Справа № 523/18995/20
25 лютого 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (вул. Ф. Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646), Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. 1 Сортувальна, 36Г, м. Одеса, 65102, код ЄДРПОУ 41405290) , за участю третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення моральної шкоди,-
Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси Сувертак І.В. від 10.12.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора департаменту патрульної поліції Національної поліції України Беднарського Віталія Леонідовича, старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буюклі Олега Олексійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення моральної шкоди було направлено за предметною підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду в порядку ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).
Вказана позовна заява надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та за результатами автоматичного розподілу справ між суддями була передана для розгляду судді Радчуку А.А.
Ухвалою суду від 18.01.2021 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 08.02.2020 року позивачу було продовжено строк на усунення недоліків.
Недоліки позовної заяви було усунуто, уточнено суб'єктний склад та позовні вимоги. Вимоги адресовані до Департаменту патрульної поліції (вул. Ф. Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646), Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. 1 Сортувальна, 36Г, м. Одеса, 65102, код ЄДРПОУ 41405290) , за участю третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), в якому позивач (з урахуванням уточнень від 01.02.2021 року). У прохальній частині позивач просить:
визнати дії Департаменту патрульної поліції щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, протиправними;
скасувати постанову серія 1АВ №00754416 про накладення адміністративного стягнення;
скасувати постанову Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження ВП №63525459;
обов'язати Департамент патрульної поліції відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувану постанову вона отримала 28.08.2020 року. В оскаржуваній постанові зазначено, що особа, яка керувала транспортним засобом , перевищила встановлені обмеження швидкості руху на 29 км/год чим порушила п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху. 02.09.2020 року позивач направила заяву до департаменту патрульної служби А/с «Автофіксація», що вона є особою з інвалідністю другої групи, відповідно не має прав керування автомобілем. Автомобілем керує її чоловік - ОСОБА_2 , який має право користування автомобілем. 23.08.2020 року автомобілем керував її чоловік, і якщо він порушив правила дорожнього руху то і відповідальність має нести він.
Зазначена заява була отримана Департаментом патрульної поліції 10.09.2020 року але до цього часу відповіді на цю заяву позивачу не надходило.
27.11.2020 року позивач дізналася, що на її банківський соціальний рахунок накладено арешт постановою старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Буюклі О.О. від 26.11.2020 року ВП №63525459, оскільки вимоги виконавчого документу не виконано.
Позивач вважає, що її заява до Департаменту патрульної поліції не була розглянута. До адміністративної відповідальності притягнено не ту особу, яка керувала транспортним засобом.
При цьому позивач звертає увагу, що на фото, що наведено у постанові немає показника населеного пункту або кілометрового знаку, що давало б можливість ідентифікувати місце знаходження автомобіля, а також немає знаку обмеження швидкості. На фото автомобіль рухається на автомобільній дорозі, зх. окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою та парапетом, а тому швидкість руху повинна бути обмеження 110 км/год.
Крім того, позивач зазначає, що у постанові невірно вказано місце її проживання, відсутній опис обставин щодо того на якій ділянці дороги знаходився автомобіль, не вказано де був встановлений знак, що обмежує швидкість руху, не вказано яка була швидкість автомобіля, а отже неможливо встановити що водій автомобіля перевищив швидкість.
З огляду на зазначене позивач вважає постанову про притягнення її до відповідальності протиправною.
Щодо постанови про відкриття виконавчого провадження позивач зазначає, що копія даної постанову рекомендованим листом позивачем не отримувалась, а була вручена їй на особистому прийомі у державного виконавця лише 02.12.2020 року.
Ухвалою судді від 18.02.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-272, 287 КАС України. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.02.2021 року о 12:00 год.
Крім того, ухвалою від 18.02.2021 року витребувано з Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №63525459, а з Департаменту патрульної поліції належним чином засвідчені копії матеріалів, які були підставою для прийняття постанови серії 1АВ №00754416 про накладення адміністративного стягнення.
23.02.2021 року до суду надійшли пояснення від третьої особи ОСОБА_2 в яких зазначено, що 23.08.2020 року він разом з дружиною ОСОБА_1 виїхали з м. Київ до м. Одеса. Автомобілем керував ОСОБА_2 на законних підставах, оскільки у свідоцтві про реєстрацію автомобіля є особлива відмітка, що він має право керувати автомобілем. ОСОБА_2 зазначає, що якщо було порушення правил дорожнього руху, то і відповідальність за таке порушення має нести він. При цьому третя особа звертає увагу що порушення правил дорожнього руху не було, при авто фіксації сталась помилка, а співробітники патрульної поліції не розібрались в ситуації.
