Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
23.02.2021 р. справа №520/32/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 04.01.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб було прийнято 05.01.2021р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 05.02.2021р. Ухвалою від 08.02.2021р. судом було призначено судове засідання з повідомленням (викликом) осіб по даній справі. До вказаного судового засідання 23.02.202 р. представник сторін не прибули, від заявника до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Тому, з огляду на положення ч.ч. 3 і 9 ст. 205 КАС України і ураховуючи незмінність завдання адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 4 ст. 242 КАС України незалежно від категорії спору, а також імперативно встановлену законодавцем мету адміністративного судочинства у вигляді захисту прав та інтересів невладного суб'єкта, зміст та характер спірних правовідносин, обсяг доказів, котрі повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній письмовими документами.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 з приводу нездійснення виплати індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-30.11.2020р.; 2) зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-30.11.2020р.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 (далі за текстом - владний суб'єкт, Військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ), з поданим позовом не погодився, зазначивши, що заявник пропустив строк звернення до суду із даним позовом, оскільки він стосується публічної служби, а тому мав бути поданий протягом місяця з дати звільнення. Решта доводів відзиву стосуються одноразової грошової допомоги при звільненні, виплата якої не є предметом розгляду по даній справі.
На виконання вимог ч.4 ст.9 КАС України суд з метою з'ясування об'єктивної істини за власною ініціативою витребував у відповідача документи, і на вимогу суду Військовою частиною були подані копії роздавальних відомостей за 2019-2020 роки, з яких вбачається, що індексація грошового забезпечення заявнику бал виплачена з період з 01.01.2019 р. по 30.11.2020 р. була виплачена. При цьому, обставина невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р. відповідачем не спростована.
Відзив на позов надійшов до суду 15.01.2021р.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник проходив публічну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період 04.07.2005р.-30.11.2020р., з 29.10.2018р. набув правового статусу учасника бойових дій.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.11.2020 р. №230 заявника було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу без проведення індексації грошового забезпечення з 01.01.2016р. по 31.12.2018р.
При цьому, згідно з копіями роздавальних відомостей, за січень 2019 р. заявнику було виплачено індексації грошового забезпечення у розмірі 70,01 грн., у лютому 2019 р. - 70,01 грн., у квітні 2019 р. - 132,45 грн., у травні 2019 р. - 132,45 грн., у червні 2019 р. - 132,45 грн., у липні 2019 р. - 203,62 грн., у серпні 2019 р. - 203,62 грн., у жовтні 2019 р. - 203,62 грн., у листопаді 2019 р. - 203,62 грн., у грудні 2019 р. - 213,26 грн., у січні 2020 р. - 213,26 грн., у лютому 2020 р. - 213,26 грн., у березні 2020 р. - 213,26 грн., у квітні 2020 р. - 213,26 грн., у травні 2020 р. - 213,26 грн., у червні 2020 р. - 213,26 грн., у липні 2020 р. - 222,90 грн., у серпні 2020 р. - 222,90 грн., у вересні 2020 р. - 222,90 грн., у жовтні 2020 р. - 222,90 грн., у листопаді 2020 р. - 222,90 грн.
У цілях практичної реалізації наміру отримання індексації грошового забезпечення з 2016 року по день звільнення, заявник 14.12.2020р. звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з відповідною заявою, проте відповіді не отримав.
Не погодившись із правомірністю таких діянь владного суб'єкта, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Так, статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціального стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, спеціальним законом прямо передбачено правило безумовної індексації грошового забезпечення військовослужбовця, котре не поставлено у залежність від дії будь-яких факторів.
Окрім того, відповідно до ч.ч.1, 6 ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Підстави для проведення індексації визначені ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разу, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Частинами 1, 2, 6 статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003р.; далі за текстом - Порядок №1078).
Абзацами 1, 2 пункту 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Відповідно пп.2 п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Згідно абз.4 п.6 Порядку №1078 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовця є складовою частиною грошового забезпечення у якості збільшення арифметичного значення відповідного платежу - компоненту структури винагороди, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, так як належить до основних державних гарантій щодо оплати праці.
Відповідно до ст.18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У ході розгляду справи, судом встановлено, що відповідачем не заперечений та не спростований факт не нарахування та не виплати заявнику індексації грошового забезпечення у період 01.01.2016p. - 31.12.2018р.
