17 лютого 2021 р.Справа № 520/8260/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.08.20 року по справі № 520/8260/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.11.2019 №0138236-5706-2031, що винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення винесено всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем, при розрахунку суми податкового зобовязання, не вірно застовані ставки податку, а саме 1% від мінімальної заробітної плати, встановленої Законом до відповідного податкового періоду за 1 кв.м, та яка дорівнювала 37,23 грн., замість вірного розміру який підлягав застосуванню 0,25 % та яка відповідно дорівнювала 9,30 грн. Не зважаючи на викладене, суд першої інстанції не врахував викладених обставин, не надав належної оцінки доводам позивача. що призвело до прийняття рішення, яке не ґрунтується на дійсних обставинах справи.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 позивач є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "Д-1", площею 1406,00 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 28.07.2004.
Головним управлінням ДПС винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.11.2019 №0138236-5706-2031, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для сплати фізичними особами які є власниками об'єктів за 2018 рік у розмірі 52345,38 грн.
Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Відповідно до п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток, відповідно п.п 266.3.1 п.266.3 ст. 266 Податкового кодексу України.
Відповідно п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до п. 10.1, п. 10.2, п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать, зокрема, податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Відповідно до пп. 12.3.1-12.3.4, п. 12.3 п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Відповідно до п. 1-3 додатку № 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 542/7 від 22.02.2017 " Про місцеві податки та збори у місті Харкові" ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування. Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об'єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1%. Ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомоті, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будівлі) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, визначено клас 125 "Будівлі промислові та склади" до якого входить підкласи: 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаюче поліграфічне", 1252.9 "Склади та сховища інші".
До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торгівельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та ін. (розділ 1 Державного класифікатора).
Колегія суддів зазначає, що визначення приналежності будівлі до відповідного класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. "Д-1", площею 1406,00 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 28.07.2004 .
Відповідно до технічного паспорту на виробничий будинок від 05.08.2016, нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 є цехом площею 1406,00 кв., що складається з площі цеху розміром 1387,50 кв.м та складським приміщенням - коморою площею 18,5 кв. м.
Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 1 січня 2018 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3723 гривні,.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що ставка податку для об'єкта нежитлової нерухомості, що перебуває у власності позивача повинна бути застосована у розмірі 0,25% відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої Законом до відповідного податкового періоду за 1 кв.м. та складає 9,30 грн. (0,25 % від 3723), відтак сума податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки складає 13075 грн. 80 коп. (9,30х1406).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта Законами України.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС Українивстановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність податкового повідомлення-рішення від 12.11.2019 №0138236-5706-2031 на загальну суму 52345,38 грн, відтак останнє підлягає частковому скасуванню на суму 39269 грн. 58 коп. (52345,38-13075,80), яка безпідставно та необґрунтовано нарахована.
Не врахування судом першої інстанції зазначених обставин, призвело до неправильного вирішення справи, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню відповідно до положень ст. 317 КАС України з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,00 грн., що підтверджується квитанцією № 27064607 від 17.06.2020 (а.с. 1). Поряд з тим, за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1261,20 грн., що підтверджується квитанцією № 51928305 від 06.10.2020 (а.с. 56).
Отже, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору 1051,05 грн.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 надано договір № 20/20 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 15.06.2020, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 29.07.2020, рахунок на оплату № 17 від 29.07.2020 та квитанцію від 30.07.2020 про сплату послуг по договору № 20/20 від 15.06.2020 на суму 3000,00 грн.
Отже, з урахуванням часткового задоволення позову ОСОБА_1 та вимог ст. 134, ст. 139 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою на користь позивача у розмірі 1500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 року по справі № 520/8260/2020 скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.11.2019 № 0138236-5706-2032 на суму 39269 грн. 58 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1051 (одна тисяча п'ятдесят одна) гривня 05 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова
Повний текст постанови складено 26.02.2021 року