Справа № 541/1413/20
Провадження №2/541/67/2021
Іменем України
19 лютого 2021 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області, в складі
головуючого судді Куцин В. М.
секретаря судових засідань Калініченко Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миргороді справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним, третя особа: приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитро Володимирович, -
27.07.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду із вище зазначеним позовом, зазначивши, що 01 жовтня 2016 року між нею та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за їх взаємною згодою було укладено письмовий Договір за умовами якого вона передала відповідачам в користування належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , передавши їм ключі від квартири, оригінали технічного паспорту та Витяг з Державного реєстру права власності на згадану квартиру. Вона надала відповідачам право безкоштовно користуватися згаданою квартирою за виключенням відчуження до її смерті. Також за умовами цього договору, вона зобов'язувалася протягом місяця подарувати відповідачам квартиру. Також умови цього договору передбачали, що договір дарування ні в якому разі не припиняє дії договору укладеного 01.10.2016 року. Так п. 5 Договору передбачалося, що відповідачі зобов'язалися надавати їй довічну моральну підтримку, матеріальну допомогу і догляд за нею, що включає в себе: забезпечення харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами; залучати при необхідності кваліфікованих медичних працівників; надавати при необхідності іншу допомогу; допомагати в забезпеченні її засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо; виконувати додаткові доручення, необхідні для забезпечення належного догляду; поховати її в разі смерті. Пунктом 8 Договору передбачено, що у випадку порушень умов цього Договору, які роблять його подальше виконання об'єктивно неможливим, відмови від виконання або неналежного виконання договору, винна сторона зобов'язана компенсувати в грошовому еквіваленті абсолютно всі витрати, що були здійснені іншою стороною за час дії договору в семикратному розмірі, однак у будь-якому разі - не більше дійсної вартості квартири на момент розірвання договору. За пунктом 10 Договору всі конфліктні ситуації повинні усуватися на паритетних началах і тільки при недосягненні згоди -в суді.
12 жовтня 2016 року між позивачкою та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено нотаріально. Вважає, що з укладенням нотаріально посвідченого договору дарування припинив свою чинність Договір від 01.10.2016 року, однак вважає, що не припинив своєї дії п.3 згаданого договору за яким на відповідачів прокладено обов'язок по її довічному утриманню, чого ними не дотримується, що є підставою для розірвання договору дарування квартири від 12 жовтня 2016 року. Також на переконання позивачки договір дарування повинен бути визнаний недійсним з тих підстав, що договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не є договором дарування. Також договір є недійсним коли він вчинений під впливом тяжкої обставини. Той факт, що за договір дарування відповідачі зобов'язалися надавати позивачці різні послуги підтверджується письмовим Договором від 01.10.2016 року. Під час підписання спірного договору дарування в нотаріальній конторі в зв'язку із станом здоров'я (інвалідність 1 групи) не розуміла значення тих дій, які вчиняла. Як на доказ її безпорадності вказує на договір укладений між нею та Територіальним Центром соціального обслуговування Миргородської міської ради Полтавської області від 28 вересня 2016 року №281 на надання позивачці соціально-побутових послуг по місцю її проживання: АДРЕСА_2 , який діє і на даний час. За медичним висновком, вона потребує постійної сторонньої допомоги. Зважаючи на викладене, просить суд визнати недійсним договір дарування квартири від 12 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що був посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В., зареєстрований в реєстрі за №2732. В порядку ст. 216 ЦК України застосувати реституцію.
Ухвалою судді від 10 серпня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання .
03 вересня 2020 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на адресу суду направили відзив на позов з якого вбачається, що на переконання відповідачів позов є безпідставним та незаконним, оскільки позивачка вже неодноразово зверталася до суду для розірвання того чи іншого подібного договору, начебто укладеного через її безпорадність. Інвалідність не є доказом безпорадності людини. Звертають увагу суду на ту обставину, що позивачка не перший раз укладає і виконує різного роду договори, як то на надання комунальних послуг, на особисте обслуговування з соціальною службою, договори оренди, надання послуг адвокатом, договори дарування та довічного утримання, що спростовує твердження позивачки про перебування у безпорадному стані. Сторони по справі є родичами. До укладення спірного договору дарування відповідачі постійно спілкувалися з позивачкою протягом багатьох років. Позивачка неодноразово проживала у батьків відповідачів та за її проханням вони доглядали за нею, готували їй їжу. Дійсно між сторонами мав місце усний договір про те що відповідачі допомагають позивачці в міру своїх сил та можливостей. В свою чергу позивачка подарувала останнім спірну квартиру. Подарована квартира не є єдиним житлом у позивачки, а тому вона забезпечена житлом, соціальним виплатами та доглядом з боку держави, а до подачі позову забезпечувалася доглядом, ліками та харчуванням два рази на тиждень ще й з боку відповідачів а батьків відповідачки. Договір дарування укладався в нотаріальній конторі. Нотаріусом роз'яснювалися позивачці наслідки дарування нею квартири і подальші права і обов'язки сторін, що з цього випливатимуть. Жодного тиску на позивачку ніхто не справляв. Волевиявлення позивачки було вільним. Також зазначають, що єдиний договір, який ними було підписано з позивачкою до укладення договору дарування є договір оренди спірної квартири. Позивачкою сфальсифіковано даний договір, оскільки правильна лише його 4 сторінка. Даний договір вони побачили тільки після надходження позовної заяви. В задоволенні позову просили відмовити за безпідставністю позовних вимог та їх недоведеністю. Окрім цього просять суд застосувати до заявлених позовних вимог строки позовної давності.
