Справа № 754/9035/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Бабко В.В.
25 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Беспалова О.О., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року (розглянута у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 04 грудня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання постанови незаконно закритою та відновити виконавче провадження, -
У липні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання постанови незаконно закритою та відновити виконавче провадження.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.06.2020 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу ОСОБА_1 , оскільки Головне Управління Пенсійного фонду України здійснило перерахунок та нарахували борг за період з 01.07.2010 по 22.07.2011 у сумі 50647,09грн. Позивач ОСОБА_2 вважає, що Головне Управління Пенсійного фонду України здійснили перерахунок пенсії без фактичної щомісячної виплати, а державний виконавець не перевірив за який період перерахунок. Позивач ОСОБА_2 вважає дії державного виконавця незаконні, які порушують право позивача. У зв'язку з викладеним позивач просить суд визнати постанову старшого державного виконавця Амборського А.В. про повернення виконавчого листа - дубліката від 15.06.2020 незаконною, а виконавче провадження ВП №61414056 Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві - незаконно закритим; зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві відновити виконавче провадження за виконавчим листом - дублікатом № 2-а-830/ 11 від 03.02.2020 року.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що 02.03.2020 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61414056, на підставі виконавчого листа-дубліката № 2-а-830/11 виданого 03.02.2020 Деснянським районним судом міста Києва про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва здійснити перерахунок пенсії та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи виходячи з 75% мінімальної пенсії за віком та основної державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01 липня 2010 року, з урахуванням проведених виплат.
13.04.2020 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем винесено постанову про накладення арешту, відповідно до якої за невиконання рішення без поважних причин накладено на боржника Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві штраф на користь держави в розмірі 5100грн.
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.05.2020 зазначено, що Управлінням проведено нарахування включно до 22.07.2011, оскільки 14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України №3401-УІ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» пунктом 7 частини 1 якого Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми та положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської - катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
15.06.2020 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу ОСОБА_1 , оскільки Головне Управління Пенсійного фонду України здійснило перерахування, із зазначенням, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 15.06.2023.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Верховна Рада України в Законі України № 3491-6 від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19 червня 2011 року уповноважила Кабінет Міністрів України встановити нові розміри додаткової пенсії, та на виконання чого Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 745 від 06 липня 2011 року, якою встановив нові розміри основної державної та додаткової пенсії інвалідам 2 групи.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», якою, зокрема, установлено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність: 1) тим, що належать до категорії 1: інвалідам I групи - 30 відсотків; інвалідам II групи - 20 відсотків; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також тим, що страждають внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - 15 відсотків; 2) тим, що належать до категорії 2, - 15 відсотків; 3) тим, що належать до категорії 3, - 10 відсотків; 4) тим, що належать до категорії 4, - 5 відсотків.
Отже, виплата державної пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю проводилась у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 745.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно, і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Отже, при досліджені виконавчого провадження № 61414056 встановлено, що всі дії державного виконавця відповідали Закону України «Про виконавче провадження».
Зокрема частина 2 статті 46 Конституції України визначає, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Як наголосив Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, за рахунок бюджетних джерел забезпечується соціальний захист широких верств населення країни, серед яких особи, що отримують пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги. Це зобов'язує державу дотримуватися частин першої, третьої статті 95 Конституції України, згідно з якими бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України.
У той же час в рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 Конституційний Суд України зауважував на тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Як слідує з мотивувальної частини вищезгаданого рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Відповідно до положень абзаців 2 та 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами.
У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що невід'ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері.
А в р Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі №385/679/16-а, від 21.02.2018 року у справі №619/2262/17 , від 19.06.2018 року у справі №344/14522/17 та від 11.09.2018 у справі №522/6810/17.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Щодо доводів позивача про звуження його прав, що не допускається Конституцій України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як до джерела права згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд враховує правові позиції ЄСПЛ, викладені, зокрема, в його рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ері проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», про те, що здійснення соціально - економічних прав людини значною мірою залежать від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію щодо обмеження (звуження) соціальних прав та гарантій державами - учасницями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). Зокрема, в Рішенні від 03 червня 2014 року (Заява № 43331/12, справа «Валентина Ніканорівна Великода проти України») Суд зауважив на змінюваності законодавства про соціальне забезпечення, а також наголосив на тому, що положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення < ..> та не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. У своєму рішення ЄСПЛ визнає, що пенсійні виплати, встановлені рішенням національних судів не є чимось раз і назавжди встановленим, а можуть змінюватися в залежності від змін законодавчої бази. Крім того, ЄСПЛ вказує на право держави регулювати соціальні виплати з метою необхідності дотримання балансу інтересів особи і суспільства. Однак при цьому зазначається про неможливість встановлення такого розміру соціальних виплат, який нівелює саме поняття соціальний захист та порушує людську гідність.
Так, при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт протиправних дій державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем оскільки, матеріали справи, які досліджені судом містять достатню беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності дій державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу ОСОБА_1 не порушуючи право стягувача на можливість повторного звернення для виконання.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх вимог і протиправність дій відповідача, а відтак вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 205, 237, 241, 242, 243, 251, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: О.О. Беспалов,
М.І. Кобаль