25 лютого 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/3665/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні типову адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
10 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання протиправними дій щодо виплати щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни у меншому розмірі, ніж передбачено частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язання виплатити щорічну разову грошову допомогу інвалідам війни за 2020 рік відповідно до 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на порушення його права на одержання щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у визначеному законом розмірі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Відповідач позов не визнав та у наданому до суду відзиві просив у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи правомірність своїх дій посиланням на обґрунтованість виплати спірної допомоги у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №440/2722/20.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 провадження у справі поновлено, а її розгляд продовжено у порядку письмового провадження.
Ознайомившись з позицією сторін та дослідивши зібрані у справі письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач є особою з інвалідністю другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Центром у квітні 2020 року проведено виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 3640,00 грн.
На цій підставі позивач звернувся до суду.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
01.01.1999 набрав чинності Закон №367-ХІV, яким статтю 13 Закону №3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам (...) II групи - вісім мінімальних пенсій за віком".
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак, Конституційний Суд України Рішенням від 27.02.2020 №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам II групи - вісім мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові від 19.02.2020 №112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3640,00 грн (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у квітні 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №112.
Верховний Суд у рішення від 29.09.2020 у зразковій адміністративній справі №440/2722/20, що залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, дійшов висновку, що виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову №112, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
При цьому у згаданому рішенні Верховний Суд визначив, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), щодо нарахування та виплати такої допомоги у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону №3551-XII.
У свою чергу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 зазначила, що згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки в цій зразковій справі мають враховуватися судами при ухваленні рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020.
Справа за цим позовом є типовою справою, обставини, що виключали б можливість застосування судом висновків Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 - відсутні.
За таких обставин, позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує, що Центр визначений відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати допомоги, а тому суд, виходячи з положень частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Центру щодо не нарахування та не виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, зобов'язавши нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Отже, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частинами першою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Відповідно до статті 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Приписи частини дев'ятої статті 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.
Так, пунктами 1,2,4 частини дев'ятої статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04, п. 269).
В підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання правової (правничої) допомоги від 08.07.2020, укладений між позивачем та адвокатом Малчіенком Д.В., звіт про виконані роботи, квитанцію про оплату послуг від 13.07.2020.
На виконання умов вказаного договору про надання правничої допомоги позивачем сплачено суму послуг професійної правової допомоги в сумі 3510 грн., що підтверджується квитанцією про оплату послуг від 13.07.2020.
Судом із звіту про виконані роботи встановлено, що до вартості наданих адвокатом послуг входило надання послуг на суму 3960 грн.
Відповідно до частини першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на вищевикладене, та беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також співмірністю з ціною позову, суд вважає за необхідне стягнути Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (код ЄДРПОУ 02770127; вул. Ціолковського, 47, м. Полтава, Полтавська область, 36023) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; с. Човно-Федорівка, Зіньківського району, Полтавської області, 38510) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 грн. (п'ятсот гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко