Справа № 729/906/18
2/729/1/21 р.
10 лютого 2021 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області у складі:
судді Бойко В.І., при секретарі Шлапак Н.А., Дараган Ю.В., Малюшицької Я.В.
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Бойко Л.В.,
представника відповідача - адвоката Хуторної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бобровиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання майна об"єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 37/100 часток майна, -
встановив:
Позивачка звернулася з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою 24 листопада 1998 року зареєстроване в реєстрі за № 2-1431 на ім'я ОСОБА_2 , яке було видане після смерті його батька ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 75/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_1 , право власності на 37/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки під час уточнення позовних вимог, нею було помилково вказано 37/50 часток.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що 12 жовтня 1985 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб Марківецькою сільською радою Бобровицького району Чернігівської області, актовий запис № 10. Від шлюбу мають двох дорослих синів. Спільне сімейне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння та спільних інтересів, різних поглядів на сімейні відносини, права та обов'язки подружжя, внаслідок чого між ними часто виникали сварки. З серпня 2016 року вони проживають окремо. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2017 їх шлюб був розірваний.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько відповідача - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_1 .
Після його смерті, 24 листопада 1998 року відповідач ОСОБА_2 , отримав в Бобровицькій державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з: жилого будинку дерев'яного з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 , і належить спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок видане 09.11.1998 року Марківецькою сільською радою, рішення №20 від 17.10.1998 року та зареєстрованого в Ніжинському бюро технічної інвентаризації 09 листопада 1998 року за р.№ 276, в кн. №2. Цей жилий будинок має 29,5 кв.м., жилої площі і розташований на землі Марківецької сільської ради. Жилий будинок має надвірні будівлі: веранда позначена в плані літерою - «а», хлів - «Б», погріб - «П», огорожа № І-3. Вказане свідоцтво 31.12.2012 р., зареєстроване в КП «Ніжинському міжміському бюро технічної інвентаризації».
У період шлюбу, а саме починаючи з 1998 по 2016 рік включно, позивачем та відповідачем за їх спільні кошти, майно, яке він отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_3 , істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат. Так, весь будинок був обкладений білою силікатною цеглою, до будинку добудована веранда з білої силікатної цегли, зроблений внутрішній оздоблювальний ремонт у всьому будинку, побудований новий двохповерховий сарай - гараж на місці старого хліву - «а». Проведені всі облаштувальні роботи по проведенню газопостачання в будинок, пробурена та облаштована нова свердловина для забору води, побудована вбиральня та літній душ. Згідно висновку Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2568-2570/19-24 від 29.10.2019 р., експертом визначена ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , яка становить 289 460.00 (двісті вісімдесят дев'ять тисяч чотириста шістдесят) грн.
Висновком експерта встановлена найбільш ймовірна (ринкова) вартість одержаного відповідачем спадкового майна, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 листопада 1998 року, яка становить 74237,00 (сімдесят чотири тисячі двісті тридцять сім) гривень. Вартість добудов, робіт та будівельних матеріалів використаних подружжям ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , до житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , становить 215 223.00 (двісті п'ятнадцять тисяч двісті двадцять три) гривні.
