25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 826/4880/17
адміністративне провадження № К/9901/35224/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу 826/4880/17
за позовом Національного антикорупційного бюро України до Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Національного антикорупційного бюро України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2017 року
(ухвалену у складі головуючого судді Григоровича П.О.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного від 01 серпня 2017 року
(постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді- Сорочка Є.О., суддів: Земляної Г.В. та Мельничука В.П.)
Короткий зміст позовних вимог
1.Національне антикорупційне бюро України звернулося до суду з позовом до Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у якому просило визнати протиправним, незаконним та скасувати рішення від 27 лютого 2017 №14-г про повернення коштів Фонду у сумі 18883,76 грн. та застосування фінансових штрафних санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності у сумі 9 441,88 грн.
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що матеріали перевірки не містять доказів несплати роботодавцем страхових внесків в сумі, не меншій мінімального страхового внеску, за осіб, на оплату листків непрацездатності яких надавалися кошти Фонду.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 19 червня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при визначенні страхового стажу своїх працівників для оплати їм листків непрацездатності помилково включив до його складу час роботи в органах внутрішніх справ та податковій міліції після набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 01 серпня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2017 року - без змін.
6. Рішення апеляційного суду обґрунтоване тим, що однією із необхідних умов для зарахування періоду роботи до страхового стажу є сплата роботодавцем страхових внесків, натомість матеріали справи не містять жодних доказів того, що на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були сплачені страхові внески на соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням або ж сплачені кошти єдиного внеску було зараховано на цей вид соціального страхування, а отже кошти у розмірі 18 883,76 грн., надані Фондом позивачу безпідставно та мають відшкодовуватися за рахунок позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 10 серпня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Національного антикорупційного бюро України.
У касаційній скарзі скаржник просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного від 01 серпня 2017 року у справі №826/4880/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
У касаційній скарзі відповідач стверджує, що право працівника на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг не залежить від того, чи був у подальшому сплачений єдиний соціальний внесок розподілений на таке страхування, а достатньо лише факту його сплати на користь такої особи.
Також позивач посилається у касаційній скарзі на лист Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 17 січня 2017 №5.2-28-68 у якому зазначено, що документальним підтвердженням даних, на підставі яких здійснюється обчислення страхового стажу за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності до 31 грудня 2010 року є дані, зазначені у трудовій книжці, про періоди перебування застрахованої особи в трудових відносинах із роботодавцем. Керуючись цим листом (роз'ясненням) позивач прийняв відповідне рішення.
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою відповідача на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі №127/16643/17.
9. 16 серпня 2018 року справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.
10. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Анцупової Т.О., суддів Стародуба О.П., Кравчука В.М.
11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 11 червня 2019 року, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, унаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Рибачук А.І., Тацій Л.В.
12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу відповідача.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, Виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності проведено перевірку використання Національним антикорупційним бюро України коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», а саме неправильно розрахований страховий стаж застрахованим особам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 враховано службу в органах внутрішніх справ з 01.01.2001, ОСОБА_3 враховано службу в податковій міліції з 01.01.2001, що призвело до переплати Фондом коштів на допомогу по тимчасовій працездатності у сумі 18 883,76 грн.
За результатами перевірки Виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності складено акт від 08.02.2017 №15 та прийнято рішення від 27.02.2017 №14-г про повернення коштів Фонду у сумі 18 883,76 грн. та застосування фінансових штрафних санкцій у сумі 9 441,88 грн.
Вказуючи на неправомірність рішення від 27.02.2017 №14-г, Національне антикорупційне бюро України звернулося до суду з вказаним позовом.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
15.Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом 1105-XІV та Порядком фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого Постановою Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 22 грудня 2010 року № 26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 січня 2011 № 111/18849 (далі - Порядок № 26).
Так, статтею 3 Закону № 1105-XIV визначені принципи соціального страхування, серед яких, зокрема, обов'язковість фінансування Фондом витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом, а також принцип відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 8 Закону № 1105-XIV Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду, є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 9 Закону № 1105-XIV, основними завданнями Фонду та його робочих органів є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону, а згідно пункту 1 частини другої статті 9 Закону № 1105-XIV - здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах бюджету Фонду, затвердженого Кабінетом Міністрів України, управління майном.
Фонд має право накладати і стягувати фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені законом за порушення вимог цього Закону (п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону № 1105-XIV).
Пунктами 2, 3 ч.2 ст. 10 Закону № 1105-XIV передбачено, що на Фонд покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням порядку використання страхувальником страхових коштів та контролювати правильність витрат за соціальним страхуванням, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань соціального страхування.
Відповідно до п. 2.2 Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затвердженого постановою правління Фонду від 23 червня 2008 року № 25 (далі - Положення № 25) комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій Виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності проведено перевірку використання Національним антикорупційним бюро України коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за результатами проведення якої було складено акт № 15 від 08 лютого 2017 року.
При перевірці призначення, нарахування та виплати допомог застрахованим особам за рахунок коштів Фонду, контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ із змінами і доповненнями, ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999р. № 1105-ХІV із змінами і доповненнями, яке полягає у невірному обчислені страхованого стажу застрахованим особам ОСОБА_1 (враховано службу в органах внутрішніх справ з 01.01.2001 року), ОСОБА_2 (враховано службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції з 01.01.2001 року), ОСОБА_3 (враховано службу в податковій міліції з 01.01.2001 року).
Пунктом 1 частини другої статті 10 Закону № 1105-XVI визначено, що Фонд зобов'язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 19 зазначеного Закону № 1105-XVI право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 2 частиною першою статті 16 зазначеного Закону № 1105-XVI застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 № 2240-III (далі - Закон № 2240-III) страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону № 2240-III загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, підлягають: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.
Відповідно до п. 10 ст. 2 Закону № 2240-III страхові внески - кошти відрахувань на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які спрямовуються на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.
У преамбулі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 2464-VI (у редакції, чинній на час винесення Пенсійним фондом вимоги, далі - Закон№ 2464-VI ) зазначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що страхові кошти - кошти, які формуються за рахунок сплати єдиного внеску та надходжень від фінансових санкцій (штрафів та пені), що застосовуються відповідно до закону.
У відповідності до ст. 4 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які
виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій
непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами,
допомогу або компенсацію відповідно до законодавства для таких
осіб:
- підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб:
- військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу;
- батьків - вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;
- осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами;
- осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;
У відповідності до ч. 1 ст. 8 ст. 1 Закону № 2464-VI розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Державна система обов'язкового соціального страхування загалом вибудувана таким чином, що страхові внески сплачені роботодавцем на користь застрахованої особи акумулюються на відповідних державних рахунках з відповідним цільовим призначенням з метою їх подальшого використання у разі настання обставин з якими пов'язана виплата накопичених сум. При цьому залежність сум виплати таких акумульованих страхових внесків насамперед пов'язана з обсягом накопичених страхових внесків за період до моменту настання страхового випадку. У разі відсутності накопичення таких внесків за тим чи іншим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, виплата таких внесків зазвичай не провадиться, винятком з таких правил може бути додаткове правове регулювання, запроваджене з боку держави (законодавчого або виконавчого органу), з метою захисту найвищих конституційних цінностей держави шляхом урегулювання спірних ситуацій.
Отже з урахуванням вище зазначеного, до страхового стажу особи, у розрізі соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, у відповідності до Законів № 16/98-ВР, № 1105, № 2240-III може зараховуватись період роботи на умовах трудового договору (контракту), тобто період перебування особи у трудових відносинах із роботодавцем, за який щомісяця сплачено роботодавцем страхові внески, які спрямовувалися на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.
У касаційній скарзі позивач стверджує, що ним сплачувався єдиний соціальний внесок щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проте цим обставинам не було надано належної правової оцінки під час здійснення перевірки позивача з приводу використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
При цьому скаржник зазначає, що з виявлених працівником Фонду порушень, вбачається, що неправомірне витрачання коштів спричинено відсутністю відомостей про зарахування страхових внесків у період до 01 січня 2011 року, хоча з норм закону та наданого Фондом листа від 17 січня 2017 року № 5.2-28-68 видно, що документальним підтвердженням обчислення страхового стажу у цей період є не відомості з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а трудова книжка та інші зазначені у листі документи.
Отже на думку позивача, законодавство не вимагає від роботодавця перевіряти відомості про зарахування страховин внесків у період до 01 січня 2011 року.
З приводу таких тверджень варто зазначити, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування є лише відображенням внесеної уповноваженими працівниками інформації щодо сплати єдиного внеску, відомості цього реєстру відповідно використовується працівниками уповноваженого суб'єкта владних повноважень на виплату відповідних страхових платежів у передбачених законодавством випадках.
Твердження відповідача з цього приводу є взагалі недоцільними щодо спірної ситуації, оскільки в цій справі питання стоїть не в розрізі сплати/несплати позивачем єдиного соціального внеску, а механізму розподілення сплаченого роботодавцем єдиного соціального внеску та визначення пропорції розподілу єдиного соціального внеску для працівників національної поліції (міліції), податкової міліції, якщо така взагалі передбачена законодавством.
З цього приводу варто керуватися положеннями постанови Кабінету Міністрів від 26 листопада 2014 р. № 675 «Про затвердження пропорцій розподілу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», статтею 2 якої визначено, що сума єдиного внеску, що сплачується платниками, зазначеними в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 Закону, за військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, розподіляється на:
-загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - 2,7488 відсотка;
-загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи) - 97,2512 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.1998 № 1658 було затверджено Правила обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності (далі - Правила № 1658).
Згідно з пунктом 4 Правил № 1658 до загального трудового стажу зараховувалась служба у Збройних силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, СБУ, внутрішніх військах МВС, військах цивільної оборони та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, а також органів внутрішніх справ.
Тобто з цих положень вбачається, що для військовослужбовців, до яких прирівнюються ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , цільовим розподілом єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування не передбачено відрахувань до загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Отже період сплати позивачем єдиного соціального внеску після 01 січня 2011 року не можна вважати періодом , коли зазначені в акті особи підлягали страхуванню та сплачували або за них відраховувались роботодавцем страхові внески, оскільки ці особи не працювали за трудовими договорами, а проходили державну службу і сплачені за час такого проходження цими особами державної служби єдині страхові внески були розподілені лише на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у відповідності до вимог чинного на момент їх сплати законодавства.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач при визначенні страхового стажу своїх працівників для оплати їм листків непрацездатності помилково включив до його складу час роботи в органах внутрішніх справ та податковій міліції після набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».
Решта доводів касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, та не є підставою для їх скасування.
За таких обставин, колегія суддів КАС ВС дійшла до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
16. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345,349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного від 01 серпня 2017 року у справі №826/4880/17 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді А.І. Рибачук
Л.В. Тацій