ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.02.2021Справа № 910/19907/20
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Одеської міської ради
до Акціонерного товариства "Втормет"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради
про стягнення 490 220,90 грн,
Учасники справи:
від позивача: Танасійчук Г.М.,
від відповідача: Ковальова Л.П.,
від третьої особи: не з'явився
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Одеської міської ради до Акціонерного товариства "Втормет" про стягнення 490 220,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 16.11.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/19907/20, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, судове засідання для розгляду справи призначено на 25.01.2021.
14.01.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.
21.01.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву та відкладення розгляду справи.
22.01.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 25.01.2021 з'явився представник відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача про відкладення розгляду справи задовольнити, відкласти судове засідання на 10.02.2021, клопотання відповідача про продовження строку для подання відзив на позовну заяву задовольнити, встановити відповідачу у строк до 03.02.2021 надати відзив на позовну заяву.
01.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.
09.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 10.02.2021 з'явилися представники позивача та третьої особи.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи задовольнити, відкласти судове засідання на 24.02.2021.
В судове засідання 24.02.2021 з'явилися представники сторін.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на те, що третю особу було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а її неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника третьої особи.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 24.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
16.11.2015 між Одеською міською радою (Орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Втормет" (Орендар) укладено договір оренди землі (надалі також - договір), за умовами п. 1.1 якого Орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішення Одеської міської ради № 71652-VI від 10.09.2019 р. передає, а Орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 0,4479 га, що находиться у місті Одесі, Малиновському районі, вулиця Болгарська, 64.
Зазначена земельна ділянка належить Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, право власності на яку зареєстровано 17.05.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 63334151101, номер запису про право власності: 996836, що підтверджується Витягом з Державного реестру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 3694602, наданим 21.05.2013 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області. (п. 1.2 договору)
За приписами пунктів 2.1, 2.2 договору, в оренду передається земельна ділянка площею 0,4479 га, кадастровий номер 5110137300:30:001.0011, у тому числі по угіддях:
- капітальна одноповерхова - 0,1670 га.
- тимчасова - 0,0021 га;
- під проїздами, проходами та площадками - 0,2788 га.
На земельній ділянці розташовано:
- об'єкт нерухомого майна, що належить Публічному акціонерному товариству "Втормет" на підставі Розпорядження Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №64-р від 12.11.1993 року та Переліку нерухомого майна у додатку до листа РВ ФДМУ по Одеській області № 1/4987 від 19.11.2002 року, право власності на який зареєстровано 01.06.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 1151411, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 73222651101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 30700041, наданим 09.12.2014 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору, договір укладено терміном на 10 (десять) років, до початку реалізації планувальних рішень району, для експлуатації та обслуговування адміністративно-складських будівель і гаражів-майстерень.
Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 60 до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжиш його дію.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 7 246 427,05 грн (з урахуванням індексації за 2014 рік), згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси №293/М від 20.06 2012 р., складеного Управлінням Держкомзему у місті Одеса.
Відповідно до п. 4.1 договору, орендна плата за земельну ділянку площею 0,4479 га розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 362 321,35 грн. Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій безготівковій формі.
Розмір орендної плати встановлюється за домовленістю сторін згідно рішень одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством. (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 4.3 договору, орендна плата сплачуються Орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на Банк ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 38016923, на рахунок одержувача - УДКСУ у м. Одесі Одеської області, місцевий бюджет Малиновського району, №33211812700007, код бюджетної класифікації 18010600. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації у порядку визначеному законодавством.
Як встановлено у п. 6.3 договору, об'єкт оренди за цим договором вважається переданим Орендодавцем Орендарем з моменту державної реєстрації права оренди.
У разі невнесення орендної плати у стоки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України. Пеня перераховується Орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 цього договору. (п. 4.7 договору).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач має заборгованість зі сплати орендної плати за договором за період з 01.05.2019 по 31.08.2020 в сумі 457 708,00 грн, яку просить стягнути з відповідача. Окрім того, ураховуючи неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 7 104,67 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 325,00 грн та пеню у розмірі 22 083,23 грн.
У відзиві на позов відповідач заперечив проти пені, оскільки її стягнення не передбачено а ні чинним законодавством, а ні договором.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З поданих матеріалів судом встановлено, що 16.11.2015 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. на підставі договору оренди землі від 16.11.2015 зареєстровано право оренди земельної ділянки ПАТ "Втормет".
У період з 01.05.2019 по 31.08.2020 позивачем нараховано орендну плату у загальній сумі 493 929,49 грн, яка була частково сплачена відповідачем у розмірі 36 221,49 грн.
Відповідач свого обов'язку із здійснення сплати орендних платежів у вказаному розмірі та строки не заперечив та не спростував.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі за договором становить 457 708,00 грн.
Однак, суд звертає увагу, що до матеріалів справи не було додано належних доказів та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед позивачем у розмірі 457 708,00 грн.
Отже, в порушення зазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення суми основної заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.
Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 7 104,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 325,00 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 01.07.2019 по 30.09.2020, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню у загальному розмірі 22 083,23 грн за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 01.07.2019 по 30.09.2020.
Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.
У разі невнесення орендної плати у стоки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України. Пеня перераховується Орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 цього договору. (п. 4.7 договору).
З наведеного вбачається, що сторони не встановили конкретного виду та розміру пені за порушення строків розрахунків, а договір, який є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише посилання на Податковий кодекс України.
У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
При цьому, а ні умовами договору, а ні спеціальним законодавчим актом, зокрема, Податковим кодексом України, не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання у даному випадку.
Між тим, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише обмежує її визначення сторонами у договорі подвійною обліковою ставкою Національного банку України.
Крім того, частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України).
Отже, вказані норми закону не можуть бути застосовані у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
З огляду на викладене вище, правові підстави для стягнення пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Втормет" (вул. Електриків, 6, м. Київ, 04071, ідентифікаційний код 00190644) на користь Одеської міської ради (пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026, ідентифікаційний код 26597691) борг у розмірі 457 708,00 грн, 3% річних у розмірі 7 104,67 грн, інфляційні у розмірі 3 325,00 грн та судовий збір у розмірі 7 022,07 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01.03.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко