17 лютого 2021 р.Справа № 520/10824/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.11.20 року по справі № 520/10824/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії ,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 02.09.2020 року, просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні помилково сплачених коштів по квитанціям від 28.07.2016 року №G0728TRBIG на суму 9450,00 грн. та від 29.07.2016 року №@2PL330340 на суму 2835,00 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України повернути ОСОБА_1 кошти, сплачені коштів по квитанціях від 28.07.2016 року №G0728TRBIG на суму 9450,00 грн. і від 29.07.2016 року №@2PL330340 на суму 2835,00 грн. на р/р Приват Банку, НОМЕР_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 16 липня 2016 року його син, ОСОБА_2 , уклав договір купівлі-продажу квартири. При укладенні договору ОСОБА_1 , від імені сина, сплатив кошти з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з продажу квартири. З'ясувавши що ОСОБА_2 самостійно сплатив податковий борг згідно з квитанціями від 03.03.2020 року №0016377078141 на суму 9450,00 грн. та від 03.03.2020 року №0016377075251 на суму 2835,00 грн., позивач звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області з заявою, в якій просив повернути помилково сплачені кошти з податку на доходи фізичних осіб, проте отримав відмову у поверненні таких коштів, у зв'язку зі чим звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року вказаний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні помилково сплачених коштів по квитанціям від 28.07.2016 року №G0728TRBIG на суму 9450,00 грн. та від 29.07.2016 року №@2PL330340 на суму 2835,00 грн. Зобов'язано Головне управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України повернути ОСОБА_1 кошти, сплачені коштів по квитанціях від 28.07.2016 року №G0728TRBIG на суму 9450,00 грн. і від 29.07.2016 року №@2PL330340 на суму 2835,00 грн. на р/р Приват Банку, НОМЕР_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не враховано всі обставини справи, оскільки здійснення повернення сум грошового зобов'язання проводиться протягом 1095 днів від виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Вважає, що період на повернення грошового зобов'язання закінчився 29.07.2019 року.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 16 липня 2016 року син позивача, ОСОБА_2 , уклав договір купівлі-продажу квартири.
При укладенні договору позивач, ОСОБА_1 , від імені свого сина, сплатив кошти з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з продажу квартири.
В подальшому з'ясувавши, що ОСОБА_2 самостійно сплатив податковий борг згідно з квитанціями від 03.03.2020 року №0016377078141 на суму 9450,00 грн. та від 03.03.2020 року №0016377075251 на суму 2835,00 грн., позивач 10 березня 2020 року звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області з заявою, в якій просив повернути помилково сплачені кошти з податку на доходи фізичних осіб.
Позивач вважаючи протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України, що полягає у відмові ОСОБА_1 в поверненні помилково сплачених коштів, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно до підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначає стаття 43 Податкового кодексу України.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
З правилами частин 3, 4 статті 43 Податкового кодексу України визначено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
Так, на виконання вище вказаної норми права позивач 10 березня 2020 направив до відповідача відповідну заяву про повернення помилково сплачених кошти з податку на доходи фізичних осіб.
Проте, відповідачем у поверненні коштів позивачу відмовлено з підстав спливу 1095 від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
У своєму відзиві на позов відповідач також наполягав на тому, що позивачем пропущено строк у 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
Разом з тим, судом з позовної заяви встановлено, що про існування подвійної сплати коштів до бюджету з продажу квартири сина позивача, ОСОБА_1 дізнався в січні 2020 року коли стало відомо про існування у сина позивача боргу по податку на доходи фізичних осіб з продажу квартири.
У зв'язку із чим, сином позивача 03.03.2020 року сплачено податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що про існування надміру сплаченої суми позивач дізнався лише в січні 2020 року, а тому строк звернення із відповідною заявою позивачем не пропущено.
Відповідно до частини 6 статті 43 Податкового кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Отже, оскільки право позивача на повернення надміру сплачених сум грошових зобов'язань на підставі його заяви було порушено, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні помилково сплачених коштів по квитанціям від 28.07.2016 року №G0728TRBIG на суму 9450,00 грн. та від 29.07.2016 року №@2PL330340 на суму 2835,00 грн.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання Головне управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України повернути ОСОБА_1 кошти, сплачені коштів по квитанціях від 28.07.2016 року №G0728TRBIG на суму 9450,00 грн. і від 29.07.2016 року №@2PL330340 на суму 2835,00 грн. на р/р Приват Банку, НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що в даному випадку слід враховувати його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а тому сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж, наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суми надмірно сплачених авансових внесків у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 28.05.2020 року по справі №816/2206/17.
З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення належного захисту прав позивача, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, який обраний позивачем.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 77 КАС України.
Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 року по справі № 520/10824/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова
Повний текст постанови складено 26.02.2021 року