просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
10 лютого 2021 року м.Харків Справа № 913/266/20(921/764/17-г/5)
Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, 3-А, м. Сєверодонецьк, Луганська область, 93404)
до відповідача Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (місцезнаходження: вул. О. Кульчицької, 8, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" Міхно С.С. (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053)
про стягнення 1 847 586 грн 93 коп.
в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)
до боржника - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)
про банкрутство.
Секретар судового засідання Славич В.І.
У засіданні брали участь:
від позивача: представник не прибув;
від відповідача: представник не прибув;
від третьої особи: представник не прибув.
19.12.2017 Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Дочірнього підприємства "Тернопільській облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованість за кредитним договором №03/12 від 08.12.2012 в загальному розмірі 1847586 грн 93 коп., в тому числі заборгованість за кредитом - 737949 грн 20 коп., заборгованість за відсотками - 347857 грн 19 коп., пеня - 517728 грн 31 коп., інфляційні втрати - 211478 грн 04 коп., 3% річних за користування кредитом - 22138 грн 48 коп., 3% річних за користування відсотками по кредиту - 10435 грн 72 коп.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 08.06.2012 між ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Українська інноваційна компанія") та ДП "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" було укладено кредитний договір №03/12, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 1900000 грн 00 коп до 31.12.2015.
Позичальник зобов'язання за кредитним договором виконував не своєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за договором в розмірі 1847586 грн 93 коп. (в тому числі, заборгованість за кредитом в розмірі 737949 грн 20 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі - 347857 грн 19 коп., пеня в розмірі 517728 грн 31 коп., інфляційні втрати в розмірі 211478 грн 04 коп., 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 22138 грн 48 коп., 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 10435 грн 72 коп.)
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 21.12.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/764/17-г/5.
Розгляд справи неодноразово відкладався та зупинялось провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.07.2020 матеріали справи № 921/764/17-г/5 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до відповідача - Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк", про стягнення заборгованості в загальній сумі 1847586, 93 грн, передано на розгляд Господарського суду Луганської області, в провадженні якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.08.2020 матеріали справи №913/266/20(921/764/17-г/5) передано на розгляд судді Масловському С.В.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, код ЄДРПОУ 05839888); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01.11.2020; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дашко Ігоря Валерійовича.
15.05.2020 оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про відкриття провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404).
01.06.2020 на адресу Господарського суду Луганської області від Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" надійшла апеляційна скарга №548/1В від 28.05.2020 на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 по справі № 913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".
03.06.2020 матеріали справи надіслано до Східного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 04.09.2020 вирішено відкласти питання про прийняття позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" Міхно С.С., про стягнення 1847586 грн 93 коп., до повернення матеріалів справи №913/266/20 до Господарського суду Луганської області.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" залишено без руху, з метою усунення недоліків, протягом 10 днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 31530 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 відмовлено Публічному акціонерному товариству "Українська інноваційна компанія" у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу повернуто без розгляду.
В той же час, Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "ЮС-Металл" у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Українська інноваційна компанія".
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "ЮС-Металл" у відкритті провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 залишено без змін.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 11.11.2020 у справі №913/266/20 касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 913/266/20 скасовано. Справу № 913/266/20 направлено на новий апеляційний розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.10.2020 справу №913/266/20 (921/764/17-г/5) прийнято до провадження; вирішено розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.10.2020 об 11 год. 30 хв.
У судовому засіданні 22.10.2020 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 18.11.2020 об 11 год. 45 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.
У судовому засіданні 18.11.2020 постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 09.12.2020 о 16 год. 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.
У судовому засіданні 09.12.2020 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.01.2021 о 14 год. 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст.233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.
У судовому засіданні 12.01.2021 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 27.01.2021 о 14 год. 15 хв., яку відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.
У судовому засіданні 27.01.2021 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 10.02.2021 о 12 год. 00 хв., яку відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.
Відповідач проти позову заперечив, зокрема з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях, та зазначив, що ПАТ Українська інноваційна компанія" не є банком, оскільки названа юридична особа не має відповідної ліцензії та відомості про неї у Державному реєстрі банків відсутні.
Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України "Про акціонерні товариства").
Сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно - правова форма такої особи.
Банківське законодавство не передбачає правонаступництва у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини третьої статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.
Відповідач зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16 зроблено висновок, що перехід прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк" до ПАТ "Українська інноваційна компанія" та наступних осіб, які заявили про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбуватися лише на підставі виключення кредитною установою зі своєї назви слова "банк" та виключення з видів своєї діяльності "банківської діяльності" без дотримання вимог банківського законодавства.
Організаційні зміни банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017 не відповідають вимогам банківського законодавства.
Відповідач звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду наголосила, що правонаступництва в розумінні процедури реорганізації не відбулося.
У постанові Великої Палати Верховного Суду зокрема вирішувалось питання, який суб'єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за відповідним кредитним договором, та зроблено висновок, що таким суб'єктом був та залишається банківська установа - ПАТ "Український інноваційний банк", відповідне право якого не переходило до ПАТ "УР/ІН/КОМ" (ПАТ "Українська інноваційна компанія").
Також, відповідачем зазначено, що 24.12.2015 Правлінням Національного Банку України було прийнято Постанову №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Відповідно до п. 1, п.4 ч.1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі фонду, з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку та вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.
Відповідачем зазначено, що як реорганізація так і ліквідація банку передбачає погодження цих процедур Національного банку України ст.ст. 28, 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), водночас, тільки заходи з реорганізації передбачають правонаступництво, при ліквідації банківської установи, правонаступництво згідно Закону України "Про банки і банківську діяльність" відсутнє.
Відповідно до положень ст. 47 Закону України "Про банки і банківську систему" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену у цій статті; банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
З урахуванням, прийняття Правлінням Національного банку України постанови №934 від 24.12.2015 про віднесення банку до категорії неплатоспроможного то постанови №180 від 22.03.2016 про відкликання банківської ліцензії, ПАТ "Укрінбанк" повинен був діяти відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" і проводити будь - які зміни щодо своєї діяльності включаючи зміну назви, виключно після отримання на це згоди від НБУ.
Окрім того, як зазначає відповідач, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутній запис про те, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" є правонаступником ПАТ "Український інноваційний банк".
Також, відповідачем зазначено, що кредитний договір №03/12 від 08.06.2012 було укладено між ПАТ "Укрінбанк", як банківською установою, та ДП "Тернопільський облавтодор".
При цьому, відповідач звертає увагу, що у відносинах кредитування за діючим кредитним договором стороною повинен виступати саме банк, який має відповідну ліцензію; правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні між ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" відсутній; правонаступництво ПАТ "Укрінбанк" не відбулось, передавальний акт або розподільчий баланс відсутній.
Позичав у додаткових поясненнях до позову зазначив, що відповідач заперечуючи проти позову посилається на те, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" не набуло прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк", адже зміна найменування, шляхом виключення з назви слова "банк" та виключення з видів діяльності "банківську діяльність" є реорганізацією і такі дії повинні узгоджуватись з Національним банком України.
Щодо викладених тверджень, позивач звертає увагу, що 01.10.2015 Правлінням Національного Банку України було прийнято Постанову №659/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії проблемних" строком на 180 днів.
24.12.2015 Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
22.03.2016 Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" винесено постанову №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК".
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Однак, позивач звертає увагу, що вказані постанови Національного банку України та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб були визнані протиправними та скасовані в порядку адміністративного судочинства.
Щодо припинення дії Постанови правління Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних, позивач зазначає, що Постанова Національного банку України №659/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії проблемних" була прийнята 01.10.2015 на 180 днів, тому граничний строк дії такої постанови становив 29.03.2016, при цьому, строк дії такої постанови був припинений, шляхом прийняття 24.12.2015 Правлінням Національного банку України Постанови №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до категорії неплатоспроможних".
Щодо визнання незаконними та скасування Постанови Національного банку України №934 та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239, позивачем зазначено наступне.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 по справі №826/1162/16 визнано протиправними та скасовані Постанова Правління Національного банку України №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 по справі №826/1162/16 апеляційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 по справі №826/1162/16 залишені без задоволення, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва залишена без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 по справі №826/1162/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 по справі №826/1162/16 та ухвалу Київського адміністративного суду від 14.04.2016 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасовані та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову про визнання протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Постанова Верховного Суду України була мотивована тим, що провадження у даній справі було розпочате акціонером, який є власником простих іменних акцій в розмірі 0,0003%, а тому рівень його зацікавленості та сутність інтересу в діяльності банку якісно відрізняється від акціонера банку, який може бути ініціатором оскарження дій чи бездіяльності Національного банку України.
Враховуючи викладене, до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся з позовом мажоритарний акціонер Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" про визнання протиправними та скасування рішень.
Відтак, 14.12.2017 Окружний адміністративний суд м. Києва постановою по справі №826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ "Українська інноваційна компанія", визнав незаконним та скасував Постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Постановою від 20.02.2018 по справі №826/14033/17 Київський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.12.2017.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019 відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишені без змін постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 щодо визнання незаконним та скасування Постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
З огляду на викладене, позивач зазначає, що процедура тимчасової адміністрації ПАТ "Український інноваційний банк", а також Постанова Правління Національного Банку України №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" є протиправними та скасовані, та відповідно, не несуть ніяких правових наслідків з моменту прийняття. Запровадження процедури тимчасової адміністрації визнано незаконним.
При цьому позивач звертає увагу, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду зроблено висновок, що ПАТ "Українська інноваційна компнаія" та ПАТ "Український інноваційний банк" є однією і тією ж юридичною особою з урахуванням проведеної зміни найменування та вказано, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань свідчать про обставини правонаступництва між ПАТ "УКР/ІН/КОМ" та ПАТ "Укрінбанк", також ПАТ "УКР/ІН/КОМ" довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно - правової форми не відбувалась, тому відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно зі ст.ст. 27, 28 Закону України "Про банки і банківську діяльність" необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від Національного банку України.
В даному випадку мало місце транслятивне (підсумоване) правонаслідування юридичної особи, враховуючи зміну назви, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та вступ у цивільний оборот нової, замість правопопередника із збереженням обсягу правосуб'єктності в порядку правонаступництва.
В той же час, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 по справі №826/5325/16 визнані протиправними та скасовані Постанова Правління Національного банку України №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 постанова Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/5325/16 від 29.04.2016 залишена без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 по справі №826/5325/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 по справі №826/5325/16 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 по справі №826/5325/16 залишено без змін.
Відтак, позивач зазначає, що Постанова Правління Національного банку України №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку" визнані протиправними та скасовані з моменту прийняття.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 суд виходив з того, що скасування судом або визнання неправомірними (незаконними) рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом; управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття Національним банком України рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд Національного Банку України.
Однак, на думку позивача такі висновки не можуть бути застосовані до даної справи, оскільки скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта, а не з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.
Таким чином, як зазначає позивач, процедура тимчасової адміністрації та ліквідації може існувати лише у випадку чинних та не скасованих рішень Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а норми чинного законодавства не містять положень щодо можливості продовження процедури тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку згідно Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у випадку скасування у судовому порядку та визнання протиправним відповідних рішень Національного банку України та Фонду щодо запровадження таких процедур.
Скасування у судовому порядку рішень суб'єктів владних повноважень, які є актами індивідуальної дії, свідчить про те, що не породжують правових наслідків. Відтак всі дії вчинені на підставі таких актів/ рішень НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ведення тимчасової адміністрації виключає можливість існування процедури тимчасової адміністрації/ліквідації згідно Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та здійснення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів будь - яких повноважень як тимчасового адміністратора або ліквідатора.
Щодо зміни найменування ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "УКР/ІН/КОМ", позивачем зазначено, що можливість використання юридичною особою у найменуванні слова "банк" як і наявності права у юридичної особи надавати банківські послуги згідно відповідних видів КВЕД, нерозривно пов'язані з наявністю банківської ліцензії.
Позивачем зазначено, що станом на 13.07.2016, дату проведення загальних зборів і ухвалення рішення загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрінбанк" про внесення змін до статуту (зміна найменування, місцезнаходження та видів діяльності), ПАТ "Укрінбанк", в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність" не мало статусу банку, оскільки не мало банківської ліцензії, відтак на нього не поширювалося спеціальне регулювання і зокрема обмеження, встановлені чинним законодавством про банки і банківську діяльність та було заборонено використання у найменуванні слова "банк" та здійснення банківської ліцензії згідно КВЕД, що стало причиною вчинення відповідних реєстраційних дій.
При цьому зазначено, що чинним законодавством не передбачено прямого механізму відновлення банківської ліцензії у випадку скасування постанови Правління Національного банку України про відкликання банківської ліцензії, що фактично призвело до неможливості відновити банківську ліцензію, незважаючи на наявне рішення суду про зобов'язання НБУ вчинити дії щодо поновлення банківської ліцензії, яке набрало законної сили.
При цьому, на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 у справі №826/5325/16, яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, було видано виконавчий лист №826/5325/16 від 15.07.2016 про зобов'язання Національного банку України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в якості банківської установи.
Проте, вказані судові рішення на даний час залишаються невиконаними.
Щодо законності проведення реєстраційних дій, які полягали у внесення змін до статуту ПАТ "Укрінбанк" (зміна найменування, місцезнаходження та видів діяльності), позивачем зазначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М., треті особи: Національний банк України, Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2017 у справі №826/11199/16 у задоволенні вказаного позову відмовлено, яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 та Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2019.
У Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2019 у справі №826/11199/16 зроблено правовий висновок, що повноваження щодо повного та виняткового управління банком виникає у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та в подальшому - рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
В той же час, станом на дату виникнення спірних правовідносин вказані рішення Правління Національного банку України скасовані в судовому порядку, що, в свою чергу, відновлює повноваження органів управління банку.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про наявність у органів управління банку права приймати рішення про зміну найменування, місцезнаходження, керівника, затвердження нової редакції статуту тощо
При цьому, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2016 у справі №826/18320/16, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 17 листопада 2016 року №3255/5 про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2016 у справі №826/18320/16 зроблено висновок, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відповідна уповноважена особа не має будь - яких повноважень щодо ПАТ "Укрінбанк" у зв'язку зі скасуванням судами рішень про запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації у банку.
Також, позивачем зазначено, що зміна найменування ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є реорганізацією юридичної особи та жодним чином не впливає на права та обов'язки такої юридичної особи; ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" з ідентифікаційним кодом 05839888 є однією і тією ж юридичною особою з одним і тим же обсягом прав та обов'язків; відкликання банківської ліцензії не припиняє вже набути прав та обов'язків юридичної особи по укладеним кредитним договорам.
Щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16, позивач зазначає наступне.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №925/698/16 передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що суди різних юрисдикцій по різному застосовують норми законодавства під час вирішення питання щодо правового статусу ПАТ "Укрінком" а також обсягу прав та обов'язків останнього.
В ухвалою від 26.02.2019 у справі №925/698/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що наявність відмінних один від одного висновків судів різних юрисдикцій щодо правового статусу ПАТ "Укрінком" як правонаступника ПАТ "Укрінбанк" щодо наявності або відсутності у ПАТ "Укрінком" прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк" вказує на наявність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої має важливе значення для розвитку права в цілому.
Однак позивач звертає увагу, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 не може бути застосована під час вирішення даної справи, оскільки зазначена постанова не є преюдиційною для даної справи, не містить висновків щодо застосування норм права, які могли б бути застосовані судами нижчих інстанцій, та містить значну кількість суперечностей та оціночних суджень, з огляду на наступне.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 по справі №927/976/17 зробив висновок, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінки суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Преюдиція має дві обов'язкові ознаки, які полягають у тотожності суб'єктного складу, тобто обставина має бути встановлена відносно учасника справи, де приймалось "преюдиційне" рішення; обставини повинні бути досліджені та встановлені судом, тобто не є преюдицією оціночні судження, або просто констатація судом обставин.
Враховуючи викладене, позивач звертає увагу, що ані ПАТ "УКР/ІН/КОМ", ані Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не були учасниками справи №925/698/16, тому Велика Палата Верховного Суду не могла і не досліджувала жодних обставин щодо правовідносин, які виникли між ПАТ "УКР/ІН/КОМ" та Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних щодо запровадження процедур проблемності, тимчасової адміністрації та ліквідації.
В той же час, позивач звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду не надала висновків щодо застосування норм ст. 104 Цивільного кодексу України, глави 50 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 15, 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що в свою чергу вказує, що виключна правова проблема, яка була виявлена у справі №925/698/19 Великою Палатою Верховного Суду вирішена не була, а тому доводи, викладені у постанові Великої Палати не можуть бути застосовані судами нижчих інстанцій оскільки є лише оціночними судженнями Великої Палати Верховного Суду.
Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області, -
08.06.2012 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (банк за договором) та Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (позичальник за договором) було укладено кредитний договір №03/12.
Сторонами неодноразово вносились зміни та доповнення до кредитного договору щодо розміру та строку кредитування, щодо забезпечення виконання зобов'язань за договором; граничного терміну повернення кредиту та щодо розміру відсотків за кредитом.
Відповідно до п. 3.1. кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 02.06.2015) банк надає позичальнику кредит в розмірі 1900000 грн 00 коп. на термін до 31.12.2015 включно. Заборгованість станом на 02.06.2015 становить 1837949 грн 19 коп.
Пунктом 3.5.1. кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 02.06.2015) сторони погодили, що граничним терміном повернення кредиту є 31.12.2015 з урахуванням наступного графіку погашення кредиту: до 10 числа кожного місяця, починаючи з липня 2015, позичальник здійснює погашення кредиту по 300000 грн 00 коп., 31.12.2015 - повне погашення.
Позичальник сплачує банку проценти в розмірі 23% річних. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця. Проценти за кредитом нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом з дати її виникнення. Будь - який наступний період нарахування процентів в подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день повернення кредиту. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюти кредиту з першого по десяте число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з поверненням кредиту (п.3.4.1. в редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.12.2015).
Відповідно до п.3.7.1. (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 02.06.2015) забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за договором є застава майнових прав на отримання коштів за договором №2КТ від 12.03.2015 з експлуатаційного утримання та поточного ремонту автомобільних доріг місцевого значення у Тернопільській області, укладеного зі Службою автомобільних доріг у Тернопільській області на суму 80000000,00 грн.
Розділом 7 кредитного договору була погоджена відповідальність сторін, а саме сторони за невиконання (неналежне виконання) умов договору несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.7.1.); позичальник зобов'язаний відшкодувати всі завдані банку збитки, в тому числі в усіх випадках своєчасного попередження банку про можливе невиконання позичальником зобов'язань за договором (п.7.2); у разі порушення строків оплати процентів за кредитом позичальник сплачує банку пеню. Пеня нараховується на суму несплачених (несвоєчасно сплачених) процентів, із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня (п.7.3); у разі порушення граничного терміну повернення кредиту, позичальник сплачує банку пеню. Пеня нараховується на суму простроченої заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів існування простроченої заборгованості, починаючи з дати її виникнення до дати повернення кредиту (приведення у відповідність розміру, заборгованості за кредитом з умовами 3.5.1. договору), у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, з а який нараховується пеня (п.7.4.).
Пеня, передбачена пунктами 7.3 - 7.4 договору, нараховується банком за весь час існування простроченої заборгованості (до моменту виконання простроченого зобов'язання) (п.7.5. договору).
На виконання умов кредитного договору, відповідно до виписки з банківського рахунку, банк перерахував позичальнику (ДП "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України") кредитні кошти в загальному розмірі 2000000 грн 00 коп.
Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів виконало не в повному обсязі, відповідно виписки з банківського рахунку повернуло кредитні кошти в загальному розмірі - 1262050 грн 80 коп.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов'язання за договором щодо повного та своєчасного повернення кредитних коштів, утворилась заборгованість за кредитним договором №03/12 від 08.06.2012 в розмірі 737949 грн 20 коп.
Також, позивачем відповідно до умов кредитного договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, були нараховані відсотки за користування кредитом - 347857 грн 19 коп., пеня в розмірі 517728 грн 31 коп. (132632 грн 07 коп. - пеня за порушення строків погашення відсотків, 385096 грн 24 коп. - пеня за порушення строків повернення кредиту); інфляційні нарахування в розмірі 211478 грн 04 коп. (207722 грн 18 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків повернення кредиту, 3755 грн 86 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків погашення відсотків), 3% річних за порушення строків повернення кредиту - 22138 грн 48 коп., 3% річних за порушення строків погашення відсотків - 10435 грн 72 коп.
Станом на час розгляду даної справи, відповідачем доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором №03/12 від 08.06.2012 до суду надано не було.
З приводу посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10 грудня 2019 року, суд зазначає наступне.
В Ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" від 03 червня 2020 року справа №3-88/2020(175/20), Конституційним Судом України зазначено, що постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10 грудня 2019 року скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 6 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року не можна вважати остаточним судовим рішенням у справі.
В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/2144/16 від 25 листопада 2020 року зазначено, що посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду №925/698/16 від 10.12.2019 є безпідставним, оскільки зазначеною постановою справу №925/698/16 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.
Також суд звертає увагу, що відповідно до сталої практики Верховного Суду, обставини встановлені у справі №925/698/16 не мають преюдиційного значення для справи, яка розглядається господарським судом Луганської області з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до п. 6.33 постанови ВП ВС №48/340 від 02.07.2019 зазначено, що суд не врахував належним чином, що в іншій справі №137/7 суди не визнали за державою права власності на спірне майно. При цьому Господарський суд міста Києва, з рішенням якого погодився Вищий господарський суд України, дійшов правильного висновку про те, що рішення у справі № 137/7 не вважається преюдиційним з двох причин. По-перше, склад учасників справи № 137/7 та цієї справи не є тотожним. По-друге, преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правової їх оцінки.
В п. 47 постанови ВС №761/29966/16-ц від 18.12.2019 зазначено, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
За таких обставин суд дійшов висновку, що посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 є безпідставним, оскільки направлення справи на новий розгляд свідчить про відсутність остаточного рішення та правового висновку, а обставини встановлені у справі не мають преюдиційного значення.
Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ "Укрінком" є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно-правової форми не відбувалась, тому відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно з ст. 27, 28 Закону України "Про банки і банківську діяльність" необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від НБУ.
В даному випадку мало місце транслятивне (підсумоване) правонаслідування юридичної особи, враховуючи зміну назви, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та вступ у цивільний оборот нової, замість правопопередника зі збереженням обсягу правосуб'єктності в порядку правонаступництва.
Згідно з ст. 104 ЦКУ юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
В п. 50 постанови ВП ВС №914/3587/14 від 24.04.019 зазначено, що з аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго") не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Частиною 1 статті 10 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до п. 6 положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, дані ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб'єкта (п. 4), який зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним (п. 6).
Правонаступництво є перехід сукупності прав та обов'язків від одного суб'єкта правовідносин до іншого, в порядку та на умовах встановлених законом. Отже обов'язковою умовою правонаступництва, є наявність декількох окремих суб'єктів, дотримання процедури переходу прав та обов'язків встановленої законом, і як наслідок втрата прав та обов'язків однією особою, та набуття іншою.
В даному випадку відбулась зміна найменування юридичної особи, без зміни організаційно правової форми, що не є її реорганізацією та не є перетворенням. Оскільки код ЄДРПОУ є ідентифікуючою ознакою юридичною особи, яка залишається незмінною протягом усього часу його існування, суд дійшов висновку, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ПАТ "Укрінбанк" є однією юридичною особою. Крім того, відповідно до імперативних приписів статті 10 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості внесені до єдиного державного реєстру вважаються достовірними, та можуть бути використанні у спорі з третьою особою.
За таких обставин суд погоджується з твердженням відповідача що ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником ПАТ "Укрінбанк", оскільки є однією юридичною особою з різними назвами.
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/8117/17 від 03 серпня 2018 зроблено висновок: 6.11 Ураховуючи зазначені положення законодавства, за установлених судами обставин про здійснення дій щодо реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк", зміни назви на ПАТ "Укрінком", а в подальшому на ПАТ "Українська інноваційна компанія", зміни місцезнаходження товариства та видалення певних видів діяльності товариства на підставі рішень позачергових загальних зборів акціонерів, висновок судів попередніх інстанцій про правонаступництво ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ПАТ "Укрінбанк" без дотримання відповідної процедури є помилковим і таким, що не відповідає положенням чинного законодавства. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Водночас залишення позивачем у цьому випадку ідентифікаційного коду юридичної особи (05839888), який було присвоєно ПАТ "Укрінбанк", суперечить наведеному вище.
В постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/11199/16 від 19.04.2019 зазначено, що з огляду на вищевикладені норми, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що повноваження щодо повного та виняткового управління банком виникає у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та в подальшому - рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
В той же час, станом на дату виникнення спірних правовідносин вказані рішення Правління Національного банку України скасовані в судовому порядку, що, в свою чергу, відновлює повноваження органів управління банку.
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанції щодо наявності у органів управління банку права приймати рішення про зміну найменування, місцезнаходження, керівника, затвердження нової редакції Статуту тощо.
Предметом спору у справі №910/8117/17 було стягнення заборгованості, тоді як у справі №826/11199/16 позов було заявлено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб про скасування державної реєстрації змін до установчих документів.
Суд враховує те, що правовий висновок у справі №826/11199/16 було сформовано пізніше, та враховує те, що саме у зазначеній справі до предмету доказування входили обставини на підтвердження або спростування законності проведення реєстраційних дій, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, та знайшли своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.
Відповідно до статті 91 "Цивільна правоздатність юридичної особи" ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 "Цивільна дієздатність юридичної особи" ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Спеціальна правоздатність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюють окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).
Правосуб'єктність юридичної особи та спеціальна правосуб'єктність, не є тотожними поняттями, а відрізняються умовами та моментом набуття, обсягом юридичних можливостей, та умовами припинення.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню, зокрема, підлягає банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та інша діяльність, ліцензування якої здійснює НБУ відповідно до закону.
Таким чином право на надання банківських або інших фінансових послуг, юридична особа набуває після отримання відповідної ліцензії.
В свою чергу підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені статтею 11 Цивільного кодексу України, однією з яких є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено що 08.06.2012 між ПАТ "Український інноваційний банк", яке в подальшому перейменовано на ПАТ "Українська інноваційна компанія" та Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" було укладено кредитний договір №03/12, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 1900000,00 грн на термін до 31.12.2015.
Постановою Правління Національного Банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку" №180 від 22.03.2016 року було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк".
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/5325/16 від 29.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, визнано протиправною та скасовано постанову НБУ № 180 від 22.03.2016.
Станом на момент розгляду справи доказів повернення банківської ліцензії позивачу, та відновлення банківської діяльності - суду надано не було.
Отже станом на момент укладення договору (08.06.2012) у позивача існувала банківська ліцензія, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Оскільки 22.03.2016 Постановою Правління НБУ № 180 було відкликано банківську ліцензію, яка в подальшому хоча і була визнана протиправною та скасованою, обсяг цивільних прав та обов'язків юридичної особи змінився, адже саме з цієї дати позивач втратив право здійснювати банківську діяльність.
В свою чергу зобов'язання між позивачем та відповідачем виникли на підставі укладеного договору від 08.06.2012, в той час коли позивач мав статус банківської установи. Втрата банківської ліцензії позбавляє позивача в подальшому здійснювати банківську діяльність, але не припиняє набутих прав та обов'язків. Так само втрата банківської ліцензії позивачем, не звільняє відповідачів від обов'язку належного виконання взятих на себе договірних зобов'язань.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Нормами чинного законодавства та договору, не передбачено такої підстави припинення існуючих зобов'язань, як відкликання банківської ліцензії, або внесення змін до статуту юридичної особи.
Враховуючи вищевикладене, оскільки ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією юридичною особою, зобов'язання які виникли на підставі кредитного договору належним чином виконані не були, та не були припинені, господарський суд Луганської області дійшов висновку, що саме позивачу належить право вимоги за кредитним договором.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.3 ст. 346 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Частиною 2 ст. 10561 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору, відповідно до виписки з банківського рахунку, банк перерахував позичальнику (ДП "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України") кредитні кошти в загальному розмірі 2000000 грн 00 коп.
Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів виконало не в повному обсязі, відповідно виписки з банківського рахунку повернуло кредитні кошти в загальному розмірі - 1262050 грн 80 коп.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов'язання за договором щодо повного та вчасного повернення кредитних коштів, утворилась заборгованість за кредитним договором №03/12 від 08.06.2012 в розмірі 1085806 грн 39 коп. (737949 грн 20 коп. - заборгованість за кредитом, 347857 грн 19 коп. - відсотки за користування кредитом).
Станом на час розгляду даної справи, відповідачем доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором №03/12 від 08.06.2012 до суду надано не було.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №03/12 від 08.06.2012 в розмірі 737949 грн 20 коп. є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню повністю.
Крім того, позивачем відповідно до умов кредитного договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, була нарахована пеня в розмірі 517728 грн 31 коп. (132632 грн 07 коп. - пеня за порушення строків погашення відсотків, 385096 грн 24 коп. - пеня за порушення строків повернення кредиту); інфляційні нарахування в розмірі 211478 грн 04 коп. (207722 грн 18 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків повернення кредиту, 3755 грн 86 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків погашення відсотків), 3% річних за порушення строків повернення кредиту - 22138 грн 48 коп., 3% річних за порушення строків погашення відсотків - 10435 грн 72 коп.
Згідно з ч.3 ст. 346 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відповідно до положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Однак позов у цій справі подано саме у зв'язку з неправомірним користуванням відповідачами грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору або пред'явлення вимоги до позичальника і невиконання відповідачем обов'язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/1238/17 від 23.05.2018.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
А отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 від 28.03.2018.
Судом встановлено, що позивачем заявлено вимогу про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 01.12.2015 по 14.12.2017.
Враховуючи те, що 22.03.2016 Постановою Правління НБУ № 180 було відкликано банківську ліцензію, яка в подальшому хоча і була визнана протиправною та скасованою, обсяг цивільних прав та обов'язків позивача змінився, внаслідок чого останній втратив право на отримання відсотків за користування кредитом після 22.03.2016.
За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом за період з 22.03.2016 по 14.12.2017, не є законною та обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Похідна вимога про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з квітня 2016 по грудень 2017, та похідна вимога про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 15.12.2016 по 14.12.2017 є незаконною та необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума відсотків за користування кредитом за період з 01.12.2015 по 21.03.2016 становить 53868 грн. 52 коп., яка є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно зі статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок стягнення з відповідача 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 22138 грн 48 коп. за період з 15.12.2015 по 14.12.2017 встановив, що позивачем при розрахунку були допущені арифметичні помилки.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 15.12.2015 по 14.12.2017 за несвоєчасне повернення кредиту становить 22135 грн. 66 коп., яка є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок стягнення з відповідача 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредиту встановив, що позивачем при розрахунку були допущені арифметичні помилки.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредиту за період з 01.12.2015 по 21.03.2016 за несвоєчасне повернення кредиту становить 494 грн. 91 коп., яка є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню.
Підпунктом 3.2 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті Урядовий кур'єр. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 207722 грн 18 коп. за період з грудня 2015 по грудень 2017 встановив, що позивачем при розрахунку були допущені арифметичні помилки, а саме не вірно визначено період нарахування інфляційних втрат та не врахована дата виникнення заборгованості.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", в межах періоду заявленого позивачем, сума інфляційних нарахувань за порушення строків повернення кредиту за період з січня 2016 по листопад 2017 за несвоєчасне повернення кредиту становить 195226 грн. 63 коп., яка є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума інфляційних нарахувань за порушення строків погашення відсотків за користування кредитом за період з січня 2016 по березень 2016 за несвоєчасне повернення кредиту становить 808 грн. 76 коп., яка є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленого позивачем розміру пені за прострочення сплати основного боргу за кредитом суд зазначає наступне.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Частиною 2 ст. 343 ГК України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Приписами статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 вказаного Закону).
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Умовами договору сторони погодили, що у разі порушення граничного терміну повернення кредиту, позичальник сплачує банку пеню. Пеня нараховується на суму простроченої заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів існування простроченої заборгованості, починаючи з дати її виникнення до дати повернення кредиту (приведення у відповідність розміру, заборгованості за кредитом з умовами 3.5.1. договору), у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, з а який нараховується пеня.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", в межах періоду заявленого позивачем, сума пені по основному боргу за кредитом за період з 15.12.2016 по 14.12.2017 складає 462611 грн 79 коп., але враховуючи принцип диспозитивності судового процесу, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, сума пені по основному боргу за кредитом яка підлягає стягненню з відповідачів складає 385096 грн 24 коп.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належним та допустимими доказами, але такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: стягнути з відповідача:
- суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 737949 грн 20 коп.;
- відсотки за користування за кредитом в розмірі 53868 грн 52 коп.;
- суму пені по основному боргу за кредитним договором в розмірі 385096 грн 24 коп.;
- інфляційні нарахування за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі - 195226 грн 63 коп.;
- інфляційні нарахування за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі - 808 грн 76 коп.;
- 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 22135 грн 66 коп.;
- 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 494 грн 91 коп. В іншій частині позову слід відмовити.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" Міхно С.С., про стягнення 1 847 586 грн 93 коп. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" заборгованість за кредитним договором №03/12 від 08.06.2012 в розмірі 1395579 грн 92 коп., з яких:
- сума основного боргу за кредитним договором в розмірі 737949 грн 20 коп.;
- відсотки за користування за кредитом в розмірі 53868 грн 52 коп.;
- сума пені по основному боргу за кредитним договором в розмірі 385096 грн 24 коп.;
- інфляційні нарахування за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі - 195226 грн 63 коп.;
- інфляційні нарахування за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі - 808 грн 76 коп.;
- 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 22135 грн 66 коп.;
- 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 494 грн 91 коп.
3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" витрати зі сплати судового збору в розмірі 21037 грн 43 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Позивач: Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, ідентифікаційний номер 05839888)
Відповідач: Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (місцезнаходження: вул. О. Кульчицької, 8, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, ідентифікаційний номер 31995099)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" Міхно С.С. (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053)
Повний текст рішення складено та підписано - 01.03.2021
Суддя С.В. Масловський