У відсотковому виразі добудови до житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачка вважає, що має право в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя претендувати на 37/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що становлять 1/2 частку добудов та поліпшень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки житловий будинок та господарські будівлі істотно збільшилися у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат, в період їхнього шлюбу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 18 грудня 2018 року просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що за час сумісного проживання успадкований відповідачем будинок в АДРЕСА_1 , суттєво збільшився у своїй вартості завдяки вкладеним коштам подружжя позивач зазначає не обґрунтовано та не підтверджено ніякими доказами. Проте, навіть без проведення належної оцінки вартості нового будинку порівняти з вартістю його облицьовки силікатною цеглою явно не на користь цієї роботи. Щодо вартості проведених робіт по підтримці в належному стані надвірних будівель і споруд, то вони також не обґрунтовані на достатніх доказах для задоволення позовних вимог, позивачка своїми неадекватними діями знищувала спадкове майно, чим зменшувала його вартість. Просить звернути увагу суду, що позивач зламала вікно та двері спадкового будинку, вчинила на значну суму крадіжку з його будинку, у зв'язку з чим відкрито кримінальне провадження, а також заволоділа належною йому трьохкімнатною квартирою та належним йому майном в АДРЕСА_3 . Відповідно до ст.178 ЦПК України просить прийняти до уваги його доводи і відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
02.01.2019 року позивачка надала відповідь на відзив та просила її позов задовольнити. Свої вимоги обґрунтувала тим, що міркування і аргументи наведені відповідачем ОСОБА_2 , у відзиві на позовну заяву, в яких її позовні вимоги не визнає та просить відмовити в позові є необгрунтованими, а також додатково зазначила, що після фактичного припинення шлюбних відносин у 2016 році, відповідач не допускає ні її, ні дітей до спірного будинку. Жодних неправомірних дій, щодо спірного майна нею не вчинялося. Підстави, з яких відповідач просить відмовити їй у позові є безпідставними та необгрунтованими. Доказів щодо звинувачення її в пошкодженні дверей, вікон спірного будинку та вчиненні крадіжки з будинку по АДРЕСА_1 та відкриття у зв'язку з вказаними обставинами відносно неї кримінального провадження Бобровицьким ВП згідно талону повідомлення № 33 від 16.03.2017 р., відповідачем не надано, у зв'язку з тим, що ніяке кримінальне провадження відносно неї не відкривалося.
Щодо обставин заволодіння нею трьохкімнатною квартирою, що знаходиться в АДРЕСА_3 , та яка ніби є власністю відповідача ОСОБА_2 , вказана обставина спростовується свідоцтвом про право власності на житло, видане Управлінням комунальної власності 11 січня 2005 р., згідно якого, квартира що знаходиться в АДРЕСА_3 , належить на праві приватної, спільної часткової власності: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - в рівних долях. Вказана обставина підтверджується копіями Свідоцтва про право власності на житло від 11.01.2005 р., та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.01.2005 р. Оригінали вказаних документів знаходяться у відповідача ОСОБА_2 . Вказаними доказами відповідач вводить суд в оману, щодо фактичних обставин справи. Майно, яке було отримано відповідачем у спадок, зазначено у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 24 листопада 1998 року, а також визначена його інвентаризаційна оцінка, яка станом на 1998 р., яка становила 7352 грн. та вважає, що оскільки житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , істотно збільшилися у своїй вартості, внаслідок спільних грошових затрат подружжя, в період шлюбу, що буде підтверджено належними доказами, вона має право в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя претендувати на 1\2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.
04.04.2019 року представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив у якому зазначила, що з серпня 2016 р. сторони проживають окремо, чого не заперечує і позивач у своєму позові та відповіді на відзив. 24.11.1998 р. відповідач отримав у Бобровицькій державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 57 СК України майно, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування є його особистою приватною власністю.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майка), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта. Визначаючи правовий режим спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року (справа № 6-1447цс 17).
Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Згідно ст. 81 ч. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час шлюбу з відповідачем ними було здійснено за рахунок спільних трудових і матеріальних ресурсів поліпшення будинку, внаслідок яких він істотно збільшився у своїй вартості, в тому числі був здійснений значний обсяг будівельно-ремонтних робіт за рахунок позивача.
Однак, вирішення питання про те, чи є таке збільшення цінності майна істотним, відноситься не до компетенції сторони у справі.
Домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 ніколи не було спільною сумісною власністю Позивача та Відповідача по справі, оскільки було отримано відповідачем - ОСОБА_2 у спадок після його батька, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.
Окрім того, позивач за час перебування у шлюбі із відповідачем не здійснювала будівництва дому та господарських споруд, оскільки спірний житловий будинок був збудований батьком відповідача. Так, згідно характеристики житлового будинку, яка додана до технічного паспорту на такий будинок, виготовлений станом на 28.12.2018 р., житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 збудований у 1955 році; погріб збудований у 1970 році; прибудова збудована у 1970 році, сарай збудований у 1989 році, гараж - у 1989 р., огорожа - у 1970 р., що повністю спростовує доводи позивача, зазначені у позовній заяві, оскільки всі ці будови були зроблені задовго до того, як відповідач отримав це домоволодіння у спадок, його батьком, а додані до позову письмові докази, не містять жодного належного доказу того, що позивач соєю працею та коштами збільшила вартість господарства вдвічі. Згідно Акту про обстеження проживання ОСОБА_2 від 13.02.2018 р., підписаного депутатом Бобровицької міської ради та сусідами, у спірному житловому будинку ніхто не зареєстрований, будинок належить відповідачу по справі, який проживає в ньому із вересня 2016 р. по даний час без реєстрації. Окрім цього, відповідно до чинного законодавства, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Отже, житловий будинок з по господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а був особистою власністю ОСОБА_2 , як передбачено ч. 1 ст. 57 СК України.
Враховуючи обставини набуття відповідачем права власності на спірне домоволодіння порядку спадкування, відсутність беззаперечних доказів щодо особистого вкладу позивача, внаслідок якого збільшилась вартість майна, вважає відсутні підстави для задоволення позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, а відтак, немає підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом вважає представник відповідача .
27.01.2020 року представником відповідача подано відзив на уточнюючі позовні вимоги позивача, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. Свої заперечення обгрунтувала, тим що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.10.1985 р. по 21.09.2017 р., який рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області 21.09.2017 р. було розірвано.24,11.1998 р. Відповідач отримав у Бобровицькій державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 . Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі ст. 61 вказаного Кодексу об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є у тому числі: І) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, спірний будинок набутий відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та відповідно до ст. 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 .
В уточненому позові позивачка вказує, що за період шлюбу із відповідачем, за їх спільні кошти спадкове майно відповідача істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат, у зв'язку із чим просить суд визнати вказаний будинок спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 37/50 часток спірного будинку.
Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Виходячи з положень ст. 62 СК України доведенню з боку позивача підлягає той факт, що спірне майно істотно збільшилося у своїй вартості саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або власне її особистих затрат.
Верховний Суд України роз'яснив, що стаття 57 Сімейного кодексу України визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування встановлених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою має бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення. При цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта. У правовому висновку ВСУ зазначив, що суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю (постанова Верховного Суду України від 08.11.2017 року у справі № 6-1447цс17).
Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна, але й той факт, що слугувало джерелом його набуття, спільні сумісні кошти чи спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі №6-1447цсІ7. Не знайшов підстав для відступлення від зазначених правових висновків і Верховний Суд при розгляді справи №522/3655/15-ц від 24 квітня 2019 року та інших аналогічних справ, а тому вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивачка не надала жодного письмового доказу, з яких суд мав би можливість встановити факт внесення позивачкою особистих коштів в проведення зазначених нею в позові ремонтних робіт.
Як стверджує відповідач, він постійно працював, заробляв чималі кошти, і самостійно мав можливість проводити ремонтні роботи у будинку, оскільки його потрібно було підтримувати у належному стані, окрім того, його сестра є власником ресторанів у м. Києві та постійно допомагала відповідачу у ремонті житлового будинку, який залишився йому у спадок від батьків. Вважає, що позивачкою не обґрунтовано відповідно до вимог чинного законодавства та не доведено у встановленому законом порядку своїх позовних вимог, а тому в задоволенні позовних вимог просить відмовити.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові та з урахуваннях уточнених позовних вимог. Щодо заявленої вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою 24 листопада 1998 року зареєстроване в реєстрі за № 2-1431 на ім'я ОСОБА_2 , після смерті його батька ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , представник позивача не могла обгрунтувати підстави визнання даного свідоцтва частково недійсним, а також вказала, що під час видачі вказаного свідоцтва, права позивачки ніяким чином не були порушені. Просить суд прийняти до уваги показання свідків, які були допитані в судовому засіданні та підтвердили, що вони допомагали робити сторонам у справі ремонті роботи за рахунок спільних коштів позивача та відповідача. Майно, яке отримав у спадок відповідач справі, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 збільшилося у своїй вартості, оскільки після прийняття у спадок вказаний будинок був у занедбаному стані, а вони за спільні кошти обклали його цеглою, зробили добудови, перебудували сарай та добудували гараж, провели газ, просить також врахувати висновок експерта.
Відповідач у судове засідання не з'явився, в заяві до суду просить справу розглянути за його відсутність в задоволенні позову відмовити, оскільки всі грошові затрати на поліпшення у належному йому будинку вчинені за рахунок його власних коштів, звертає увагу суду на той факт,що позивачка у своїй позовній заяві просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності належний йому будинок, до якого добудована веранда та господарські споруди, які за ним не зареєстровані.
Представник відповідача адвокат Хуторна С.В. заперечувала проти задоволення позовних вимог та вказала згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.11.1998 року, виданого державним нотаріусом Бобровицької державної нотаріальної контори ОСОБА_2 (Відповідачу по справі) належить житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . З 12.10.1985 р. по 21.09.2017 р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Позивачка в позові вказує, що за період шлюбу з 1998 р. по 2016 р. за їх спільні кошти майно, належне відповідачу на праві особистої приватної власності істотно збільшилось у своїй вартості. Проте, вона не погоджується із цим та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки позивачка не довела того, що вартість спірного нерухомого майна, набутого у спадок ОСОБА_2 під час шлюбу з нею, істотно збільшилася саме у результаті їх спільної трудової та грошової участі у здійсненні його переобладнання та проведення ремонтних робіт під час шлюбу. Вона не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного будинку у розумінні частини першої статті 62 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є достатньо значним для можливості визнання зазначеного майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та доказів надання позивачкою будь-яких грошових затрат на ремонтні роботи спірного будинку, який належить відповідачу. Просить суд при винесенні рішення врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року, яка розглянула аналогічний спір та надала відповідний правовий висновок з даного питання. Сам по собі факт перебування позивачки у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції чи поліпшення умов спірного об'єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя, що повністю узгоджується із правовим висновком Великої палати ВСУ від 22.09.2020 р. Саме на позивачку покладався обов'язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки у даному випадку спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача. Такий же правовий висновок викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду 25.03.2020 р. (№ 307/3957/14-ц). Окрім того, позивачка в позові ставить вимогу щодо визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя частку будинку з господарськими будівлями та спорудами, які є незареєстрованими. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Враховуючи те, що позивачка просить визнати майно об'єктом спільної сумісної власності подружжя, до якого самочинно добудована веранда, а гараж самочинно реконструйовано без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт, та на час розгляду справи не введено в експлуатацію й не зареєстровано, що унеможливлює визнання частки на таке майно. Просить висновок експерта визнати недопустимим, так як, він був складений з урахуванням об'єктів самочинного будівництва.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків показали наступне.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона проживає в АДРЕСА_1 . Будинок по сусідству під № 40 перейшов у спадок відповідачу у справі та був у занедбаному стані. Протягом 5 років після смерті батька відповідача у справі в будинку ніяких ремонтних робіт не проводили. Пізніше сторони у справі наймали людей, які проводили ремонті роботи, добудували веранду, побудували гараж, обклали будинок цеглою, провели газ. Вона вважає, що фінансування ремонтних робіт та добудов відбувалося за рахунок позивачки. Проте, як позивачка розраховувалася з людьми, які проводили ремонті роботи, вона не бачила.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона разом з чоловіком, приблизно 8-9 років назад в господарстві за адресою АДРЕСА_1 , проводили ремонті роботи господарства, обкладали будинок, веранду та сарай цеглою. Відповідач говорив, що приїде його бухгалтер, так він називав свою дружину, і з ними розрахується. Тому за ремонтні роботи з ними розраховувалася позивачка. Чиї то були гроші їй не відомо.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він доводиться позивачці братом. Йому відомо, що в будинку за адресою АДРЕСА_1 проживав батько відповідача у справі. Даний будинок перейшов після його смерті у спадок відповідачу. Будинок був дуже у занедбаному стані, тому його сестра разом з чоловіком проводили там ремонті роботи, обкладали цеглою будинок, перебудували сарай, добудували гараж. Щоб розрахуватися за цеглу, сестра позичала у нього гроші. Він привозив на своєму транспортному засобі блоки з Житомирської області. Його сестра з чоловіком разом добудували веранду, проживали як сім'я і тому всі роботи проводили для поліпшення своїх побутових умов.
Свідок ОСОБА_4 пояснив, що він є сином сторін. Він добре пам'ятає, що будинок, який залишився батьку у спадок від діда, був у занедбаному стані, у будинку не було підлоги, старий сарай був знесений і на його місці побудований новий з гаражем, будинок, сарай, гараж обкладався цеглою, всі поліпшення робилися за рахунок матері, оскільки батько коли працював, то мав низьку заробітну плату, або взагалі не працював. Ремонт у самому будинку робився в 2010-2014 роках по вихідним дням, або коли були у відпустках. Повністю була зроблена підлога. Батько також брав трудову участь у ремонтних роботах.
Свідок ОСОБА_9 пояснив, що він проживає по сусідству. Десь приблизно 7-8 років назад він допомагав в господарстві за адресою АДРЕСА_1 вигружати будівельні матеріали, так як, там проводилися ремонті роботи. Сам будинок був у занедбаному стані. Ремонтними роботами керувала позивачка та її син, фізичною працею також допомагав і відповідач. Йому відомо, що сторони на час проведення ремонтних робіт проживали разом, як сім'я, позивачка працювала, а чи працював відповідач йому не відомо. Хто фінансував ремонті роботи йому не відомо.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що сини сторін у справі, запросили його робити ремонтні роботи у господарстві за адресою АДРЕСА_1 . Він робив кришу на гаражі. Відповідач також приймав участь, але хто фінансував ремонті роботи йому не відомо. В той період сторони у справі проживали разом.
Вислухавши сторони, допитавши свідків, перевіривши матеріали справи, вивчивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У ст. 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Судом встановлено, що з 12.10.1985 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано згідно рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.09.2017 року(а.с.6,7).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.11.1998 року вбачається, що відповідач успадкував житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 . Жилий будинок має 29,5 кв.м., жилої площі і розташований на землі Марківецької сільської Ради. Жилий будинок має надвірні будівлі; веранда позначена в плані літерою - «а», хлів - «Б», погріб - «П», огорожа № І-З. Вказане свідоцтво 31.12.2012 р., зареєстроване в КП «Ніжинському міжміському бюро технічної інвентаризації». (а.с.8).
Згідно технічного паспорту на житловий будинок, замовником технічної інвентаризації на будинок є ОСОБА_2 (а.с.9).
Відповідно до акту про обстеження житлово-побутових умов проживання в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що в 1998 році ОСОБА_2 отримав у спадок житловий будинок. За час з 1998 року по 2016 рік до житлового будинку була добудована веранда з білої силікатної цегли, обкладений будинок цеглою, зроблений внутрішній ремонт у будинку, побудований новий двохповерховий сарай та гараж на місці старого. Проведені роботи по газопостачанню будинку, облаштована нова водяна свердловина, вбиральна, літній душ, всі роботи по добудові та ремонту житлового будинку проводилися разом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.13).
Відповідно до свідоцтва про право власності від 11.01.2005 року квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності гр. ОСОБА_2 та членам його сім'ї ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - в рівних долях (а.с.62-63).
Відповідно до довідки про технічний стан нерухомого майна №11 від 14.01.2019 року житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с.100).
Відповідно до акту про обстеження проживання ОСОБА_2 від 13.02.2018 року вбачається, що в житловому будинку по АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований. Будинок належить р. ОСОБА_2 , який проживає на даний час та проживав в цьому будинку фактично без реєстрації з вересня 2016 року і по даний час постійно. Сусіди свідчать, що ОСОБА_2 дійсно постійно проживає по АДРЕСА_1 та проживав за даною адресою з вересня 2016 року і поданий час постійно (а.с.102).
Згідно з довідкою виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 27.10.2018 року №817, вбачається, що в даному будинку в даний час ніхто не зареєстрований (а.с.103).
