25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 522/6812/17
адміністративне провадження № К/9901/1496/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу 522/6812/17
за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі
на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року
(ухвалену у складі головуючого судді Загороднюка В.І.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року
(постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Бойка А.В., суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.)
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси № 489 від 15 грудня 2016 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі зарахувати ОСОБА_1 періоди його роботи як працівнику плавскладу відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення з урахуванням довідок ВАТ «Керчрибпром» № № 367, 368 та № 369 від 24 червня 2011 року;
- поновити виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії з 05 жовтня 2016 року; стягнути з відповідача на його користь судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп.
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що 05 жовтня 2016 року він звернувся до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси з заявою про призначення пенсії за вислугу років. З 05 жовтня 2016 року йому було призначено пенсію за вислугу років як працівнику плавскладу відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та він отримав пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 . Однак, жодного разу він пенсію не отримав. Натомість, в грудні 2016 року він отримав рішення відповідача № 489 від 15 грудня 2016 року, згідно з яким у призначенні йому пенсії за вислугу років як працівнику плавскладу відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV відмовлено.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 04 липня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси № 489 від 15.12.2016 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі зарахувати ОСОБА_1 періоди його роботи як працівнику плавскладу відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення з урахуванням довідок ВАТ «Керчрибпром» № № 367, 368 та № 369 від 24.06.2011 року та поновити виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії з 5 жовтня 2016 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що довідки, якими підтверджується трудовий страж, позивач отримав у ліквідатора ВАТ «Керчрибпром» в період, коли Автономну Республіку Крим ще не було визнано тимчасово окупованою територією України та вони в повній мірі відповідають вимогам, визначеним постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а отже підстав для відмови в призначенні пенсії за вислугу років у відповідача не було.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 09 листопада 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі залишити без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції правомірно прийняв довідки, якими підтверджується трудовий стаж позивача та надав їм вірну правову оцінку в межах розгляду цієї справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 27 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі.
8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі №522/6812/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
У касаційній скарзі відповідач стверджує, що судами попередніх інстанцій було проігноровано той факт, що уточнюючі довідки видані органами з окупованих територій не можуть вважатися підставою для призначення пенсії.
9. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гриціва М. І., суддів Берзанюка Я.О., Коваленко Н.В.
11.Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою відповідача на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 4 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року у справі №522/6812/17.
12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 02 липня 2019 року, у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І., було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, унаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу відповідача.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 05 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду в Приморському районі м. Одеси із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику плавскладу, відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви додано наступні документи: копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 15 вересня 2016 року; копію ідентифікаційного номеру НОМЕР_1 від 14 жовтня 2005 року; копію трудової книжки (дубліката) НОМЕР_3 від 17 липня 2011 року; довідки №№ 368, 369 від 24 червня 2011 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній; копію диплому НОМЕР_4 від 18 березня 1979 року; копію військового квитка НОМЕР_5 від 07 липня 1979 року; копію ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 жовтня 2012 року по справі № 2-6/2745- 2006; архівну довідку ВАТ «Керчрибпром» № 370 від 24 червня 2011 року; копію особової картки ф. Т-2; копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №367 від 24 червня 2011 року; копії наказів по особовому складу.
З 05 жовтня 2016 року позивачу призначено пенсію та видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 , про що свідчить відповідний протокол, наявний в матеріалах справи.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 отримав рішення пенсійного органу №486 від 15 грудня 2016 року про відмову у призначені пенсії, в якому зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж ОСОБА_1 становить 34 роки 8 місяців 9 днів, пільговий стаж відсутній, оскільки довідки №№ 368, 369 від 24 червня 2011 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній вважаються недійсними.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV та пункту «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають: плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1993 року № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У разі розміщення підприємств, установ, організацій на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції можливе підтвердження спеціального стажу за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 17 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Судами попередніх інстанцій було достовірно встановлено, що на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії за вислугу років йому було повних 56 років, його загальний трудовий стаж у плавскладі складав 14 років 8 місяців 4 дні при загальному стажі 34 роки 8 місяців 9 днів.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 працював на посадах матроса і електрика у плавскладі суден флоту рибної промисловості на риболовних траулерах морозильного і морозильно-консервированого типу.
Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за вислугою років відповідач керувався положеннями пункту 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та вважав, що пільговий стаж у позивача відсутній, оскільки довідки №№ 368, 369 від 24.06.2011 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній вважаються недійсними.
На думку відповідача зазначені довідки були видані органами «Республики Крым» та не можуть братися до уваги при встановленні трудового стажу при вирішенні питання з приводу призначення пенсії.
Проте з такою позицією не погоджується колегія суддів КАС ВС з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини у цій справі, які цілком нівелюють висновки відповідача з цього приводу.
Довідки № 367 від 24.06.2011 року про заробітну плату для обчислення пенсії та №№ 368, 369 від 24.06.2011 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки відповідних записів у ній, видані ВАТ «Керчрибпром», за підписом ліквідатора товариства та скріплені печаткою ВАТ «Керчрибпром», з реквізитами «Україна. Автономна Республіка Крим».
Відтак, зазначені довідки позивач отримав у ліквідатора в період, коли Автономну Республіку Крим ще не було визнано тимчасово окупованою територією України та вони в повній мірі відповідають вимогам, визначеним постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ліквідатором ВАТ «Керчрибпром» визначено ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.10.2012 року продовжено повноваження ліквідатора ОСОБА_2 на шість місяців до 23.04.2013 року. А відтак, він мав повне право видавати позивачу довідки про трудовий стаж № 368 та № 369 від 24.06.2011 року та довідку про розмір заробітної плати № 367 від 24.06.2011 року.
Отже підстав для визнання вказаних вище документів недійсними під час вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за вислугою років, у відповідача не було.
Крім того з цього приводу варто також навести правову позицію Верховного Суду висловлену в постанові від 8 квітня 2020 року у справі №242/1568/17.
«…..Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці….»
Окрім цього, колегія суддів зазначає, Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а міститься правовий висновок про те, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних(надуманих) підстав.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що неврахування зазначених довідок є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в судах попередніх інстанцій з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1.Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі залишити без задоволення.
2. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 522/6812/17 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій