідних коштів від Командування Сухопутних військ Збройних Сил України. На думку відповідача, позивачем не вірно розраховано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та норм КЗпП України на вказані правовідносини не розповсюджуються. Таким чином, позивачем не доведено неправомірність дій Дніпропетровського ОТЦК та СП, а отже позовні вимоги до Дніпропетровського ОТЦК та СП задоволенню не підлягають.
Ухвалою суду від 08.02.2021 року поновлено провадження у справі.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .
Позивач проходив службу за контрактом в Збройних силах України з 02.12.2014 року по 02.12.2019 року, на різних посадах, та був звільнений з посади інструктора відділення рекрутингу та комплектування Самарського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки наказом військового комісара Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 27.11.2019 року № 44-РС у запас за підпунктом «а» (закінчення строку дії контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Згідно наказу військового комісара Самарського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 104 від 02.12.2019 року виключений зі списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки та всіх видів забезпечення.
Перед звільненням у листопаді 2019 року позивачем подано рапорт на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
27.11.2019 року Дніпропетровським ОТЦК та СП складено довідку №27 про вартість речового майна, що належить до видачі, у розмірі 15172,32 грн.
В наказі військового комісара Самарського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 104 від 02.12.2019 року зазначено про обов'язок виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 15172,32 грн.
Оскільки грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачена не була, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).
Як встановлено судом, станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини сума заборгованості за неотримане речове майно склала 15172,32 грн.
Дана обставина фактично не заперечується відповідачем.
Отже, суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 15172,32 грн. станом на момент розгляду справи відповідачем не відшкодовано, доказів на спростування вказаного відповідачем не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно у вказаному розмірі.
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки Дніпропетровський ОТЦК та СП не є самостійним розпорядником коштів, передбачених на виплати компенсації за речове майно. Ним визначається розмір компенсації, після чого подається відповідна заявка до Начальника речової служби тилу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, що і було зроблено посадовими особами Дніпропетровського ОТЦК та СП та підтверджується листами № 11/499/434 від 16.12.2019 року, заявкою на бюджетні асигнування та детальним розрахунком за бюджетною програмою. Дніпропетровським ОТЦК та СП повторно направлялися запити до відповідної установи.
Отже, судом встановлено, що відповідачем вчиняються дії на отримання коштів з метою виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу, відтак, суд вважає, що бездіяльність відповідача відсутня.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні, суд виходить з наступного.
Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей117, 237-1 КЗпП України роз'яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи судом встановлено, що з позивачем не проведений остаточний розрахунок.
Тобто, відсутня одна з обов'язкових підстав для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Отже, наведені позовні вимоги є передчасними, а тому у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем лише частково доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є таким, що підлягають частковому задоволенню судом.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» і такий ним не сплачувався, про понесення будь-яких інших судових витрат позивач не заявляв.
Керуючись статтями 139, 241-246, 262, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (49000, м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 16, код ЄДРПОУ 08353525) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 15172 грн. 32 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона