Справа № 620/3552/20 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.
24 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Грибан І.О.,
суддів: Ключковича В.Ю.,
Парінова А.Б.
за участі:
секретар с/з Піскунова О.Ю.
пр-к відповідача Карета О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Північного офісу Держаудитслужби до Державного підприємства "Чернігівське лісове господарство" про зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2020 року Північний офіс Держаудитслужби звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Чернігівське лісове господарство" в якому просив:
- зобов'язати Державне підприємство "Чернігівське лісове господарство" виконати вимоги позивача від 12.12.2019 № 26-25-07-14/6176-2019 щодо усунення виявлених ревізією порушень в установленому законодавством порядку.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
За наведених у апеляційній скарзі обставин, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції не є законним, а тому підлягає скасуванню відповідно до приписів ст. 317 КАС України.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.02.2021 року.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого, відповідач повністю заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача, вказуючи, що останнім жодним чином не обґрунтовано своїх вимог, не зазначено, в чому саме полягає неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі.
За наведених у відзиві обставин, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року без змін.
У судове засідання позивач не з'явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року без змін.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, за результатами якої складено акт ревізії від 28.11.2019 № 07-30/05 (а.с.7-56), у якому зазначено, що внаслідок ряду порушень фінансової дисципліни та бухгалтерського обліку підприємством не в повному обсязі перераховано частину прибутку (доходу) до загального фонду Державного бюджету в сумі 160443,95 грн.
Не погоджуюсь з вказаним актом ревізії, відповідачем 10.12.2019 подано заперечення № 784 (а.с.57-60)
Заперечення ДП «Чернігівське лісове господарство» на акт ревізії фінансово-господарської діяльності позивачем залишені без задоволення (а.с.61-78).
За результатами здійсненого контрольного заходу, на підставі виявлених порушень та недоліків, позивачем направлено відповідачу Вимогу від 12.12.2019 № 26-25-07-14/6176-2019 про усунення виявлених ревізією порушень законодавства (а.с.79-80).
Вказаною Вимогою позивач зобов'язує підконтрольну установу забезпечити перерахування до державного бюджету частини чистого прибутку з урахуванням п. 2-4 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 138. Вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень і недоліків разом із завіреними копіями підтверджуючих документів, розпорядчих та інших документів надати управлінню ПО Держаудитслужби в Чернігівській області до 12.03.2020.
В зв'язку з невиконанням відповідачем вищевказаної вимоги, Північний офіс Держаудитслужби звернувся до суду з відповідним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, разом з тим, як убачається зі змісту позовної заяви Північного офісу Держаудитслужби, орган державного фінансового контролю просив суд зобов'язати підконтрольну установу виконати вимогу щодо усунення порушень, а не стягнути збитки з підконтрольного органу на користь бюджету, як то передбачено вищезазначеними нормами законодавства.
Надаючи оцінку спірним відносинам колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23).
Положенням установлено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4).
Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, у п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
У ст. 10 Закону № 2939-ХІІ встановлено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
У такому випадку до повноважень органу державного фінансового контролю належить в силу п. 13 ч. 1 ст. 10 Закону право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку. У той же час в разі виявлення порушень, які призвели до завдання збитків, орган фінансового контролю уповноважені пред'явити вимогу про зобов'язання усунення виявлених порушень.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд України у постановах від 15.04.2014 року у справі №21-40а14, від 20.05.2014 року у справі №21-93а14, від 14.10.2014 року №21-453а14, від 18.11.2014 року у справі №21-461а14, від 25.11.2014 року у справі №21-442а14, від 20.01.2015 року у справі №21-603а14, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки (постанови Верховного Суду України від 15.04.2014 року у справі №21-40а14, від 20.05.2014 року у справі №21-93а14, від 14.10.2014 року №21-453а14, від 18.11.2014 року у справі №21-461а14, від 25.11.2014 року у справі №21-442а14, від 20.01.2015 року у справі №21-603а14).
Такі ж висновки у подальшому підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року у справі №820/3534/16 і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 року у справах №820/1830/18 та №500/1164/19, від 13.05.2020 року у справі №2540/2841/18, від 26.05.2020 року у справах №823/1423/17 та №816/1463/17, від 29.05.2020 року у справі №804/668/17, від 02.07.2020 року у справі №826/1508/17, від 23.07.2020 року у справах №240/4776/19 та №820/1286/18, від 17.09.2020 року у справі №420/1304/19, від 23.09.2020 року у справах №520/11213/18, №520/6914/19 та №520/11213/18.
Системний аналіз чинних законодавчих норм та правових позицій Верховного Суду України і Верховного Суду дає підстави для висновку, що письмові вимоги органу фінансового контролю, в яких міститься припис про стягнення чи відшкодування шкоди, прийняті за результатами ревізій, у ході яких встановлені нецільове або неефективне використання коштів підконтрольними установами, повинні виконуватися шляхом добровільного повернення підконтрольними установами надмірно витрачених коштів або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.
При цьому, на думку колегії суддів, обов'язковою до виконання може бути вимога, оформлена у вигляді зобов'язання підконтрольної установи вжити заходи щодо повернення бюджетних коштів, використаних не за призначенням, вчинити дії щодо усунення порушень, які спричинили нецільове використання бюджетних коштів. У той же час, вимога, яка містить припис про стягнення чи відшкодування підконтрольною установою шкоди чи збитків у конкретно встановленому розмірі, може бути виконана останньою добровільно або шляхом звернення органу державного фінансового контролю з позовом про стягнення збитків.
Між тим, як убачається з матеріалів справи, зміст оскаржуваної Вимоги зводиться до зобов'язання підконтрольної організації (державного унітарного підприємства) вжити заходів до перерахування до загального фонду Державного бюджету частини чистого прибутку(доходу) на загальну суму 160443,95 грн.( на що зроблено акцент у акті ревізії).
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку з дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.
У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи суб'єкта владних повноважень не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 25.02.2021р.)