Справа № 542/1648/20
Провадження № 2-з/542/5/21
25 лютого 2021 року Новосанжарський районний суд Полтавської області у складі
головуючого судді Кашуби М.І.
за участю секретаря судового засідання Коркішко А.М.
розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
В провадженні Новосанжарського районного суду Полтавської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання спільною сумісною власністю на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану, про визнання права власності на 31/100 частину будівельних матеріалів, які були вкладені в добудову та капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, визнання договору дарування недійсним.
Ухвалою суду від 13 січня 2021 року провадження у справі відкрито, її розгляд ухвалено проводити у порядку загального позовного провадження.
23 лютого 2021 року до суду була подана заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .
Свою заяву про забезпечення позову заявник обґрунтовує тим, що з відповідачем ОСОБА_2 вона проживала однією сім'ю без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах з 2011 року по 2019 рік. У позовній заяві, зокрема, зазначено, що 23.04.2010 відповідач купив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За час фактичних шлюбних відносин вони з відповідачем зробили капітальний ремонт вказаного житлового будинку, а саме: зробили фундамент під будинок, добудували кухню, ванну, туалет, замінили вікна на пластикові, утеплили підлогу, зробили сучасний ремонт, побудували сучасний паркан довжиною 125 метрів.
Вважає вказане майно спільною сумісною власністю.
Зазначала, що 07.07.2020 відповідач подарував житловий будинок з господарськими будівлями своїй матері, ОСОБА_3 . Вказувала, що в даний час існує велика ймовірність того, що ОСОБА_3 може в будь-який момент здійснити відчуження спірного житлового будинку на користь інших осіб.
За правилами ч.1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до положень частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши заяву та додані до неї документи, всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу вимог, приходить до наступного висновку.
За змістом положень статей 149, 150 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Суд, при вирішенні питання про забезпечення позову враховує викладені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи щодо існування високої імовірності того факту, що відповідачка ОСОБА_3 може здійснити відчуження житлового будинку, а також доводи щодо наявності обставин, які дозволяють достовірно припустити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.
Надаючи оцінку обгрунтованості вказаним доводам суд виходить з такого.
Так, на переконання суду, заява про забезпечення позову містить лише формальні посилання на необхідність вжиття заходів забезпечення позову без зазначення конкретних доводів на підтвердження обставин щодо намірів відповідачки здійснити відчуження житлового будинку та щодо наявності підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Натомість, предмет позову містить вимогу про визнання за позивачкою права власності на 31/100 частини будівельних матеріалів, які були вкладені в добудову та в капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, вартість якої позивачка оцінює в 243315 грн.
При цьому, прохальна частина заяви про забезпечення позову містить вимогу про накладення арешту на весь будинок. Водночас, заявницею не наведено будь-яких мотивів накладення арешту саме на весь будинок, незалежно від характеру спору та розміру заявлених у позові майнових вимог.
Разом з тим, матеріально-правова вимога в частині визнання договору дарування зазначеного будинку недійсним обгрунтована наявністю обтяження у вигляді права користування позивачки та її дітей вказаним будинком.
При цьому, суд, у відповідності до положень закону, що врегульовують спірні правовідносини, виходить із характеру та обсягу позовних вимог та доказів, наданих позивачкою на їх підтвердження, а також співставляє адекватність заходу забезпечення позову, про який просить позивачка відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Крім того, слід зазначити, що стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці неодноразово наголошував на тому, що має існувати розумна пропорційність між застосованими засобами та переслідуваною метою, а будь-яке втручання у право мирно володіти своїм майном має забезпечувати «справедливий баланс», задовольняти вимогу законності та не бути свавільним.
Таким чином, вирішуючи питання необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, суд бере до уваги інтереси не тільки позивачки, а й відповідачки, права якої можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та надає оцінку пропорційності такого втручання у право відповідачки мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та приходить до висновку, що обраний позивачкою вид забезпечення позову може призвести до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки та не є співмірним із заявленими позовними вимогами.
З урахуванням наведеного, суд, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, з огляду на необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін та співмірності заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам, необхідності наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, узгоджуваністю засобу забезпечення позову із характером спору між сторонами та розміром позовних вимог, враховуючи необхідність запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів власника майна, приходить до висновку, що з фактичних обставин справи не випливає необхідність застосування такого заходу забезпечення позову. Відтак, заява про забезпечення позову є необгрунтованою та не підлягає задоволенню.
На переконання суду, матеріали справи не містять доводів, які б спростовували зазначений висновок суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 149-153 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Новосанжарський районний суд Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Кашуба М.І.