Справа № 752/15411/20
Провадження № 2-а/752/162/21
іменем України
26 січня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського батальйону № 1 роти № 2 патрульної поліції в м. Бориспіль Управління поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції інспектора лейтенанта поліції Бондара Олександра Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-
у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 2882806 від 27.07.2020 року про його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Позов обґрунтовано тим, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Вказав, що лейтенантом поліції Бондарем О.С. відносно нього 27.07.2020 року винесено постанову серії ЕАМ № 2882806 у справі про адміністративне правопорушення (зафіксоване не в автоматичному режимі), передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, в якій останній стверджував про порушення ним п. 12.4. ПДР України.
Проте, вважав, що Правил дорожнього руху не порушував, належні докази порушення відсутні, адже наданий у якості доказу лазерний вимірювач швидкості руху TruCam ТС000722 не сертифікований, вимірювання ним здійснено в ручному режимі. Крім того, в обґрунтування позову зазначив про те, що розгляд справи був проведений з порушенням вимог законодавства, адже його було позбавлено права скористатись правовою допомогою, а зміст постанови не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП. До того ж, вказав, що розгляд справи було проведено прямо на місці зупинки, що не відповідає вимогам закону. Виходячи з цього, просив задовольнити позов.
Ухвалою судді від 14.08.2020 року відкрито провадження у справі з розглядом у порядку спрощеного позовного провадження на 30.11.2020 року. Відповідачу було направлено копію ухвали про відкриття провадження по справі та копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів (а.с. 23-24).
Ухвалою від 30.11.2020 року розгляд прави відкладено на 26.01.2021 року (а.с. 74).
Відповідно до вимог ст. ст. 19, 257 КАС України справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити за його безпідставністю та недоведеністю. Зазначив, що його дії при винесенні оскаржуваної постанови були повністю правомірними, а винесена ним постанова є законною та обґрунтованою, в той час як твердження позивача є недоведеними.
Свою позицію мотивував тим, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, зафіксовано лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів TruCam ТС000722. Лазерний вимірювач швидкості TruCam ТС000722 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 року № UA-МІ/1-2903-2012, на підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12. Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для засобів TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України.
Зазначив, що можливість використання виробу TruCam ТС000722 також підтверджується наявністю виданого державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку від 27.09.2018 року № 04/02/03/-3008, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування АЕ8 відповідно до ДСТУ І8О/ІЕ8 18033- 3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних.
Також вказав, що чинним законодавством передбачено процедуру скороченого провадження при притягненні особи до адміністративної відповідальності, під час якої фіксація адміністративного правопорушення, розгляд справи та накладення адміністративного стягнення на правопорушника відбуваються безпосередньо на місці його вчинення.
Зазначив, що водію було роз'яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено, що він може скористатися правовою допомогою. Показав, що ним були дотримані вимоги КУпАП при розгляді справи, ним було роз'яснено позивачу права, повідомлено про вчинене ним порушення, заслухано його пояснення та надано ним оцінку. Дій, які б обмежили права позивача при розгляді справи ним вчинено не було. Штраф накладено за ч. 1 ст. 122 КУпАП в межах санкції за це правопорушення. І як наслідок, відсутні підстави для визнання протиправною та скасування постанови.
Позивач надав відповідь на відзив, у якій зазначив про пропуск відповідачем строку на подання відзиву, про ненадання відповідачем належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів щодо скоєння ним правопорушення, та зазначив про не спростування підстав позову.
Відповідач подав заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що постановою серії ЕАМ № 2882806 від 27.07.2020 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн. (а.с. 8).
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Hyundai Sonata номерний знак НОМЕР_1 , 27.07.2020 року о 11:30:54 у м. Бориспіль на вул. Горбатюка, 2 рухався зі швидкістю 76 км/год при дозволеній швидкості в населеному пункті 50 км/год, швидкість зафіксована на прилад TruCam ТС000722, чим порушив п. 12.4 ПДР.
Вбачається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 2882806 від 27.07.2020 року складена поліцейським батальйону № 1 роти № 2 патрульної поліції в м. Бориспіль Управління поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції інспектором лейтенантом поліції Бондарем О.С., містить підпис особи, яка винесла постанову без підпису особи, притягнутої до адміністративної відповідальності.
Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст. 252 КАС України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як зазначено вище постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності складена поліцейським патрульної поліції, який відповідно до вимог ст. 222 КУпАП має право розглядати справи про адміністративні порушення та накладати адміністративні стягнення безпосередньо за ст. 122 КУпАП.
В той же час, посилання позивача на незаконність розгляду справи на місці зупинки транспортного засобу, судом оцінюється критично, з огляду на те, що Законом України від 14.07.2015 року №596-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» внесено зміни до статті 258 КУпАП, зокрема, доповнено абзацом 4, зі змісту якого вбачається, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, уповноваженими особами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення.
Таким чином, у справі про адміністративне правопорушення за ст. 122 КУпАП передбачено скорочене провадження, яке полягає у фіксації адміністративного правопорушення і накладенні адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП.
Даний висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 року у справі №338/1/17 (К/9901/15804/18).
Відповідно положень ст. 251 КУпАП (зі змінами) доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з п. 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Згідно п. 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих ПДР, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до пункту 1.1 ПДР ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території, тощо) повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Позивач у своїй позовній заяві оскаржує обставини, встановлені інспектором поліції про рух на транспортному засобі в населеному пункті з перевищенням швидкості, та, як наслідок, вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Таким чином, позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, оскільки він ПДР не порушував, а тому оскаржувана постанова є протиправною, незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню, а встановлені відповідачем у оскаржуваній постанові обставини, які стали підставою для висновку про порушення ним вимог ПДР України не відповідають дійсності. Інспектором при винесені постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння ним адміністративного правопорушення, які б підтвердили порушення ПДР, та недотримано процедуру розгляду справи.
Відповідно до ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також, згідно з п. 9 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Однак, на думку суду, відповідачем не виконано обов'язку щодо збирання належних та допустимих доказів, що встановлюють вчинення позивачем адміністративного правопорушення, винність позивача в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки матеріалів, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суду надано не було.
З матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів, поданих відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем ПДР, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано.
Таким чином, відеозапис події, фотокартки, що підтверджують вчинене позивачем порушення, відібрані пояснення у позивача, показання свідків та інші допустимі докази в матеріалах справи відсутні, що свідчить про не доведення факту порушення позивачем ПДР.
Тобто, з матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів, поданих відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем ПДР, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано.
Оскаржувана постанова серії ЕАМ № 2882806 від 27.07.2020 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності містить посилання на вимірювання швидкості руху приладом TruCam № ТС000722.
Заперечуючи проти позову, відповідач в якості доказу перевищення позивачем дозволеної законом швидкості відповідач долучив до відзиву фотознімок, здійснений сертифікованим приладом TruCam № ТС000722 та відеозапис, здійснений на нагрудну камеру поліцейського (боді камера 167).
Згідно з долученими відповідачем письмовими доказами лазерний вимірювач швидкості TruCam отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 року № UА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобів вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки з номером У3197-12.
Проведення повірки вказаного приладу передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016 року № 193.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/17953, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 24.12.2019 року та чинного до 24.12.2020 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 № ТС000722, є придатним до застосування.
Отже, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTІ 20/20 №ТС000722 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Отже, фотознімок та відеозапис, здійснені сертифікованим приладом TruCam LTІ 20/20 №ТС000722 є отриманими у встановленому законом порядку.
Разом з тим, з наданого відповідачем фотознімку не можливо визначити факт вчинення інкримінованого позивачу правопорушення: ані перевищення швидкості руху, ані вчинення останнього саме позивачем, ані вчинення його в межах населеного пункту. Фото є неякісним, нерозбірливим.
Відповідачем також до матеріалів справи було долучено відеозапис з нагрудної камери, який був досліджений судом.
Однак, за наслідками дослідження наявного в матеріалах справи відеозапису судом встановлено, що він містить лише відеофіксацію вручення позивачу постанови про адміністративне правопорушення. Факту вчинення правопорушення позивачем порушення правил ПДР відеозапис не містить.
Таким чином, наявний в матеріалах справи відеозапис не є доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки він не фіксує порушення, описане в оскаржуваній постанові.
Таким чином, відеозапис події, фотокартка, що підтверджують вчинене позивачем порушення, відібрані пояснення у позивача, показання свідків та інші допустимі докази в матеріалах справи відсутні, що свідчить про не доведення факту порушення позивачем ПДР.
Тобто, з матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів, поданих відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем ПДР, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (ч. 2 ст. 33 КУпАП).
Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 року по справі №201/12431/16-а, від 23.10.2018 року по справі № 743/1128/17, від 15.11.2018 року по справі № 524/5536/17.
Крім того, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у ст. 251 КУпАП.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В спірному випадку відповідач вважає, що доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Однак, суд такі доводи не приймає, оскільки постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення містить лише опис обставин, які визнані підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження.
Також, згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст. 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтями 245-246 КУпАП України встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 КУпАП. В ньому повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказати мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Між тим, відповідач зазначеного обов'язку не виконав та не надав до суду доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, склад якого передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.
Таким чином, суд вважає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надав суду жодних належних і допустимих у розумінні ст. 72 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу саме правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.
На думку суду, належні та допустимі докази на підтвердження наявності встановлених відповідачем обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в матеріалах справи відсутні, відповідачем, як того вимагає ч. 2 ст. 77 КАС України, не подані.
Враховуючи те, що відповідач не надав докази правомірності прийняття оскаржуваної постанови, суд надходить до висновку щодо необхідності скасування постанови від 27.07.2020 року серії ЕАМ № 2882806 як протиправної.
Таким чином, відповідачем не доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, що свідчить про необґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 19 Конституції України, ст. ст. 1, 9, 121, 222, 251, 258, 265-2, 268, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 72, 77, 78, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського батальйону № 1 роти № 2 патрульної поліції в м. Бориспіль Управління поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції інспектора лейтенанта поліції Бондара Олександра Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.
Постанову серії ЕАМ № 2882806 від 27.07.2020 року, винесену поліцейським батальйону № 1 роти № 2 патрульної поліції в м. Бориспіль Управління поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції інспектором лейтенантом поліції Бондарем Олександром Сергійовичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП - скасувати.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: поліцейський батальйону № 1 роти № 2 патрульної поліції в м. Бориспіль Управління поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції інспектор лейтенант поліції Бондар Олександр Сергійович, адреса: 08301, м. Бориспіль Київської області, вул. Кошового, буд. 4.
Суддя В.С. Хоменко