26 лютого 2021 р. № 400/5260/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, вул. Леваневців, 25, м. Миколаїв, 54038
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії; стягнення заборгованості за час затримки розрахунку в розмірі 35 435,38 грн.,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про стягнення заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35435,38 грн; визнання протиправними дій щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.; зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
Свої вимоги позивач обґрунтовує наявністю права на індексацію грошового забезпечення, яка за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. відповідачем не проводилася. Розрахунок на день звільнення з ним не проведено. Датою фактичного розрахунку є 23.07.2020 р., а тому на підставі ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач має право на виплату середнього заробітку, який за 38 днів становить 35435,38 грн.
09.02.2021 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому з посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 р. № 248/3/9/1/2 відзначив, що порядком проведення індексації грошових доходів населення не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди, тому підстави для нарахування та виплати індексації за попередні періоди відсутні. Проведення індексації перебуває в прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. Щодо стягнення заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні відповідач зазначив, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців. Наказ про виключення з особового складу позивач не оскаржив. Відповідач просив врахувати критерії, за якими можна зменшити розмір відшкодування. Прострочення у 38 днів сталося не з вини відповідача, а через відсутність коштів.
Крім того, 09.02.2021 р. відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
З даного приводу суд зазначає, що ухвалою від 21.12.2020 р. суд уже вирішив питання щодо строку звернення. Так, заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду визнано поважними та поновлено пропущений строк. Будь-яких нових обставин відповідач суду не повідомив. До того ж, обґрунтовуючи пропуск позивачем строку звернення, відповідач посилається лише на позовну вимогу про стягнення заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні, однак позовні вимоги стосуються ще й індексації грошового забезпечення, до яких місячний строк звернення не застосовується, оскільки індексація є частиною заробітної плати і вимоги про її стягнення не обмежуються строком.
З огляду на викладене, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд залишає без задоволення.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . З 14.11.2018 р. найменування військової частини змінено на Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (а. с. 12).
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 22.05.2020 р. № 332 позивача звільнено з військової служби в запас за п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом начальника Факультету від 15.06.2020 р. № 123 позивача виключено зі списків особового складу частини (а. с. 13).
При звільненні позивачу не було виплачено всі належні до виплати суми. Вказаного не заперечив і відповідач.
Випискою банку підтверджено, що виплати позивачу були здійснені 22.06.2020 р. (22015,98 грн заробітної плати), 30.06.2020 р. (401607,63 грн одноразової грошової допомоги при звільненні), 23.07.2020 р. (102911,04 грн компенсації за неотримане речове майно) (а. с. 14-15).
Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. позивачу не виплачувалась, що підтвердив і відповідач.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Як встановлено судом, позивачу за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. індексація грошового забезпечення не виплачувалась.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 9 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Згідно з п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і, відповідно, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 р. № 248/3/9/1/2 суд вважає безпідставними, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовим актом та має виключно рекомендаційний характер.
Індексація безпосередньо не пов'язана з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 р. по справі № 825/874/17.
Суд також враховує практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України", де Суд зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та незакладення до бюджету коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправними дій щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35435,38 грн, суд виходить з того, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо. Водночас, чинними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Приписами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.12.2020 р. по справі № 340/401/20.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.
Таким чином, суд погоджується з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби. Строк затримки розрахунку з 16.06.2020 р. по 23.07.2020 р. позивачем встановлено вірно.
Щодо суми середнього заробітку суд виходить з того, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13.
У спірних правовідносинах суд встановив, що загальна сума несвоєчасно здійснених виплат становить 526534,65 грн. За розрахунками позивача (а. с. 16) середній заробіток за період з 16.06.2020 р. по 23.07.2020 р. (38 днів) складає 35435,38 грн.
В ухвалі про відкриття провадження у справі суд зобов'язав відповідача разом із відзивом надати довідку (докази) про виплату позивачу сум при звільненні з розшифровкою по складовим та датам фактичної виплати.
Відповідач зазначених доказів не надав, суму розрахованого позивачем середнього заробітку заперечив лише з формальних підстав, які судом відхилені.
З урахуванням ненадання відповідачем витребуваних доказів та відсутності заперечень по суті в частині суми середнього заробітку, суд розглядає наведений позивачем розрахунок як обґрунтований.
Розглянувши критерії зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13, суд встановив, що розмір невиплачених при звільненні сум значно перевищує розмір належного до стягнення середнього заробітку. Позивач не допустив тривалого затягування строку невиплати, що призвело б до штучного збільшення суми середнього заробітку. Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування суд відхиляє, оскільки позивача звільнено з посади наказом від 22.05.2020 р. і до 15.06.2020 р. відповідач мав достатньо часу для отримання від головного розпорядника бюджетних коштів належних сум для здійснення відповідних видатків.
З огляду на вказані обставини, суд вважає справедливим, пропорційним та обґрунтованим визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35435,38 грн.
Таким чином, позов належить задовольнити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 840,80 грн (а. с. 33), що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Леваневців, 25, м. Миколаїв, 54038, ідентифікаційний код 08217638) про стягнення заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35435,38 грн; визнання протиправними дій щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.; зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Леваневців, 25, м. Миколаїв, 54038, ідентифікаційний код 08217638) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35435,38 грн (тридцять п'ять тисяч чотириста тридцять п'ять грн 38 коп.).
3. Визнати протиправними дії Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
4. Зобов'язати Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Леваневців, 25, м. Миколаїв, 54038, ідентифікаційний код 08217638) судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 26.02.2021 р.
Суддя Н.В. Лісовська