Відповідно до довідки виданої виконавчим комітетом Бобровицької міської ради від 27.10.2018 року №816, вбачається, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на день смерті постійно проживав та був прописаний (зареєстрований) за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті та протягом шести місяців з дня смерті за вищевказаною адресою ніхто не проживав та не був прописаний (зареєстрований) (а.с.104).
Відповідно до технічного паспорту №290 замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_2 (а.с.111).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №2568-2570/19-24 від 29.10.2019 вбачається, що дійсна (ринкова) вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, (без врахування вартості земельного компоненту), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житлового будинку «А», загальною площею 82,0 м.кв., житловою площею 29,5 м.кв., а також господарських будівель та споруди: сарай - «Б», літній душ - «В», гараж - «Г», погріб - «П», убиральна - «У», огорожа - «№1», ворота з хвірткою - «№2», свердловина - «№3», становить:289460,00 грн. (двісті вісімдесят дев'ять тисяч чотириста шістдесят грн.. 00 коп.). Дійсна ( ринкова ) вартість будівельних матеріалів та робіт використаних в будівництві приміщень житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , позначеному в технічному паспорті під літерою «А», а саме: приміщення - «а1» 1998 року побудови; приміщення - «а2» ганок 2015 року побудови. А також господарських будівель та споруд: літній душ - «В» 2002 року побудови; гараж - «Г» 2013 року побудови, сараю - «Б» перебудованого та обкладеного білою силікатною цеглою з перекриттям та перебудовою даху профнастілом в 2013-2015 роках, свердловина - «№3» 1998 року пробурення, в урахуванням проведення газопостачання у будинок в 2005 році, становить: 215223,00 грн. (двісті п'ятнадцять тисяч двісті двадцять три грн. 00 коп.)
Добудови до житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , позначеному в технічному паспорті на будинок під літерою «А», а саме: приміщення - «а1» 1998 року побудови; ганок «а2» 2015 року побудови, з господарськими будівлями та споруд: літній душ - «В» 2002 року побудови; гараж - «Г» 2013 року побудови, сараю - «Б» перебудований та обкладений білою силікатною цеглою з перебудовою та перекриттям даху профнастілом в 2015 році, свердловина - «№3» 1998 року пробурення, в порівнянні у відсотковому виразі з іншими приміщеннями житлового будинку позначеному в технічному паспорті на будинок літерою «А», а саме: прибудова до будинку - «а» площею 20,0м.кв., приміщення житлового будинку: 1-1 площею 11,3м.кв., 1-2 площею 20,0м.кв., 1-3 площею 9,5 м.кв., з господарськими будівлями та спорудами: погріб - «П», вбиральня - «У», огорожа «№1», ворота з хвірткою «№2», у відсотковому виразі становлять частку: 74/100 або 37/50 (а.с.147-161).
Відповідно до довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 її дохід з листопада 2009 року по квітень 2010 рік становив 17921,78 грн. (а.с.174).
Згідно з довідкою про доходи позивачки за період травень 2012 по жовтень 2012 рік становив 20917, 59 грн. (а.с.175).
Відповідно до квитанції №901571 ОСОБА_1 здійснила платіж 2200 грн. за послуги БТІ (а.с.176).
Підтвердженням працевлаштування позивачки є копія трудової книжки (а.с.185-188).
Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття, спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
А отже в даному випадку відповідач є як спадкоємець за заповітом.
Відповідно до ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі ст. 61 вказаного Кодексу об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є у тому числі: І) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, спірний будинок набутий відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та відповідно до ст. 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 .
В уточненому позові позивачка вказує, що за період шлюбу із відповідачем, за їх спільні кошти спадкове майно відповідача істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат, у зв'язку із чим просить суд визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя 75/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та визнати за нею право власності на 37/100 часток спірного будинку.
Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Верховний Суд України роз'яснив, що стаття 57 Сімейного кодексу України визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування встановлених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою має бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення. При цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта. У правовому висновку ВСУ зазначив, що суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю (постанова Верховного Суду України від 08.1 1.2017 року у справі № 6-1447цс17).
Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна, але й той факт, що слугувало джерелом його набуття, спільні сумісні кошти чи спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі №6-1447цсІ7. Не знайшов підстав для відступлення від зазначених правових висновків і Верховний Суд при розгляді справи №522/3655/15-ц від 24 квітня 2019 року та інших аналогічних справ, а тому вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. Істотність збільшення вартості майна одного із подружжя передбачає, що доля первинної власності стає незначною, співмірно малою за остаточною ціною. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи наведені обставини та позиції Великої Палати Верховного Суду, позивачка не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у ремонтні роботи та переобладнання житлового будинку та надвірних споруд у розумінні частини першої статті 62 Сімейного кодексу України є достатньо значним для можливості визнання зазначеного майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивачки у шлюбі з відповідачем на момент здійснення ремонтних робіт, проведення розрахунку з працівниками, які проводили ремонтні роботи, не значну закупівлю будівельних матеріалів, а також отримання нею заробітної плати в цей період та показання свідків, які дійсно підтвердили, в спірному будинку проводилися ремонті роботи, та з ними проводився розрахунок за проведені роботи, не є підставою для визнання цього майна спільним сумісним майном подружжя.
Враховуючи те, що один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку, тоді тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Отже, саме на позивачку покладається обов'язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки у даному випадку спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача. Такий же правовий висновок викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду 25.03.2020 р. (№ 307/3957/14-ц). Відповідач у поданій заяві про розгляд справи без його участі вказує на те, що всі грошові затрати на поліпшення у належному йому будинку вчинені за рахунок його власних коштів, позивач жодних доказів на спростування його доводів не надала.
Позивачкою не доведено, що саме будучи працевлаштованою та отримуючи певну заробітну плату, вона витрачала її на будівельні матеріали та саме своїми коштами проводила розрахунки з людьми, які проводили ремонтні роботи.
З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 жовтня 2019 року № 2568-2570/19-24, складеного експертом Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Г.І.Скоп встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 обкладений селікатною цеглою, зроблений внутрішній оздоблювальний ремонт у всьому будинку. Окрім того побудований новий двоповерховий сарай та гараж на місці старого. Як зазначив відповідач у заяві до суду добудована веранда та господарські споруди за ним не зареєстровані.
Таким чином, позивачка в позові ставить вимогу щодо визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя частку будинку з господарськими будівлями та спорудами, які є незареєстрованими. Так, ч.3 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що наявність об'єктів самочинного будівництва унеможливлюють будь-який поділ чи відділ у цьому майні (постанова ВСУ від 30.09.2020 р. справа № 667/8215/15-ц). Даний спір стосується житлового будинку, до якого самочинно добудована веранда, а гараж самочинно реконструйовано без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт, та на час розгляду справи не введено в експлуатацію й не зареєстровано, що виключає можливість визнання частки на таке майно, а поточний ремонт не дає підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя. При цьому позивач не позбавлена права звернутися до суду в загальному порядку з вимогами про грошову компенсацію, відшкодування вартості витрат на будівельні матеріали та проведені ремонтні роботи в будинку. Такої вимоги позивачка не заявляла. Зважаючи на те, що висновок експерта був складений з урахуванням об'єктів самочинного будівництва, без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт, які не введено в експлуатацію й не зареєстровано, а саме це добудована веранда з селікатної цегли, побудований новий двохповерховий сарай та гараж на місці старого (а.с.152), суд визнає такий висновок експерта недопустимим. Таким чином, за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у ремонтні роботи будинку та добудови з адресою АДРЕСА_1 у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, що належало чоловіку на праві особистої приватної власності. Враховуючи те,що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вище названих позовних вимог,тому позовна вимога про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом є похідною і задоволенню не підлягає. Отже, позов не обгрунтований та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови у позові - на позивача.
Оскільки в даній справі за рішенням суду у задоволенні позовних вимог було відмовлено, судові витрати за позовом - покладаються на позивача.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 21,57,60.62,63, 66-68,70 СК України, ст.319,321,,1301,1223 ЦК України, ст.ст. 141,258,259,263,264,265,268 ЦПК України,-
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою 24 листопада 1998 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1431 на ім"я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнання майна об"єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на 37/100 часток майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І.Бойко