24 лютого 2021 року Справа №480/6529/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6529/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача викладену у наказі від 03.08.2020р. №18- 22839/16-20СГ про відмову у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території села Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км;
- зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею до 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території села Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 06.07.2020 року подав до ГУ Держгеокадастру у Сумській області заяву, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території села Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами насланого пункту на відстані 1,5 км. Не зважаючи на те, що до заяви були додані усі необхідні документи, визначені законом, наказом від 03.08.2020р. №18- 22839/16-20СГ відповідач відмовив у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що бажана до відведення земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні іншої особи для ведення фермерського господарства. Позивач вважає такий наказ протиправним, внаслідок чого звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
12.11.2020 р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні. Обґрунтовуючи правомірність відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою, відповідач зазначає, що бажана до відведення земельна ділянка рішенням виконкому Білопільської районної ради народних депутатів Білопільського району Сумської області від 21.03.1995 №35 передана у користування іншому громадянину, а саме перебуває у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 . Також відповідач заперечує проти позовних вимог у формі зобов'язання ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, оскільки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є виключними повноваженнями ГУ Держгеокадастру і суд не може втручатись у здійснення державним органом своїх дискреційних повноважень.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що спірна земельна ділянка, орієнтовною площею 2,00 га., на яку він бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо її відведення накладається на земельну ділянку, яка була надана громадянину ОСОБА_2 , 1960 р.н., на праві постійного користування для ведення фермерського господарства, що підтверджується державним актом від 23.03.1995 року Серія СМ 00338. Але даний громадянин ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер і вказаною земельною ділянкою ніхто не користується, вона заростає бур'яном, в спадщину право постійного користування не передається. Враховуючи вищезазначене позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з заявою від 06 липня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території села Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км (а.с.5).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 03.08.2020р. №18-22839/16-20СГ відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Підставою відмови стало те, що бажана до відведення земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні іншої особи для ведення фермерського господарства (а.с.8).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
За змістом ст.ст. 116, 118 ЗК України рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування є правовою підставою набуття права власності та права користування на землю.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, уповноважений надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
При цьому, суд звертає увагу, що визначений абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, отримавши заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (видати відповідний наказ) або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.
Судом встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування землею від 23.03.1995р. серія СМ 00338, яким надана у постійне користування земельна ділянка площею 4га, яка розташована на території Тучненської сільської ради Білопільського району Сумської області для ведення селянського (фермерського) господарства.
Як стверджує позивач у відповіді на відзив у позовній заяві, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і вказаною земельною ділянкою ніхто не користується, в спадщину право постійного користування не передається, тому він не може погодити із колишнім землекористувачем питання вилучення у нього частини земельної ділянки розміром 2,00га.
Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Згідно із ч. 1 ст. 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України, та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Разом з тим, ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справах № 181/698/14-ц та № 6-2329цс16 відповідно, від 23.11.2016 № 6-3113цс-16, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018.
Також, суд зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 у справі № 6-3113цс15.
Єдиним належним і допустимим доказом належності конкретної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.
Отже, доводи відповідача, що запитувана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування цією земельною ділянкою є необґрунтованими та не підтверджуються доказами.
Крім того, суд враховує, що оскаржуваний наказ не містить підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, які б слугували для відмови у наданні позивачеві відповідного дозволу.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу є протиправною, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею до 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території села Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Як свідчать фактичні обставини справи, зміст оскаржуваного наказу, відповідачем не здійснювалася перевірка заяви позивача і доданих ним документів на відповідність її вимогам до умов надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому у задоволенні позову про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу такого дозволу слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою розглянуто з порушенням норм Земельного кодексу України, суд вважає, що порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Водночас суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачам у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані дії відповідача протиправними.
Відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру судові витрати в розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області викладену у наказі від 03.08.2020р. №18-22839/16-20СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території села Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39765885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 06 липня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території села Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км, за результатами її розгляду прийняти рішення у формі наказу з урахуванням вимог діючого законодавства.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, Сумська обл., місто Суми, вул. Герасима Кондратьєва, будинок 25, код ЄДРПОУ 39765885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова