ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.03.2021Справа № 910/19712/20
За позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Троя» (м. Київ)
про стягнення 140.214,28 грн
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін: не викликались
Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Троя» про стягнення 140.214,28 грн, з яких: 111.417,01 грн основного боргу, 16.717,52 грн штрафу, 2.128,30 грн 3% річних, 2.064,83 грн інфляційних втрат, 7.891,62 грн пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 34/19 від 03.10.19. тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.20. відкрито провадження у справі № 910/19712/20, з підстав, викладених в ухвалі, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Відповідачем у встановлений судом строк письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.
При цьому судом встановлено, що відповідачу ухвалу суду про відкриття провадження в даній справі, направлено на адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручено 05.01.21. згідно рекомендованого повідомлення про вручення № 0105477134161.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 910/19712/20.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
03.10.19. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі - підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Троя» (далі - розповсюджувач) укладено договір № 34/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу (далі - Договір).
За цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (далі - право тимчасового користування).
Згідно з п. 5.2.3. Договору рекламорозповсюджувач зобов'язаний не пізніше 20 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення/продовження пріоритету.
В п. 6.1 Договору сторони домовились, що ціною Договору є плата за право тимчасового користування, розрахована відповідно до ст.632 ЦК України, визначається та розраховується на підставі рішень КМР або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних в адресних переліках.
У відповідності до п. 6.3 Договору підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення рекламорозповсюджувачем відповідної плати є рішення про встановлення/продовження пріоритету, рішення про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК Україні, Договір.
Відповідно до п. 6.14 Договору плата за тимчасове користування місцем нараховується робочим органом щомісячно та перераховується рекламорозповсюджувачем не пізніше 20 числа поточного місяця. Факт неотримання рахунку не звільняє рекламорозповсюджувача від здійснення плати.
На виконання умов Договору між сторонами підписано адресний перелік № 1 від 03.10.19.
Позивач вказує, що відповідачем не оплачено 111.417,01 грн за право тимчасового користування за період з 14.10.19. по 15.10.20.
Оскільки відповідач позивачу означені грошові кошти не сплатив, то вказане зумовило звернення позивача даним позовом до суду.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Також, правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем регулюються Законом України «Про рекламу» та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.03., визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом за наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 111.417,01 грн за Договором, за пред'явлений до стягнення період, строк оплати якої є таким, що настав.
Доказів оплати вказаної заборгованості відповідач до матеріалів справи не надав.
Отже, приймаючи до уваги, що відповідачем взяті на себе зобов'язання за договором не виконані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 111.417,01 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Ураховуючи невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати за право тимчасового користування зовнішньої реклами, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 16.717,52 грн штрафу, 2.128,30 грн 3% річних, 2.064,83 грн інфляційних втрат, 7.891,62 грн пені.
Згідно п. 7.2 Договору позивач має право застосовувати до рекламорозповсюджувача за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми;
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми.
Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши власний перерахунок штрафу суд встановив, шо його розмір становить 16.712,55 грн. Штраф в сумі 4,97 грн нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.
За перерахунком суду належний до стягнення розмір пені становить 7.890,24 грн. Пеню в сумі 1,38 грн нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.
Здійснивши власний перерахунок 3% річних суд встановив, шо їх розмір становить 2.122,48 грн. 3% річних в сумі 5,82 грн нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.
Судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, з огляду на що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2.064,83 грн інфляційних втрат.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, ч. 9 ст. 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Троя» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 4; ідентифікаційний код 23387970) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 41348526) 111.417 (сто одинадцять тисяч чотириста сімнадцять) грн 01 коп. основного боргу, 16.712 (шістнадцять тисяч сімсот дванадцять) грн 55 коп. штрафу, 2.122 (дві тисячі сто двадцять дві) грн 48 коп. 3% річних, 2.064 (дві тисячі шістдесят чотири) грн 83 коп. інфляційних втрат, 7.890 (сім тисяч вісімсот дев'яносто) грн 24 коп. пені, 2.101 (дві тисячі сто одну) грн 89 коп. судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко