Справа № 420/14497/20
26 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ); реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 40108740), Головного управління Національної поліції в Одеській області в особі начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправними дії щодо не врахування часу навчання та зобов'язання вчинити певні дії, -
У провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ); реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 40108740), Головного управління Національної поліції в Одеській області в особі начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 40108740), в якій позивач просить:
визнати неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови зарахувати час навчання позивача у Київському військовому ліцеї до вислуги років в календарному обчисленні та внести зміни до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29 січня 2018 року №121 о/с;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області провести перерахунок вислуги років позивача з урахуванням строку навчання позивача у Київському військовому ліцеї з 13 серпня 1996 року до 13 червня 1998 року до вислуги років у календарному обчисленні, вважаючи днем початку військової служби 13 серпня 1996 року;
зобов'язати начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області внести зміни до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29 січня 2018 року № 121 о/с та вказати в ньому вислугу років на день звілнення в календпрному обчисленні з урахуванням строку навчання позивача в Київському військовому ліцеї з 13 серпня 1996 року до 13 червня 1998 року.
Ухвалою від 29.12.2021 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 263 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 13 серпня 1996 року до 13 червня 1998 року навчався у Київському військовому ліцеї, а в подальшому проходив службу в органах Національної поліції та наказом начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29 січня 2018 року № 121 о/с звільнений зі служби в запас, проте в наказі про звільнення не вірно зазначено вислугу років, оскільки не враховано час навчання позивача у Київському військовому ліцеї до вислуги років в календарному обчисленні. Позивач 11.06.2020р. звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок вислуги років з урахуванням вимог п. 4 ч.1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 02.02.2018р. та внести відповідні зміни до наказу від 29 січня 2018 року № 121 о/с, проте листом відповідача від 09.07.2020р. протиправно відмовлено у задоволенні вказаної заяви.
Від відповідача надійшов відзив на позов 29.01.2021р. (вх. №ЕП/2489/21), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що навчання ОСОБА_1 у ліцеї не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а отже і проходження військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ч.4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 у період з 13 серпня 1996 року до 13 червня 1998 року навчався у Київському військовому ліцеї, а в подальшому проходив службу в органах Національної поліції.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29 січня 2018 року № 121 о/с з ОСОБА_1 звільнений зі служби в запас за п. 6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 4).
Згідно вкзаного наказу, вислугу років на день звільнення позивача у календарному обчисленні складає 10 років 03 місяці 15 днів.
Позивач 11.06.2020р. звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок вислуги років з урахуванням вимог п. 4 ч.1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 02.02.2018р. та внести відповідні зміни до наказу від 29 січня 2018 року № 121 о/с (а.с. 5).
09.07.2020р. (вих. № 9/Н-918) Головним управлінням Національної поліції в Одеській області повідомлено позивача, що відповідно до ст. 78 розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» не вбачається факту внесення змін до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29 січня 2018 року № 121 о/с в частині встановлення вислуги років на день звільнення у календарному обчисленні (а.с. 6).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого наказу владного суб'єкта, суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію" до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони ( зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2509-VIII від 12.07.2018 року, до вказаних змін - час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих); 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Відносини з приводу обчислення строку служби в органах внутрішніх справ України (тобто вислуги років) у свій час не регламентувались жодним актом права, окрім Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей (затверджений постановою КМУ від 17.07.1992 р. №393; далі за текстом - Порядок №393), який між тим був присвячений виключно обчислення строку вислуги у цілях призначення пенсії.
Згідно з п.2 Порядку №393 для призначення пенсій за вислугу років до вислуги років додатково зараховується час навчання в межах до п'яти років (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.
Проте, ані до вступу на навчання, ані по завершенню навчання заявникові не присвоювалось спеціального звання.
Аналогічна за змістом норма міститься і у приписах ч.2 ст.17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", де указано, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним субєктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом подані достатні докази відповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично неправильними та фактично необґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписи ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України вимагають від адміністративного суду забезпечити захист прав та інтересів невладного суб'єкта.
Однак, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність факту порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.
Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові за епізодом вимоги про обчислення показника стажу служби (вислуги років) у поліції.
Застосоване судом тлумачення повністю узгоджується із змістом правового висновку постанови Верховного Суду від 19.11.2019р. у справі №520/903/19, у силу якого час навчання заявника у цивільному вищому навчальному закладі, ані при вступі до якого, ані до закінченні якого не присвоювалось ані офіцерського (тобто військового), ані спеціального звання, не підлягає віднесенню на збільшення показника стажу служби (вислуги років) у поліції.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Законом не передбачено обов'язку відображати у наказі про звільнення поліцейського зі служби показника вислуги років у цілях призначення пенсії.
Тому суд не знаходить правових підстав для обтяження владного суб'єкта обов'язком внесення змін до наказу від 29 січня 2018 року № 121 о/с.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору не стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ); реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 40108740), Головного управління Національної поліції в Одеській області в особі начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправними дії щодо не врахування часу навчання та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2021 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.