Справа № 420/9201/20
17 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.
при секретарі: Сердюк І.С.
сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання неправомірною відмови від 03.08.2020р. у перерахунку страхового стажу, зобов'язання перерахувати пенсію по інвалідності, стягнення недоплаченої пенсії, визнання неправомірною відмови від 16.04.2020р. щодо встановлення надбавки на неповнолітніх дітей, зобов'язання встановити надбавку та стягнути недоплачену надбавку, -
На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 лютого 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), в якій позивач просить:
визнати відмову ГУ ПФУ в Одеській області від 03.08.2020р. у перерахунку страхового стажу ОСОБА_1 неправомірною та зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, починаючи з 21.12.2011р., з розрахунку її страхового стажу 21 рік та 3 місяці, стягнути недоплачену пенсію;
визнати відмову ГУ ПФУ в Одеській області від 16.04.2020 р. щодо встановлення надбавки на неповнолітніх дітей, у розмірі 150 грн, на кожну дитину - неправомірною та зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області встановити ОСОБА_1 надбавку на неповнолітніх дітей, у розмірі 150,00 грн. на кожну дитину, починаючи з 21.12.2011p., стягнути недоплачену надбавку.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 21.12.2011 р. є інвалідом третьої групи та отримує пенсію по інвалідності, проте при призначенні пенсії позивачу невірно обчислено стаж. Відповідач нарахував до 23.08.2012р. 19 років 5 місяців 4 дні стажу, проте згідно трудової книжки та інших документів трудовий стаж позивача повинен складати 21 рік 3 місяці. Позивач вважає, що її стаж повинен обчислюватись за такі періоди: 1) 01.09.1984р. - 04.07.1987р. (1036 днів); 2) 17.09.1987р. до 1999р. (4155 днів); 3)01.03.2005р. - 21.12.2011р. (2486 днів). При призначенні позивачу пенсії не враховано положень п. 6 Правил обрахування безперервного трудового стажу робітників та службовців при призначенні допомоги з державного соціального страхування, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 13.04.1973р. № 252, згідно якого безперервний трудовий стаж зберігається незалежно від тривалості перерви у роботі при прийнятті на роботу після звільнення за власним бажанням у зв'язку з переведенням чоловіка на роботу до іншої місцевості. Невірне обчислення трудового стажу призвело до того, що позивачу призначено пенсію по інвалідності 3 групи у розмірі 50 % від розміру пенсії за віком. Однак, позивач має трудовий стаж більше 20 років та з урахуванням ч. 2 ст. 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має право на отримання пенсії у розмірі пенсії за віком. Оскільки позивач станом на 21.12.2011р. була працевлаштована у ТОВ «Геоконсалтінг», але фактично перебувала у відпустці до досягнення сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трирічного віку, то з 26.08.2015р. відповідач зобовязаний був призначити позивачу пенсію у розмірі пенсії за віком.
Крім того, позивачем зазначено, що при зверненні до відповідача з приводу призначення пенсії 21.12.2011р. було подано до органу Пенсійного фонду України свідоцтва про народження обох дітей ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в зв'язку з чим відповідач повинен був призначити позивачу надбавку на неповнолітніх дітей у розмірі 150,00 грн. на кожну дитину, починаючи з 21.12.2011p., проте, таку надбавку призначено лише з 01.03.2019р.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №45445/20 від 29.10.2020р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що страховий стаж позивача обчислений на підставі наданих документів (трудової книжки, диплому про навчання, свідоцтв про народження дітей) та даних, що містяться у системі персоніфікованого обліку та останній складає 19 років 5 місяців (враховано до 23.08.2012р.), тому вимоги щодо здійснення перерахунку з 21.12.2011р. є безпідставними. Посилаючись на приписи ст.ст. 122, 123 КАС України, відповідач зазначив щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Крім того, відповідач вважає необґрунтованими вимоги щодо встановлення надбавки на неповнолітніх дітей, оскільки надбавка на неповнолітніх дітей в сумі 300 грн. позивачу вже нараховується щомісячно та входить до загального розміру пенсії. Постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» передбачено виплату непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні дітей до 18 років, надбавку до пенсії у розмірі 150 грн. на кожну дитину. Особа набуває права на отримання вказаної надбавки за умови припинення роботи. Оскільки на момент первинного призначенняя пенсії позивач працювала, надбавка не нараховувалась. Оскільки повний комплект документів надано позивачем лише 04.03.2019р., надбавка на неповнолітніх дітей призначена з 01.03.2019р., з урахуванням приписів ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
09.11.2020р. (вх. №47323/20), 03.12.2020р. (вх. №51655/20) від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалами від 23.09.2020р. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання адміністративного позову відмовлено; позовну заяву залишено без руху, позивачу надано 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали суду шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску; надання до суду документа про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Ухвалою від 05.10.2020р. клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Ухвалою від 05.10.2020р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін (ст. 262 КАС України); визначено, що справа буде розглянута судом в межах строків, визначених ст. 258 КАС України.
09.11.2020р. (вх. № 47323) від позивача надійшло клопотання, в якому позивач просить призначити розгляд справи з викликом учасників справи.
Ухвалою суду від 18.11.2020р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 15.12.2020 р.
Ухвалою суду від 15.12.2020 р. відкладено розгляд справи на 19.01.2021 р. 10 год. 30 хв.; зупинено провадження по справі до 19.01.2021р.
Ухвалою суду від 19.01.2021р. поновлено провадження у справі; заяву позивача про виклик свідка задоволено та викликано для допиту в якості свідка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання - АДРЕСА_1 ; підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09.02.2021 р.
Ухвалою суду від 09.02.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, в судовому засіданні оголошено перерву до 17.02.2021 р. 09 год. 10 хв.
Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Відповідач до судового засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином та завчасно.
Згідно ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи (загальне захворювання по зору) та з 21.12.2011р. отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.02.2014р. (а.с. 6).
Позивач є матір'ю двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 12, 13).
Позивач знаходиться на обліку в КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Київського району міста Одеси» як особа з інвалідність 3 групи по зору (а.с. 11).
15.06.2005р. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище позивача « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 14).
30.03.2020р. позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила пояснити причини відсутності у її пенсійній справі копій свідоцтв про народження на її двох дітей, які надавались нею при призначенні пенсії (а.с. 31).
27.07.2020р. позивач звернулась до депутата Одеської обласної ради В.Баранського зі зверненням у сприянні реалізації її соціальних прав (з питань пенсійних виплат та надбавки) (а.с. 32).
16.04.2020р. (вих. № 2888-2735/Д-02/8-1500/20) ГУ ПФУ в Одеській області повідомлено позивачу, що умови встановлення надбавки на неповнолітніх дітей визначені постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», якою передбачено виплату непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні дітей до 18 років, надбавку до пенсії у розмірі 150 грн. на кожну дитину. Особа набуває права на отримання вказаної надбавки за умови припинення роботи. Оскільки на момент первинного призначенняя пенсії позивач працювала, надбавка не нараховувалась. Оскільки повний комплект документів надано позивачем лише 04.03.2019р., надбавка на неповнолітніх дітей призначена з 01.03.2019р., з урахуванням приписів ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому зазначено, що станом на 01.04.2020рр. пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 35 років 11 місяців, в тому числі додатковому стажі 16 років 5 місяців (стаж враховано по 23.08.2012р.), середній заробітній платі 3027,51 грн. за періоди: з 01.02.1994. по 31.01.1999р.; 01.03.2005р. по 31.10.2011р. та її розмір становить 2000,00 грн., де 846,19 грн. - розмір пенсії по інвалідності; 300,00 грн. - надбавка на 2 утриманців (п. 4.3 Постанови № 654); 491,81 грн. - доплата до мінімальної пенсійної виплати (1638,00 грн.); 362,00 грн. - доплата до 2000,00 грн. з 01.07.2019р. (а.с. 34).
20.07.2020р. (вх. № 6444/Д-1500/20) позивач звернулась до відповідача з заявою про проведення розрахунку її трудового стажу згідно трудової книжки (а.с. 30).
03.08.2020р. (вих. № 6543-6444/Д-02/8-1500/20) ГУ ПФУ в Одеській області повідомлено позивачу, що її страховий стаж обчислений на підставі наданих документів (трудової книжки, диплому про навчання, свідоцтв про народження дітей) та даних, що містяться у системі персоніфікованого обліку та останній складає 19 років 5 місяців (враховано до 23.08.2012р.) (а.с. 33).
14.08.2020р. (вих. № 7098-7093/Д-02/4-1500/20) ГУ ПФУ в Одеській області повідомлено депутату Одеської обласної ради В.Баранському та позивачу, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності 3 групи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу позивача зараховано період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку (за дитиною 2005р.н. - період з 28.09.2005р. по 27.09.2008р., за дитиною 2009 р.н. - період з 01.01.2010р. по 31.10.2011р.). Постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» передбачено виплату непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні дітей до 18 років, надбавку до пенсії у розмірі 150 грн. на кожну дитину. Особа набуває права на отримання вказаної надбавки за умови припинення роботи. Оскільки на момент первинного призначенняя пенсії позивач працювала, надбавка не нараховувалась. Оскільки повний комплект документів надано позивачем лише 04.03.2019р., надбавка на неповнолітніх дітей призначена з 01.03.2019р., з урахуванням приписів ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому зазначено, що станом на 01.08.2020р. пенсія позивача обчислена з урахуванням страхового стажу 35 років 10 місяців, в тому числі додатковому стажі 17 років 2 місяці (стаж враховано до 31.10.2011р.) (а.с. 35-36).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Щодо позовних вимог про визнання відмови ГУ ПФУ в Одеській області від 03.08.2020р. у перерахунку страхового стажу ОСОБА_1 неправомірною та зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, починаючи з 21.12.2011р., з розрахунку її страхового стажу 21 рік та 3 місяці, стягнути недоплачену пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацюючі особи з інвалідністю II групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності такого страхового стажу:
у жінок - 20 років, а у чоловіків - 25 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 46 років включно;
у жінок - 21 рік, а у чоловіків - 26 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 48 років включно;
у жінок - 22 роки, а у чоловіків - 27 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 50 років включно;
у жінок - 23 роки, а у чоловіків - 28 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 53 років включно;
у жінок - 24 роки, а у чоловіків - 29 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 56 років включно;
у жінок - 25 років, а у чоловіків - 30 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 59 років включно.
Непрацюючі особи з інвалідністю II групи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та особи з інвалідністю III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону.
21.11.2011р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності, зазначаючи про наявність 2 утриманців, додаючи: трудову книжку, довідку про заробітну плату, документи про стаж, свідоцтва про народження, диплом (а.с. 95).
Згідно протоколу УПФУ у Київському районі № 21864 від 26.12.2011р. ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності (інвалід по зору 3 групи) у розмірі 50 % від розміру пенсії за віком (а.с. 93).
На зворотньому аркуші протоколу УПФУ у Київському районі № 21864 від 26.12.2011р. міститься розрахунок стажу позивача, врахованого при призначенні пенсії (а.с. 93), з якого вбачається що відповідачем не було зарахованого безперервного трудового стажу позивача, який зберігався у період з 18.07.1991р. до 26.06.1992р.
Так, при призначенні пенсії позивача обчислено страховий стаж позивача з урахуванням наступних періодів:
01.09.1984р. - 04.07.1987р. (навчання);
17.09.1987р. - 18.07.1991р.;
26.06.1992р. - 31.08.1994р.;
01.03.2005р. - 18.07.2005р.;
21.11.2005р. - 30.11.2008р.;
01.10.2009р. - 31.10.2009р.;
01.01.2010р. - 31.10.2011р. (а.с. 93, 158).
Згідно п. 6 Правил обрахування безперервного трудового стажу робітників та службовців при призначенні допомоги з державного соціального страхування, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 13.04.1973р. № 252, безперервний трудовий стаж зберігається незалежно від тривалості перерви у роботі при прийнятті на роботу після звільнення за власним бажанням у зв'язку з переведенням чоловіка на роботу до іншої місцевості.
Згідно запису №4 у трудовій книжці ОСОБА_5 (після укладення шлюбу у 15.06.2005р. - прізвище ОСОБА_6 ) серії НОМЕР_3 , 18.07.1991р. позивач була звільнена з роботи за власним бажанням у зв'язку з переведенням чоловіка на роботу до іншої місцевості.
У подальшому позивач прийнята на роботу 26.06.1992р. (запис у трудовій книжці № 5) (а.с. 9-10).
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Позивач разом із заявою про призначення пенсію надавала відповідачу трудову книжку, в якій містяться відповідні записи, проте останнім безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період з 18.07.1991р. до 26.06.1992р.
За підрахунком органу Пенсійного фонду України страховий стаж позивача обчислений на підставі наданих документів (трудової книжки, диплому про навчання, свідоцтв про народження дітей) та даних, що містяться у системі персоніфікованого обліку та останній складає 19 років 5 місяців.
Проте, як встановлено судом, при призначенні позивачу пенсії не враховано положеннь п. 6 Правил обрахування безперервного трудового стажу робітників та службовців при призначенні допомоги з державного соціального страхування, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 13.04.1973р. № 252, згідно якого безперервний трудовий стаж зберігається незалежно від тривалості перерви у роботі при прийнятті на роботу після звільнення за власним бажанням у зв'язку з переведенням чоловіка на роботу до іншої місцевості та безпідставно не зараховано до страхового стажу період з 18.07.1991р. до 26.06.1992р.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем при призначенні пенсії враховано страховий стаж позивача 19 років 5 місяців та безпідставно не враховано до страхового стажу період з 18.07.1991р. до 26.06.1992р., загальний розмір її страхового стажу буде більшим 20 років. При цьому, суд зазначає, що розрахунок стажу належить до дискреційних повноважень відповідача та суд не може перебирати на себе вказаних функцій.
Відтак, враховуючи, що позивач є особою з інвалідністю III групи, розмір її страхового стажу на час призначення пенсії більший 20 років вона має право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Станом на час призначення пенсії позивач фактично не працювала, а перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Судом встановлено, що позивач станом на час призначення пенсії 26.12.2011р. була працевлаштована у ТОВ «Геоконсалтінг», звідки звільнилась 25.08.2015р. Відтак, з урахуванням встановлених обставин та приписів ч. 2 ст. 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач з 25.08.2015р. набула право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та з урахуванням встановлених обставин, оскільки позивачу невірно обчислено страховий стаж при призначенні пенсії у 21.12.2011р., який становить більше 20 років, та того, що позивач 25.08.2015р. набула право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачу належить здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, починаючи з 21.12.2011р. з урахуванням вірно обчисленого стажу та з 25.08.2015р. здійснити перерахунок пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту у вищевказаній частині позовних вимог буде визнання протиправною відмови ГУ ПФУ в Одеській області від 03.08.2020р. у перерахунку страхового стажу ОСОБА_1 ; зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області в Одеській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, починаючи з 21.12.2011р., з урахуванням висновків суду.
Щодо позовних вимог про визнання відмови ГУ ПФУ в Одеській області від 16.04.2020 р. щодо встановлення надбавки на неповнолітніх дітей, у розмірі 150 грн, на кожну дитину неправомірною та зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області встановити ОСОБА_1 надбавку на неповнолітніх дітей, у розмірі 150,00 грн. на кожну дитину, починаючи з 21.12.2011p., стягнути недоплачену надбавку, суд зазначає наступне.
Згідно з пп. 3 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008р. установлено, що з 1 вересня 2008 року, непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні дітей до 18 років, надбавка до пенсії за віком, по інвалідності та за вислугу років, передбачена Законами України «Про пенсійне забезпечення» і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплачується у розмірі 150 гривень на кожну дитину.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач з 25.08.2015р. є непрацюючим пенсіонером, яка має на своєму утриманні дітей до 18 років, в зв'язку з чим з урахуванням пп. 3 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 р. має право на отримання надбавки до пенсії по інвалідності у розмірі 150 гривень на кожну дитину.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту “d” Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: “Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин”.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Одеській області щодо встановлення ОСОБА_1 надбавки на неповнолітніх дітей, у розмірі 150 грн. на кожну дитину з 2015 р.; зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області встановити ОСОБА_1 надбавку на неповнолітніх дітей у розмірі 150 грн. на кожну дитину, починаючи з 25.08.2015р., нарахувати і виплатити недоотримані суми надбавки з 25.08.2015р. з урахуванням здійснених виплат.
Суд вважає безпідставими твердження щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки згідно ч.ч. 1, 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Ухвалою від 05.10.2020р. ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання неправомірною відмови від 03.08.2020р. у перерахунку страхового стажу, зобов'язання перерахувати пенсію по інвалідності, стягнення недоплаченої пенсії, визнання неправомірною відмови від 16.04.2020р. щодо встановлення надбавки на неповнолітніх дітей, зобов'язання встановити надбавку та стягнути недоплачену надбавку, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.08.2020р. у перерахунку страхового стажу ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, починаючи з 21.12.2011р., з урахуванням висновків суду.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо встановлення ОСОБА_1 надбавки на неповнолітніх дітей, у розмірі 150 грн. на кожну дитину з 2015 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області встановити ОСОБА_1 надбавку на неповнолітніх дітей у розмірі 150 грн. на кожну дитину, починаючи з 25.08.2015р., нарахувати і виплатити недоотримані суми надбавки з 25.08.2015р. з урахуванням здійснених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.02.2021 р.
Суддя: Г.П. Самойлюк
.