Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5865/19
15 лютого 2021 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.
при секретарі Осадчій А.Ю.,
за участю представника позивача
адвоката Кірса В.В.
відповідача та законного
представника ОСОБА_1
представника третьої особи
за довіреністю Дахновської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення, -
Позивач ТОВ «Юрфактор Сервіс» звернувся до суду з позовом (в подальшому прийнята заява про зміну предмета позову т.1 а.с.168) до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 20.05.2019р. відбулися електронні торги з реалізації предмета іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка раніше належала ОСОБА_3 . За результатами проведених торгів, позивач став переможцем і придбав 04.06.2019р. вказану квартиру на підставі протоколу. Приватний виконавець Бурмага Є.А. видав акт про реалізацію предмета іпотеки.
21.06.2019р. приватним нотаріусом на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки було видано свідоцтво про право власності, за яким власником квартири став ТОВ «Юрфактор Сервіс».
Згодом було встановлено, що у вказаній квартирі проживають члени сім'ї бувшого власника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і звільняти приміщення відмовляються.
Проживання відповідачів у квартири без відповідної правової підстави чинить перешкоди позивачу в реалізації права власності, а тому відповідачі повинні бути виселені із цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.
При цьому, звертає увагу, що попереднім власником нерухоме майно (іпотечне майно) було придбане за кредитні кошти, які були надані банківською установою для придбання саме цього нерухомого майна.
Таким чином, просить суд, - усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою без надання їм іншого постійного житла.
Ухвалою суду від 31.07.2019р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 02.11.2020р. до участі у справі залучено Службу у справах дітей Черкаської міської ради.
Ухвалою суду від 21.12.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Крім того, під час розгляду справи 02.11.2020р. ОСОБА_1 залучено законним представником малолітнього відповідача ОСОБА_2 та уточнено ім'я дитини - замість ОСОБА_4 на ОСОБА_5 .
Відзив на позов відповідачем та письмові пояснення по суті позову третіми особами не подані.
В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в редакції заяви, яка надійшла до суду від 10.06.2020р. Зазначив, що в 2007р. ОСОБА_3 позичив у банку грошові кошти на придбання квартири АДРЕСА_2 , яку і придбав. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, по договору іпотеки цю квартиру передав в іпотеку. Позику не повернув і за рішенням суду був задоволений позов банку про стягнення з нього цих позичених коштів у розмірі більше 37 тисяч доларів США. Судове рішення не виконане, а тому звернуто до примусового виконання. ТОВ на електронних торгах придбало квартиру АДРЕСА_2 і зареєструвало за собою право власності. При цьому, відповідачі, як члени сім'ї попереднього власника квартири, продовжують проживати у цій квартирі, а ОСОБА_3 знявся з реєстраційного обліку і в квартирі не проживає. Відповідачі не є наймачами квартири, але фактично там проживають. Вважає, що наявність неповнолітньої дитини не є обставиною, яка перешкоджає виселенню осіб з квартири. Батьки повинні забезпечити житло для дитини. Підстав для забезпечення відповідачів іншим житлом немає. Просить стягнути з відповідачів судовий збір. Даних про те, що хтось хоче викупити квартиру, немає. Торги не визнані недійсними, а правочин чинний.
Товариство не має доступу до квартири, а тому йому відповідачами чиняться перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, а тому просить позов задовольнити. Крім того, вказує, що позивач не може здати квартиру в оренду, провести інвентаризацію, в разі потреби здійснити ремонт квартири, наявна заборгованість по оплаті комунальних послуг, але позивач до відповідачів із позовом про стягнення заборгованості по ЖКП ще не звертався, оскільки вони взагалі заперечують факт того, що не можуть жити у квартирі і розраховує на надання їм іншого житла. Товариством договір про право користування квартирою із відповідачами не укладався.
При цьому, посилається на норми ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України, ст. 391 ЦК України.
В судовому засіданні відповідач, яка діє в своїх інтересах та інтересах дитини, просить відмовити у задоволенні позову, про що також надані письмові пояснення. Зазначає, що вона кредит у банку на придбання квартири не отримувала; рішенням суду з неї заборгованість за кредитом не стягувалася. Вважає, що до цих спірних правовідносин норми ч.2 ст. 109 ЖК не застосовуються. В договорі іпотеки не вказано про заборону реєстрації осіб для проживання; у квартирі зареєстровані вона та її син і вони фактично там проживають. Вона із сином були зареєстровані у квартирі власника квартири, який є батьком дитини (вона з ним не перебувала у зареєстрованому шлюбі). Новий власник прийняв квартиру із мешканцями, а тому повинен визнати їхнє право на проживання у квартирі. Коли через органи ДВС виконувалось рішення про стягнення заборгованості із ОСОБА_3 , то ТОВ не цікавилось про осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі, а тому несе ризики, в т.ч. може пред'явити позов до органів ДВС. Вказує, що проживає і буде й надалі проживати у спірній квартирі, або ТОВ повинне надати їм інше житло, яке не гірше цього. ДВС продав квартиру з людьми, а тому вчинив недобросовісно. Слід при вирішенні спору враховувати інтереси дитини. Вона не знала, що квартира була придбана за кредитні кошти. Від нових власників вона дізналась, що квартира продана. Вважає, що ТОВ не має права заходити до квартири, бо нею користується вона і син.
Крім того, повідомила, що має у власності 1/3 частини іншої квартири, де 2 кімнати, та зареєстровані її старші діти і онуки (в цій квартирі проживають 5 осіб, але з них лише 4 зареєстровані; син, донька із співмешканцем і двома дітьми). Вона не зверталася до ТОВ щодо укладення договору оренди квартири, дійсно має борги по комунальним послугам; намірів укладати із ТОВ договір оренди вона не має. На даний час ОСОБА_3 не зареєстрований у квартирі і не проживає. Вона зверталася до батька дитини, але він повідомив, що у нього житла немає.
Судові витрати не визнає. Не повідомляла про попередній розрахунок судових витрат, понесених нею на правову допомогу адвоката і протягом 5-ти днів з дня винесення рішення надасть докази про правову допомогу.
В судовому засіданні представник третьої особи заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що на комісії розглядалось питання про надання висновку щодо розв'язання спору, відповідно до ст. 19 СК. Була обстежена квартира, де проживають відповідачі: має належний стан та умови для проживання дитини. З батьком дитини спілкування не було, він сплачує аліменти і самоусунувся від вирішення спору. Як повідомила мати, їй із сином немає де проживати, про кредитні кошти вона не знала. Мати з дитиною з 04.02.2009р. зареєстровані і проживають у квартирі. Вважає, що в разі задоволення позову будуть порушені права дитини. Служба у справах дітей не приймала рішення про визначення місця проживання дитини, оскільки відсутній спір. Не з'ясовувалось питання щодо місця проживання батька дитини. Не заперечується факт того, що власником квартири є ТОВ і його згоди щодо огляду квартири службою отримано не було. Відповідачі є членами сім'ї колишнього власника квартири, а тому мають проживати у квартирі. Батько не виявив бажання, щоб дитина проживала із ним.
В судове засідання третя особа не з'явилась, була неодноразово належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомлено. Письмові пояснення не надані.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення за таких підстав:
встановлено, що відповідно до кредитного договору від 31.07.2007р. ОСОБА_3 за кредитні кошти придбав квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, ця квартира є предметом іпотеки, відповідно до іпотечного договору від 31.07.2007р.
Відповідно до рішення Придніпровського райсуду м. Черкаси від 23.07.2012р. (справа №2/207/11) із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнута заборгованість за кредитним договором в розмірі 59888,98 доларів США, що еквівалентно 478662,68грн. та вирішено питання про судові витрати. Судове рішення набрало законної сили.
20.05.2019р. відбулися електронні торги з реалізації предмета іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка раніше належала ОСОБА_3 . За результатами проведених торгів, позивач ТОВ «Юрфактор Сервіс» став переможцем і придбав 04.06.2019р. вказану квартиру на підставі протоколу. Приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Бурмага Є.А. видав акт про реалізацію предмета іпотеки.
21.06.2019р. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Кондаковою Н.В. на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки було видано свідоцтво про право власності, за яким власником квартири став ТОВ «Юрфактор Сервіс». Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 21.06.2019р., про що свідчить витяг №171213996.
На час розгляду справи, електронні торги не визнані недійсними, правочин є чинним. Відповідних судових спорів не має, про що повідомили учасники справи.
Відповідно до інформації Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 25.07.2019р., - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Третя особа по справі ОСОБА_3 знятий з реєстраційного обліку по цій квартирі, що визнається сторонами по справі.
Відповідно до даних свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (актовий запис №87) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом досліджено акт обстеження житлово-побутових умов проживання №40 від 08.02.2021р. про те, що у спірній квартирі проживають відповідачі, ОСОБА_1 створені належні умови для проживання, навчання та відпочинку її сину ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку №74 від 12.02.2021р. виконавчого комітету Черкаської міської ради, як органу опіки та піклування м. Черкаси, останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки це позбавить дитину право на користування житлом, в якому він проживає з народження та не має іншого житла.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору (ст. 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.ч.1-3 ст. 319 ЦК).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За нормами ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК).
За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).
Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Як передбачено ч.ч.1-3 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Таким чином, на думку суду, позивачем обрано вірний спосіб захисту його порушених майнових прав та інтересів, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення. Так, встановлено, що ТОВ «Юрфактор Сервіс» на законних підставах придбав нерухоме майно і зареєстрував за собою право власності на нього. Той факт, що у спірній квартирі після придбання 31.07.2007р. попереднім власником ОСОБА_3 були 04.02.2009р. зареєстровані члени його сім'ї ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , 2009р. народження та набули право проживання в ній, не дає підстав для відмови у задоволенні позову.
Встановлено, що між сторонами не укладений договір користування, в т.ч. оренди жилого приміщення, навпаки відповідач ОСОБА_1 взагалі заперечує бажання та можливість укладення такого договору. Фактично відповідач разом із малолітнім сином (також відповідач по справі) відмовляються залишити жиле приміщення, належне позивачу. Крім того, позивач обґрунтовує порушення свого права користування та розпорядження нерухомим майном тим, що він не має доступу до квартири, не може провести інвентаризацію належного йому майна та, відповідно поставити його на баланс підприємства, здійснити оцінку вартості цього майна, в разі потреби здійснити ремонті роботи, укласти договір оренди з певними особами на право користування квартирою з тим, щоб мати можливість отримувати доходи. Також, суд звертає увагу, що відповідачем ОСОБА_1 підтверджено доводи позивача про те, що у неї на праві власності є 1/3 частина у іншому нерухомому майні (місце знаходження якого не вказує), а тому, як на думку суду, вона разом з дитиною можуть реалізувати своє право на проживання у іншому жилому приміщенні. Той факт, що у іншій квартирі проживають старші діти відповідача ОСОБА_1 і кількість кімнат становить дві, не свідчить про неможливість проживання в ній відповідачів по цій справі. Також вона не позбавлена права встановити порядок користування жилим приміщенням, будучи власником частини, з іншими співвласниками.
Суд приймає доводи представника позивача про те, що за жилим приміщенням рахується заборгованість по оплаті за надані відповідними підприємствами житлово-комунальних послуг, що підтверджується відповідачем ОСОБА_1 . Відповідно, ТОВ «Юрфактор Сервіс», будучи власником квартири, несе відповідальність за повноту і своєчасність оплати таких послуг, враховуючи норми ст. 322 ЦК України.
Крім того, відповідно до сімейного законодавства, батьки дитини мають рівні права та несуть рівні обов'язки щодо дитини. Отже, в даному випадку, судом не встановлено обставин того, що дитина не може проживати із батьком, що батько не може забезпечити дитину житлом, незважаючи на те, що саме на батьків законом покладено обов'язок створити дитині належні умови проживання. Нормами ст.18 СК України передбачено способи захисту сімейних прав та інтересів, якими вправі користуватися і відповідачі щодо батька дитини.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що позивач повинен забезпечити її та сина іншим жилим приміщенням для постійного проживання, не гіршим, ніж те, в якому вони проживають. Також не можуть бути застосовані норми законодавства, про що вказує відповідач, про те, що вона із сином не підлягають виселенню, враховуючи, що позивач вправі звернутися із позовом до органів ДВС щодо відшкодування шкоди, оскільки останнім не було повідомлено покупця, в даному випадку, ТОВ «Юрфактор Сервіс», про те, що у спірній квартирі зареєстровані і проживають відповідачі. При вирішенні спірних правовідносин по даній цивільній справі підлягають застосуванню у комплексі норми ст.ст. 16, 319, 391 ЦК України, ч.ч.1-3 ст. 109 ЖК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх рішеннях.
Таким чином, права та інтереси позивача порушені, а тому позовні вимоги в редакції від 10.06.2020р. підлягають до задоволення у обраний позивачем спосіб захисту. На думку суду, ризиків втрати відповідачами права користування спірної квартирою немає, оскільки відповідач ОСОБА_1 має на праві власності частину у іншому нерухомому майні, яке придатне для проживання і має статус жилого приміщення. Крім того, батько дитини також несе за законом обов'язок щодо забезпечення дитини житлом. На думку суду, таке рішення відповідає нормам чинного законодавства. В контексті пропорційності застосування такого заходу, як усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з жилого приміщення, належного позивачеві на праві власності, враховуються всі встановлені під час розгляду справи обставини, позиція сторін і підстав вважати, що відповідачі позбудуться права користуватися житлом взагалі та стати безхатченками, не має.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, необхідно з відповідача ОСОБА_1 стягнути на користь позивача ТОВ «Юрфактор Сервіс» судовий збір в розмірі 1921грн. 00коп., що був сплачений при подачі позову 19.07.2019р., відповідно до платіжного доручення №897.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» (код ЄДРПОУ 39880444, м. Черкаси, вул. Надпільна, 55) у користуванні майном, яке перебуває у власності, шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код дані відсутні) з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого постійного жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор сервіс» (код ЄДРПОУ 39880444, м. Черкаси, вул. Надпільна, 55) судовий збір в розмірі 1921грн. 00коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повний текст судового рішення складено 25.02.2021р.
Головуючий: С. М. Позарецька