Справа № 640/15149/19 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
25 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив стягнути з Мін'юсту на користь позивача 302 089,42 грн. заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період 01 грудня 2017 року по 31 липня 2019 року та стягнути з Мін'юсту на користь позивача витрат на професійну допомогу в розмірі 12500 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року, залишеним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2020 без змін, значений позов задоволено: стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2019 року у розмірі 302 089,42 грн (триста дві тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 42 копійки.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 12 500 (дванадцять тисяч п'ятсот) гривень.
Не погоджуючись з постановленим додатковим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, якою просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача повністю.
В апеляційній скарзі Міністерство юстиції України посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, Міністерство юстиції України посилається на те, що витрати на правову допомогу у розмірі в розмірі 12 500,00 грн. є занадто завищеною та не відповідає співрозмірності.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що до позовної заяви позивачем було надано договір про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року № 147-ЖВ-АО з додатками до вказаного договору; заявка № 1 від 01 серпня 2019 року; заявку № 2 від 22 липня 2019 року; акту про приймання юридичних послуг від 02 серпня 2019 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4778/10, ордер серії КС № 633569.
Після ухвалення рішення по суті позовних вимог позивач звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення, до якої долучив дублікат квитанції від 03 квітня 2020 року № 0.0.1667329651.1 на суму 12 500,00 грн.
Відповідно до акту про приймання юридичних послуг від 02 серпня 2019 року, Адвокатське об'єднання надало, а позивач прийняв наступні послуги:
- ознайомлення з документами щодо спору та їх аналіз - 30 хв. 1250,00 грн;
- збір та аналіз доказів щодо спору та формування доказової бази з метою підготовки позовної заяви - 60 хв. 2500,00 грн;
- визначення правової позиції та позовних вимог і погодження їх з клієнтом - 30 хв. 1250,00 грн;
- підготовка позовної заяви - 180 хв. 7500,00 грн.
Задовольняючи заяву про відшкодування судових витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів понесені витрати належними та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач надавав до суду першої інстанції передбачені частиною сьомою статті 134 КАС України письмові заперечення стосовно неспівмірності витрат, які були вмотивовані лише тим, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, судові не дебати не проводилися, а отже докази оплати правової допомоги повинні були наданні позивачем разом із позовною заявою.
Однак, як вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що позивачем було заявлено вимогу щодо стягнення з Міністерства юстиції України на його користь витрат на професійну допомогу в розмірі 12500 грн. Також позивачем викладено обґрунтування щодо витрат на правову допомогу у позовній заяві під пунктом 4.
При цьому, позивачем у позовній заяві зауважено, що на момент подачі позовної заяви кошти за надану правову допомогу не сплачені позивачем. Квитанція про сплату вказаних послуг буде надана позивачем у подальшому після їх сплати в установленим сторонами договору термін.
Відтак, позивачем було зазначено в позовній заяві про розмір витрат та про те, що докази оплати будуть надані у подальшому після їх сплати.
Рішення у справі прийнято судом 31 березня 2020 року, оплата правової допомоги здійснена 03 квітня 2020 року та такі докази направленні до суду 03 квітня 2020 року.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься акт від 02 серпня 2019 року приймання юридичних послуг, який підписаний Сторонами, Замовником та Виконавцем, з якого вбачається, що сторони підтверджують, що вартість прийнятої Юридичної послуги узгоджена, юридична послуга надана та прийнята належним чином, претензій щодо якості та строків надання-прийняття Юридичної послуги Сторони не мають.
Отже, позивачем підтверджено належними та допустимими доказами понесені витрати на професійну правничу допомогу, зокрема, квитанцією від 03 квітня 2020 року № 0.0.1667329651.1 на суму 12 500,00 грн за оплату наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року № 147-ЖВ-АО та акту від 02 серпня 2019 року № 1.
З вказаного слідує, що позивачем доведено фактичний обсяг витрат на правничу допомогу, понесений ним.
Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у розмірі 12 500 гривень.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 248, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 р. - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
А.Г. Степанюк