Відповідачі в ухвалі суду від 18.02.2021 року повідомлялись про необхідність надання відзиву та витребуваних документів у строк до 13:00 години 23.02.2021 року.
З огляду на той факт, що дана справа відноситься до окремої категорії термінових справ копію ухвали було направлено відповідачам 18.02.2021 року на офіційну електронну адресу, яка була доставлена відповідачам 18.02.2021 року, що підтверджується звітом про доставку. Станом на 24.02.2021 року відзив від відповідача не надходив, як і не надходили жодні клопотання по справі та витребувані документи.
Відповідно до ч. 5 ст. 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судове засідання 24.02.2021 року позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
В судове засідання 24.02.2021 року відповідачі не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та своєчасно.
Ухвалою суду від 24.02.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на той факт, що дана справа відноситься до окремої категорії термінових справ і строк розгляду справи спливає, а участь представників сторін у судовому засіданні не визнана судом обов'язковою.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що у цій справі відсутні потреба у заслуховуванні свідків чи експерта, з огляду на той факт, що дана справа відноситься до окремої категорії термінових справ і строк розгляду справи спливає, а участь представників сторін у судовому засіданні не визнана судом обов'язковою, керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 21.02.2021 року, продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником автомобіля HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Інспектором Департаменту патрульної поліції Бендерським В.Л. за результатами розгляду даних, зафіксованих в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу Каскад, 031-1219, винесено постанову серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року, якою притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністративної відповідальності та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
Постановою серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року встановлено, що 23.08.2020 о 12:05 год за адресою М05 Київ-Одесса 2+450 зафіксовано що особа, яка керувала транспортним засобом HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 29 км/год, чим порушила пункт 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Першим Суворовським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження ВП №63525459 з виконання постанови серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року.
26.11.2020 року в межах виконавчого провадження ВП №63525459 було винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках ОСОБА_1 .
Позивач, вважаючи протиправною постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року та постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом способи (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2013 року за № К/9991/76032/12).
Стаття 9 КАСУ передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Обставини, які визнаються учасниками справи - не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи - не є обов'язковою для суду.
Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Стаття 90 КАСУ передбачає - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, містить в собі фактичні данні про обставини правопорушення, і відповідно - є одним з доказів по справі, у зв'язку з чим, судом, при вирішенні справи про адміністративне правопорушення оцінюється нарівні з іншими доказами по справі, перед якими, вона не має переваги, та відповідно на підставі оцінки всіх доказів по справі, судом приймається відповідне рішення.
Відповідно до умов статті 252 КУпАП - орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Статтею 283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок, строк її оскарження, підпис особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, або запис про відмову від підпису чи від отримання копії постанови.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 КАС України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження - не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Розглядаючи питання ефективного засобу правового захисту Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 114 Рішення від 10 вересня 2010 року у справі «Макфарлейн проти Ірландії» (заява № 31333/06), п. 38 Рішення Великої Палати від 29 березня 2006 року у справі «Ріккірді Піссаті проти Італії» (заява № 62361/00) зазначив, що засіб є ефективним тільки якщо він доступний та достатній.
В силу п. 255 Рішення ЄСПЛ від 12 грудня 2012 року у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 39630/09) та п. 152 у справі «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/06) від 26 жовтня 2000 року засіб повинен бути ефективним на практиці й по закону, а згідно п. 36-40 Рішення від 24 липня 2012 року у справі «Джорджевич проти Хорватії» (заява № 41526/10) при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника.
У своєму рішенні від 17 березня 2009 року у справі «Хутман і Меус проти Бельгії» (заява № 9411/05) п. 44 ЄСПЛ зазначив, що національні органи повинні тлумачити та застосовувати своє національне законодавство без зайвого формалізму.
В свою чергу, Верховний суд України своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1265а15, вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним (що узгоджується з положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до Постанови Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року по справі № 457/1003/15-а рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду..
Статтею 276 КУпАП передбачено - справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 121-126 цього Кодексу, можуть також розглядатись за місцем обліку транспортних засобів або місцем проживання порушників.
Отже, з огляду на викладене, для провадження у справах про адміністративні правопорушення, характерним є специфічний вид доказу - безпосереднє спостереження осіб, уповноважених на складення протоколу про адміністративні правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються у протоколі про адміністративне правопорушення (в даному випадку органи Національної поліції України).
Частиною 5 статті 258 КУпАП передбачено, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу - та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих не в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п. 12.9 (б) ПДР України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил;
Відповідно до п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до п. 12.5 ПДР України, у житлових і пішохідних зонах швидкість руху не повинна перевищувати 20 км/год.
Відповідно до п. 12.6 ПДР України, поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю:
а) автобусам (мікроавтобусам), що здійснюють перевезення організованих груп дітей, легковим автомобілям з причепом і мотоциклам - не більше 80 км/год.;
б) транспортним засобам, якими керують водії із стажем до 2 років, - не більше 70 км/год;
в) вантажним автомобілям, що перевозять людей у кузові, та мопедам, - не більше 60 км/год;
г) автобусам (за винятком мікроавтобусів) - не більше 90 км/год;
ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.
Відповідно до п. 12.7 ПДР України під час буксирування швидкість не повинна перевищувати 50 км/год.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З оскаржуваної постанови серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року вбачається, що 23.08.2020 о 12:05 год за адресою М05 Київ-Одесса 2+450 зафіксовано що особа, яка керувала транспортним засобом HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 29 км/год, чим порушила пункт 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суд звертає увагу, що пункт 12.9 (б) ПДР України відсилає на пунтки 12.4-12.7 ПДР України, а отже сам по собі не може розкривати зміст порушення правил ПДР України.
При цьому в постанові не зазначено будь яких інших порушень ПДР України.
Крім того на фото, що наведено у постанові немає показника населеного пункту або кілометрового знаку, що давало б можливість ідентифікувати місце знаходження автомобіля, а також немає знаку обмеження швидкості, відсутній опис обставин щодо того на якій ділянці дороги знаходився автомобіль, не вказано де був встановлений знак, що обмежує швидкість руху, не вказано яка була швидкість автомобіля, а отже неможливо встановити що водій автомобіля порушив ПДР України.
Крім того, позивач зареєстрована за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ) ніж та, яка зазначена в постанові ( АДРЕСА_2 )
При цьому суд зазначає, що відповідачем не взято до уваги доводи, викладені позивачем у заяві, яка була направлена 02.09.2020 року на адресу Департаменту патрульної поліції, щодо того, що транспортним засобом керувала не вона, а її чоловік.
Враховуючи приписи ст. 71 КАСУ, згідно з якою, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а також факт, не надіслання відповідачами своїх заперечень проти позову та доказів відеозапису досліджуваної події або відсутності такого відеозапису, суд оцінює оскаржувану постанову, як один з доказів по справі, який оцінюється судом нарівні з іншими доказами по справі, перед якими, він не має переваги, та відповідно на підставі оцінки всіх доказів по справі, судом приймається відповідне рішення.
В свою чергу відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву та не надав до суду доказів правомірності прийняття оскаржуваної постанови.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Інспектором Департаменту патрульної поліції Бендерським В.Л. грубо порушені вимоги Закону щодо складання постанови серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року, і відповідно були грубо порушені конституційні права ОСОБА_3 та вимоги ЄКПЛ, викладені вище.
Статтею 286 КАСУ передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуюче викладене, суд дійшов висновку про невідповідність оскаржуваної постанови серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого в автоматичному режимі вимогам Закону, у зв'язку з чим вона належить до скасування, а справу про адміністративне правопорушення слід закрити.
Щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Позивач зазначає, що копію постанови серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року вона отримала 28.08.2020 року.
При цьому на постанові серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року, яка отримана позивачем після звернення до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) наявна дата набрання законної сили - 28.08.2020 року.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження”, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Таким чином, враховуючи, що постанова серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року набрала законної сили, у державного виконавця були відсутні підстави не приймати її до виконання та відмовляти у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з чим суд зазначає що вимога про скасування постанови Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження ВП №63525459 не належить до задоволення.
Разом з цим суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Стосовно позовних вимог Позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн., суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.
На підставі ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Позивачем не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням йому моральної шкоди, а також не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 5000 грн. у зв'язку з чим у задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.
Решта доводів учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229, ст.ст. 241-246, 268, 269, 287, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (вул. Ф. Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646), Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. 1 Сортувальна, 36Г, м. Одеса, 65102, код ЄДРПОУ 41405290) , за участю третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Інспектору Департаменту патрульної поліції Бендерського В.Л. щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Скасувати постанову серії серії 1АВ №00754416 від 24.08.2020 року, складену Інспектором Департаменту патрульної поліції Бендерським В.Л. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 255 грн. за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого в автоматичному режимі.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП до адміністративної відповідальності - закрити.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.272 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.А. Радчук
.