Ухвалою суду від 17 вересня 2020 року підготовче провадження по справі закрите та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Миргородського міськрайонного суду Іванко Л.С. від 18.12.2020 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи в зв'язку із звільненням судді ОСОБА_4 із займаної посади згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 17.12.2020 .
Автоматизованою системою документообігу суду справа передана на розгляд судді Куцин В.М. для продовження розгляду даної цивільної справи.
Ухвалою суду від 23 грудня 2020 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним, третя особа - приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Гіль Дмитро Володимирович. Продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити. Суду пояснила, що уклала договір дарування квартири з відповідачам з умовою що вони будуть здійснювати за нею догляд про що вони підписали окремий договір. Після укладення договору де який час батьки відповідачів здійснювали догляд за нею. Вона навіть проживала разом з ними у будинку останніх. Відповідачів вона бачила дуже рідко. Коли вона висловила свої зауваження щодо неналежного надання їй допомоги, відповідачі та її родичі вимагали від неї подарувати також квартиру, в якій вона проживає, тому вона звернулася з позовом про розірвання договору дарування.
В судове засідання відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з'явилися. Подали на адресу суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, просили застосувати строки позовної давності (а.с. 178).
Третя особа приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитро Володимирович в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши позивача, дослідивши надані письмові докази та розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, суд встановив.
01.10.2016 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено в простій письмовій формі договір, який містить ознаки договору довічного утримання (а.с. 15-18).
20 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В. , відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли в дар в рівних долях, по Ѕ частці кожен, квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 19).
У відповідності зі ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як зазначено у ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно зі ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 748 ЦК України встановлено, що набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16.
Що стосується оспорюваного договору дарування квартири від 12.10.2016, укладеного між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Пунктом 12 договору встановлено, що сторони домовились, що під передачею відчужуваної квартири за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняттям дарунка за погодженням сторін вважається одержання обдаровуваними примірників цього договору після його нотаріального посвідчення.
Згідно п.15 договору, зі змістом ст.ст. 182, 215-220, 225, 228-236, 717-728 Цивільного кодексу України, ст.ст.57, 59, 65 Сімейного кодексу України, ст.27 Закону України «Про нотаріат», вимогами п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572, сторони ознайомлені.
Таким чином, Договір дарування є виконаним сторонами, дарунок прийнятий відповідачем у відповідності до його умов.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229, 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказувала, що вона помилилась щодо природи спірного правочину, оскільки зважаючи на свій вік, стан здоров'я потребу у догляді й утриманні та домовленість із відповідачами, що вони будуть здійснювати її догляд та надавати допомогу, вважала, що в укладеному договорі передбачені всі її права на забезпечення всім необхідним, а також вказувала, що після укладення спірного договору відповідачі виконували свої зобов'язання, купували продукти, ліки тощо.
Встановлено, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку, інвалідом І групи, за станом здоров'я у зв'язку із інвалідністю та віковими захворюваннями потребує стороннього догляду й піклування.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 02.01.2013 та пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є інвалідом І групи, загальне захворювання (а.с. 12).
Як вбачається з довідки КНП «Миргородський центр ПМСД» Миргородської районної ради у ОСОБА_1 наявні хронічні захворювання. Потребує постійного медикаментозного лікування і нагляду за хворою (а.с. 23).
28 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Миргородської міської ради укладено Договір про надання соціальних послуг (а.с. 26-27)
Таким чином, під час укладення оспорюваного договору дарування, зважаючи на існування договору від 01.10.2016, вік позивачки, стан її здоров'я та потреба у сторонньому догляді й допомозі впливали на сприйняття нею фактичних обставин правочину та її волевиявлення, яке було сформоване під впливом помилки, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідачі будуть здійснювати догляд за нею, тобто помилялася стосовно правової природи правочину, прав та обов'язків сторін, що має істотне значення.
Вказані обставини свідчать про недійсність договору дарування ОСОБА_1 свого житла, квартири, відповідачам, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідала її зовнішньому прояву, тобто даний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зокрема частини третьої статті 203 ЦК України, та у відповідності до частин першої, третьої статті 215, частини першої статті 229 ЦК України мають бути визнані судом недійсними.
Положеннями ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про розірвання договору дарування.
Згідно ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивачем не заявлена вимога про поновлення строку звернення до суду та всупереч вимог ст. 81 ЦПК України не надано доказів, що підтверджують поважність причини пропуску строку, встановленого законом для звернення до суду з вимогою про розірвання договору дарування.
Оскільки відповідачами заявлена вимога про застосування строку позовної давності, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним необхідно відмовити, у зв'язку з пропуском позовної давності.
Суд приходить до переконання, що наявний в матеріалах цивільної справи договір від 01.10.2016 має ознаки договору довічного утримання, але він нотаріально не посвідчений.
Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Враховуючи вищевикладене, позивач не позбавлений можливості захистити своє право на довічне утримання.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2020 року за заявою позивача з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним, третя особа: приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитро Володимирович, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до ч.ч.9, 10 ст.158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Таким чином, заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2020 року, підлягають скасуванню.
Згідно положень до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки позивачка при зверненні з позовом до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» згадані витрати необхідно віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 158, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа Приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Гіль Дмитро Володимирович (адреса: вул. Гоголя, 88, м. Миргород) про визнання договору дарування квартири недійсним - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2020 року у цивільній справі №541/1413/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним, а саме арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.
Повний текст рішення складено 25.02.2021 року.
Суддя: В. М. Куцин