Справа № 752/2954/20
Провадження № 2/752/1881/21
іменем України
21 січня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство 24» про захист гідності, честі, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -
у лютому 2020 року позивач звернулись до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 об 11:39 в мережі Інтернет на офіційному сайті інтернет-порталу «Без табу» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) опубліковано інформаційний матеріал (мовою оригіналу): « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Вказав, що у даних інформаційних матеріалах викладено викривлену та недостовірну інформацію, яка порушує його особисті майнові права, а саме: ганьбить його честь, гідність та шкодить діловій репутації при здійсненні ним адвокатської діяльності.
Зокрема, у текстовому матеріалі на офіційному інтернет-порталі «Без табу» зазначено та озвучено таку недостовірну інформацію (мовою оригіналу):
- « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що на його думку, з підписом під фото містить звинувачення його особи в грубій формі без будь-яких доказів, підстав та підтверджень, що є неприйнятним. Він не є власником квартири чи «адвокатом-владелецем жлобнадстройки» та не погрожував підірвати будинок;
- «ІНФОРМАЦІЯ_4», що є безпідставним та неправдивим твердженням, оскільки він не є власником вказаної квартири на АДРЕСА_1 , а розповсюдження даної інформації дискредитує його як адвоката;
- «ІНФОРМАЦІЯ_5», що є недостовірним твердженням, оскільки у будинку чи у квартирі немає газових балонів, ні власник квартири, ні він не могли відкрити газові балони, не мали наміру цього робити та не могли б цього зробити з об'єктивних причин;
- «ІНФОРМАЦІЯ_6», але власник «постройки» не з'являвся на місце, де провадились роботи з демонтажу, ні власник, ні він не погрожували працівникам комунальних служб, висвітлені відомості не відповідають дійсності та є недостовірними;
- « ІНФОРМАЦІЯ_7», що є непідтвердженою та неправдивою інформацією, такі звинувачення без будь-яких доказів є неприйнятними;
- «ІНФОРМАЦІЯ_8», що є безпідставним звинуваченням у грубій формі без надання на те будь-яких доказів чи посилання на будь-яке джерело, чим завдається шкода його праву на повагу до честі та гідності як особистості, та водночас порушується його право на недоторканість ділової репутації як адвоката, оскільки підривається його авторитет як кваліфікованого спеціаліста.
Тому, просив:
-визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію, викладену та розповсюджену на інтернет-порталі «Без табу» від ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-зобов'язати редакцію ІА «24», у власності якої перебуває інтернет-портал «Без табу», спростувати поширену про нього недостовірну інформацію шляхом окремої публікації про це на офіційному інтернет-порталі «Без табу», видаленням з сайту відповідача усіх текстових матеріалів, у яких було поширено про нього недостовірну інформацію;
-стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн., а також судові витрати у справі.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 17.02.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 25.05.2020 року (а.с. 29-30).
Ухвалою від 25.05.2020 року розгляд справи відкладено на 21.08.2020 року (а.с. 50).
Ухвалою від 21.08.2020 року розгляд справи відкладено на 21.01.2021 року (а.с. 79-80).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в котрому проти позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні, виходячи з недоведеності його статусу як відповідача, а також того, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, є оціночними судженнями, і позивачем не доведено того факту, що така інформація є відомостями, які містять фактичні дані, та поширена відповідачем із явним і злим умислом, а не з метою сформувати свою думку про позивача (а.с. 36-44).
Позивач, скориставшись своїм правом, надав відповідь на відзив, у якому вимоги свого позову підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі з посиланням на безпідставність та недоведеність позиції відповідача (а.с. 58-64).
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 об 11:39 в мережі Інтернет на офіційному сайті інтернет-порталу «Без табу» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) опубліковано інформаційний матеріал (мовою оригіналу): « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (а.с. 9-12).
Позивач зазначає, що вказана стаття містить недостовірну та негативну інформацію щодо нього, яка міститься у наступних фрагментах:
- « ІНФОРМАЦІЯ_3 »;
- «ІНФОРМАЦІЯ_4»;
- «ІНФОРМАЦІЯ_5»;
- «ІНФОРМАЦІЯ_6»;
- «ІНФОРМАЦІЯ_7»;
- «ІНФОРМАЦІЯ_8».
Позивач вказує на те, що відповідачем було розповсюджено недостовірну інформацію, що призвело до порушення його особистих немайнових прав.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У ч. 2 ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 302 ЦК України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 5 постанови від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Нормами ст. ст. 297, 299 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1 роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено про те, що інформація, викладена у статті є оціночним судженням, так само як і згадування прізвища позивача у наведених останнім реченнях у загальному контексті змісту статті є оціночним судженням автора щодо дій позивача.
Пунктом 19 зазначеної постанови визначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Таким чином, особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України.
Так, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач, зокрема, посилався на те, що оскаржувані висловлення є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.
Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
У рішенні від 07.02.2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.
У рішенні ЄСПЛ у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom» від 26.11.1991 року суд зазначив, що повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства».
З матеріалів справи не вбачається, що поширена інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація дискредитує його або призвела до негативних наслідків.
Крім того, позивачем не спростовано твердження відповідача щодо того, що зміст статті є оціночним судженням щодо дій позивача.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження поширення відповідачем недостовірної інформації у мережі Інтернет, а також на підтвердження того, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації.
Доводи сторони позивача про те, що внаслідок поширення інформації, відповідачем було порушено його права є необґрунтованими, оскільки останнє не містить конкретних даних щодо оцінки його дій.
У разі, якщо позивач вважає, що оціночні судження, поширені в засобі масової інформації, принижують його гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, він вправі скористатися наданим йому ч. ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації, з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Проте, з встановлених судом обставин справи та її матеріалів не випливає, що позивач намагався скористатись таким правом, чи що саме таке його право було порушене відповідачами.
В даному випадку суд приходить до висновку, що відповідач здійснив власний аналіз ситуації та висловив судження, яке є критичною оцінкою, яку не можна спростувати у судовому порядку. Висловлювання не містять недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності, а є лише його суб'єктивними судженнями.
Розмежовуючи фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.
До того ж, зі змісту публікації, уривки з якої позивач просив визнати недостовірною інформацією, вбачається, що останні здійсненні з посиланням на відомості групи dtp.kiev.ua, тобто мав місце перепост з іншого сайту поширення інформації, отже, остання вже до того була доведена до необмеженого кола осіб, які мали вільний доступ до сайту dtp.kiev.ua.
Тому, суд приходить до висновку, що вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію, викладену та розповсюджену на інтернет-порталі «Без табу» від ІНФОРМАЦІЯ_1 рок, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.
У такому випадку не підлягає задоволенню і вимоги позивача про зобов'язання редакцію ІА «24», у власності якої перебуває інтернет-портал «Без табу», спростувати поширену про нього недостовірну інформацію шляхом окремої публікації про це на офіційному інтернет-порталі «Без табу», видаленням з сайту відповідача усіх текстових матеріалів, у яких було поширено про нього недостовірну інформацію, а також про відшкодування моральної шкоди.
Зазначені вимоги є похідними від первісної вимоги позивача про визнання інформації недостовірною.
Стосовно посилань сторони відповідача на те, що він не є належними відповідачем у справі, суд зазначає наступне.
Як роз'яснено у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права», власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу; веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом.
Позивач у відповіді на відзив вказав, що згідно даних ЄДРПОУ ТОВ «Інформаційне агентство «24» має скорочену назву ТОВ «ІА «24», і інформація про те, що останнє є власником інтернет-порталу «Без табу», є наявною, а тому необхідності для звернення до адміністратора системи реєстрів не було.
Натомість, суд зазначає, що сторона позивача, після отримання відзиву на позовну заяву, достеменно знала про те, що сторона відповідача заперечує їх належність як відповідача у справі, а тому не була позбавлена можливості звернутись до суду із клопотання про витребування відповідних доказів для підтвердження належності зазначених відповідачів, однак, таким правом не скористалась. Поряд з цим, суд у відповідності до положень ст. ст. 13, 81 ЦПК України, не збирає докази самостійно.
У даному випадку, з процесуальної точки зору, докази для належного підтвердження власника веб-сайту відсутні не у зв'язку із тим, що таких даних взагалі не існує, а у зв'язку із тим, що сторона позивача вважала недоцільним самостійне відшукування або витребування таких доказів за ухвалою суду.
За таких обставин, у суду відсутні дані для здійснення достеменного висновку про те, що відповідач є належним або неналежним відповідачем у справі. Однак, враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову по суті позовних вимог, в даному випадку належність або неналежність відповідача не має впливу на результат розгляду справи.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
На підстав викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство 24» про захист гідності, честі, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко