Справа № 373/1468/20
Номер провадження 2/373/143/21
(заочне)
19 лютого 2021 року м. Переяслав
Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Керекези Я.І.,
за участю:
секретаря судових засідань Ткалі І.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Хоменко Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 373/1468/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей на сім'ї виконавчого комітету Переяславської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
Представник позивача звернулася до суду з даним позовом та просить визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме: будинком з господарськими спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , та такими, що підлягають зняттю з реєстрації за місцем проживання. Судові витрати просить стягнути із відповідачів.
Посилається на те, що позивач є власником вищезазначеного житлового будинку. У будинку зареєстрованими є сім осіб: позивач, її старший син ОСОБА_8 та відповідачі по справі. Фактично за даною адресою проживає позивач та її син ОСОБА_8 . Відповідач ОСОБА_3 за місцем реєстрації не проживає понад три роки, перебуває та працює у Польщі. Відповідач ОСОБА_4 є першою дружиною її сина ОСОБА_3 , шлюб між якими розірваний та яка не проживає за місцем реєстрації більше десяти років. Під час сумісного проживання у шлюбі у них народилася донька ОСОБА_5 , 2009 року народження, яка також не проживає за місцем реєстрації більше десяти років, так як проживає з матір'ю. Відповідач ОСОБА_6 перебувала із її сином ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах протягом 2015-2017 років. За час їх спільного проживання у них народився син ОСОБА_7 , 2016 року народження. Відповідач ОСОБА_6 та її син ОСОБА_7 не проживають у будинку із 2017 року. Будь-яких домовленостей між сторонами щодо порядку користування спірним житлом, тривалості строку збереження права користування, не укладалося. Реєстрація відповідачів за вищезазначеною адресою позбавляє позивача можливості повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Також позивач несе великі грошові витрати в зв'язку із сплатою комунальних послуг за зареєстрованих в належному їй будинку осіб.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити. Не заперечують проти заочного розгляду справи.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, про день і час розгляду справи повідомлені через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Представник третьої особи, Служби у справах дітей на сім'ї виконавчого комітету Переяславської міської ради Хоменко Л.О. вважає, що позов може бути задоволено. Порушення прав дітей не буде, оскільки вони проживають зі своїми матерями.
Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи та вирішити її на підставі наявних доказів.
Судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.11-12)
З копії будинкової книги (а.с.13-16) вбачається, що по АДРЕСА_1 зареєстрованими є:
-ОСОБА_1 , 1949 року народження;
-ОСОБА_8 , 1969 року народження;
-ОСОБА_3 , 1979 року народження;
-ОСОБА_4 , 1990 року народження;
-ОСОБА_5 , 2009 року народження;
-ОСОБА_6 , 1980 року народження;
-ОСОБА_7 , 2016 року народження.
Факт реєстрації вищезазначених осіб по АДРЕСА_1 підтверджується довідкою Виконавчого комітету Переяславської міської ради № 957 від 17 червня 2020 року (а.с.17).
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17 червня 2020 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов № 308 від 18 вересня 2020 року (а.с.19), складеного депутатом Переяславської міської ради, по АДРЕСА_1 зареєстрованими рахуються сім осіб. Фактично за даною адресою проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_8 ОСОБА_3 не проживає за даною адресою три роки, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - понад десять років.
Листом № 2263/21.18-33/а від 16 вересня 2020 року (а.с.20-21) Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по місту Переяслав та Переяслав-Хмельницькому району Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відмовив представнику позивача ОСОБА_2 в отриманні запитуваної інформації (доказів перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі) в зв'язку з тим, що дана інформація є конфіденційною, може бути надана після надання копій документів, що підтверджують права особи, яку вона представляє, на її отримання.
Свідок ОСОБА_11 показав, що є сусідом позивача. Відповідач ОСОБА_3 , син позивача, на зараз працює в Польщі, інколи приїздить додому. ОСОБА_4 , його бувша дружина, не проживає в будинку позивача близько п'яти років. Їх дочку ОСОБА_5 також давно не бачив. Онук ОСОБА_7 приходить до бабусі досить часто. Другу цивільну дружину ОСОБА_6 не бачив років три.
Свідок ОСОБА_15 показав, що є сусідом позивача. Ні бувших невісток ОСОБА_1 давно не бачив в будинку, ні їх дітей. Менший син працює в Польщі, ніби хоче там залишитися на постійне місце проживання.
Суд приймає до уваги подані представником позивача докази, на підставі яких встановлені дані обставини справи, та вважає їх належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, що мають значення для справи.
Стосовно позовних вимог в частині визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстровані у вищезазначеному будинку, є колишніми дружинами сина позивача. ОСОБА_4 не проживає за місцем реєстрації близько 10 років, ОСОБА_6 - 3 роки. Доказів поважності причин не проживання відповідачів в даному будинку в судовому засіданні не здобуто. Наявність будь-яких домовленостей між позивачем та відповідачами з приводу порядку користування спірним житлом, тривалості строку збереження права користування ними також не встановлено.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Що стосується позовних вимог в частині визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд дійшов наступних висновків. Відповідач ОСОБА_3 є сином позивача сином, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
В силу ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також ст.405 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм, правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В силу ч. 2 ст. 405 цього Кодексу, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Отже, вищезазначеними нормами визначені умови, при яких особа може бути визнана такою, що втратила право на користування житлом. Такою умовою, зокрема, є відсутність особи без поважних причин за місцем проживання понад один рік.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Постанова Верховного Суду № 755/16152/16-ц від 09 вересня 2020 року стосується правовідносин наймача житла та членів його сім'ї, що врегульовані ст.71 ЖК УРСР, але правові позиції, викладені у ній щодо збереження за тимчасово відсутнім членом сім'ї права на житло можна застосувати і до спірних правовідносин.
Як вбачається із правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові № 755/16152/16-ц від 09 вересня 2020 року, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Як вбачається із матеріалів справи, показів свідків та пояснень і безпосередньо позивача, відповідач ОСОБА_3 перебуває на заробітках у Польщі, інколи приїздить до України, і проживає в ці періоди у спірному будинку. Доказів наявності в нього іншого житла в Україні чи набуття ним права на постійне місце проживання в Польщі, чи наявність в нього там житла суду надано не було.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, оскільки позивачем не надано доказів набуття відповідачем права користування чи права власності на інше житло, права на постійне місце проживання у Польщі. Тимчасове перебування в іншій країні з метою працевлаштування, проживання у спірному будинку в періоди перебування в Україні, не може бути причиною визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
При цьому суд зауважує, що відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла та є порушенням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).
Отже право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
Що стосується позовних вимог в частині визнання неповнолітніх відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з її місцем реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Згідно ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).
З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 10 липня 2019 року по справі № 465/7083/13-ц вбачається, що неповнолітні не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання у спірній квартирі, не можуть бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.
Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі № 368/750/16-ц, з яких вбачається, що оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, відповідно до рішення суду про визначення місця проживання дитини, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17.
Враховуючи, що неповнолітні відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 були вселені в спірний будинок на законних підставах, їх батько ОСОБА_3 зареєстрований в даному будинку і суд не знайшов підстав для визнання його таким, що втратив право користування будинком, зважаючи на їх вік, ту обставину, що показами свідка підтверджено періодичне перебування ОСОБА_7 в даному будинку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Щодо вимоги про визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_6 такими, що підлягають зняттю з місця реєстрації, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, зняття з реєстрації проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування вищезазначеним будинком, рішення суду в даній справі, що набере законної сили, і буде підставою для зняття відповідачів з реєстрації в належному позивачу будинку.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 29, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 6 СК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, керуючись ст.ст.10, 12, 13, 19, 80, 81, 141, 211, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 289, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей на сім'ї виконавчого комітету Переяславської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що розташоване по АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що розташоване по АДРЕСА_1 .
В задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що розташоване по АДРЕСА_1 , - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 168 (сто шістдесят вісім) гривень 16 коп. судового збору.
Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 168 (сто шістдесят вісім) гривень 16 коп. судового збору.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Переяславської міської ради, місце знаходження: вул. Богдана Хмельницького, 27/25, м. Переяслав-Хмельницький.
Складення рішення в повному обсязі вчинено 01 березня 2021 року.
Суддя: Я. І. Керекеза