Поряд з цим, у ході розгляду справи судом також було встановлено, що за період з 01.01.2019 по 28.02.2019р., з 01.04.2019р. по 31.08.2019р. та з 01.10.2019р. по 30.11.2020р. індексація грошового забезпечення заявнику була нарахована та виплачена.
Жодних заперечень стосовно правильності розрахунків індексації за вказаний період заявником ані у тексті позову, ані у ході розгляду справи не висловлено.
З огляду на встановлені у ході розгляду справи фактичні обставини спірних правовідносин, суд зазначає, що саме лише твердження заявника про невиплату індексації не може бути підставою для задоволення позову у цій частині вимог.
Додатково суд зважає, що оскільки право на індексацію грошового забезпечення прямо і безумовно передбачено законом, то положення будь-яких підзаконних актів права, а тим більше листів, телеграм та інших подібних документів, об'єктивно не здатні змінити норми акту права вищої юридичної сили.
Вирішуючи спір, суд зважає, що за загальним правилом як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Незважаючи на постановлення судом окремого письмового процесуального документа з приводу витребування документів про оплату праці заявника у спірних правовідносинах та витребування цих же документів ухвалою про прийняття позову до розгляду, відповідач - суб'єкт владних повноважень не подав до суду наоежних, допустимих, достовірних та достатніх доказів проведення нарахування та виплати заявникові індексації грошового забезпечення у періоди: 01.01.2016р. - 31.12.2018р., 01.03.2019р.-31.03.2019р., 01.09.2019р.-30.09.2019р.
Таким чином, вичерпавши усі правові механізми з'ясування об'єктивної істини у справі, суд доходить до переконання про те, що бездіяльність з приводу невиплати індексації грошового забезпечення у періоди: 01.01.2016р. - 31.12.2018р., 01.03.2019р.-31.03.2019р., 01.09.2019р.-30.09.2019р. має місце, і за змістом та характером вчиненого діяння є протиправною.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Тому, з урахуванням запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права та визначеного ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне обтяжити владного суб'єкта обов'язком нарахувати та виплатити спірну індексацію.
Оскільки індексація нараховується на грошове забезпечення (тобто на винагороду за виконану роботу, плату на працю) і спеціальний закон не містить жодних застережень з даного питання, то у силу ч.6 ст.7 КАС України до спірних правовідносин слід застосувати положення ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Відтак, строк звернення до суду у спірних правовідносинах з вимогою відносно коштів у якості винагороди за службу слід також визнати необмеженим будь-яким часовим проміжком.
Отже, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду слід залишити без задоволення.
Суд також вважає за необхідне наголосити, що навіть і строк звернення до суду в один місяць заявником не пропущено.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що факт порушення прав та інтересів заявника у публічно-правових відносинах знайшов своє підтвердження.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб'єктів.
Зміст рішення владного суб'єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п.18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.
Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб'єкта норми КАС України не містять.
Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб'єкта - це письмовий акт, дія владного суб'єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб'єкта, бездіяльність владного суб'єкта - це невиконання обов'язку.
При цьому, суд зважає, що відмова владного суб'єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб'єкта, так і в дії владного суб'єкта, котра має певну документальну фіксацію.
Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб'єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, листом.
Зважаючи на те, що при звільненні заявника не відбулось виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р., а також за березень 2019 р. та вересень 2019 р., то у спірних правовідносинах і у цій частині має місце подія вчинення протиправного діяння у формі бездіяльності.
З огляду на викладене, владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком також нарахувати та виплатити заявнику спірну індексацію за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р., з 01.03.2019 р. по 31.03.20191 р. та з 01.09.2019 р. по 30.09.2019 р.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
З цих міркувань суд вважає, що на вимоги про стягнення винагороди за працю (заробітної плати, грошового забезпечення) строк позовної давності не поширюється.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.132-139, 143, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Клопотання про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частині НОМЕР_1 з приводу невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-31.12.2018р., 01.03.2019р.-31.03.2019р., 01.09.2019р.-30.09.2019р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-31.12.2018р., 01.03.2019р.-31.03.2019р., 01.09.2019р.-30.09.2019р.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.