25 лютого 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5895/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м.Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871)
про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (надалі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області) про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він є учасником АТО та з метою реалізації свого права на отримання земельної ділянки для ведення садівництва звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої на території Молодіжненьської сільської ради Овідіопольського району Одеської області. Однак протягом строку, встановленого Земельним кодексом України та статтею 10 Закону України "Про адміністративні послуги", відповіді на вказану заяву не отримав. Лише згодом простим поштовим відправленням від відповідача на адресу позивача надійшов наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-14383/13-20-СГ від 01.10.2020 року, яким йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з посиланням на те, що такий дозвіл на обрану позивачем земельну ділянку надано іншій особі. Стверджуючи, що спірний наказ відповідача суперечить вимогам частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та порушує його право на отримання земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації, вказуючи, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою завдала йому моральної шкоди, позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру в Одеській області у ненаданні йому адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 17.08.2020 року, яка отримана відповідачем 20.08.2020 року, відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги" в строк, передбачений законом та способом, який передбачено законом;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-14383/13-20-СГ від 01.10.2020 року;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру в Одеській області надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області;
- стягнути з ГУ Держгеокадастру в Одеській області моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Позивач також просить суд зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у цій справі.
Ухвалою судді від 31.12.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що заява ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою була отримана ГУ Держгеокадастру в Одеській області 03.09.2020 року та зареєстрована за №К-15411/0/36-20. За наслідками її розгляду відповідач видав наказ №15-14383/13-20-СГ від 01.10.2020 року, яким правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки раніше наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-498/13-17-СГ від 19.01.2017 року такий дозвіл щодо обраної позивачем земельної ділянки надано іншій особі. Згодом наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-3346/13-19-СГ від 26.09.2019 року вказану земельну ділянку надано у власність громадянину ОСОБА_2 . Відповідач, стверджуючи, що його повноваження у спірних правовідносинах є дискреційними, та заперечуючи заподіяння позивачу моральної шкоди, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначав, що, не отримавши рішення за своєю заявою у місячний строк, він, користуючись правом "мовчазної згоди", замовив розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який в установленому законом порядку був погоджений, а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5123782000:01:002:1492. Стверджував, що місце розташування земельної ділянки, що передана у власність за наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-3346/13-19-СГ від 26.09.2019 року та якій присвоєно кадастровий номер 512378200:01:002:2898, не співпадає з місцем розташування обраної ним земельної ділянки.
Відповідач правом подачі заперечення не скористався.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 направив поштою до ГУ Держгеокадастру в Одеській області заяву від 17.08.2020 року, у якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на земельну ділянку орієнтовною площею 0,12 гектари, розташовану на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району (за межами населених пунктів) за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в державній власності для ведення садівництва. До заяви додав зокрема графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Вказана заява з додатками 03.09.2020 зареєстрована ГУ Держгеокадастру в Одеській області за №К-15411/0/36-20. (а.с. 24 - 26, 30, 54 - 55)
За наслідками розгляду цієї заяви начальник ГУ Держгеокадастру в Одеській області видала наказ №15-14383/13-20-СГ від 01.10.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою". (а.с. 32)
Не погоджуючись з цим наказом відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до пункту "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом "в" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.
Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.
Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп.13 п.4 Положення).
Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Одеської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.
Судом установлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою (клопотанням) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, будучи зацікавленим в одержанні безоплатно у власність в межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення садівництва із земель державної власності, розташованих на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.
Дотримуючись процедури, унормованої статтею 118 ЗК України, відповідач повинен був у місячний строк з дня реєстрації цієї заяви перевірити місце розташування обраної земельної ділянки на відповідність вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України і за наслідками перевірки - дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або, у разі виявлення обставин, передбачених абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України, - надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу. Такі повноваження відповідача та порядок їх реалізації не передбачають його права діяти на власний розсуд, натомість передбачають лише один вид його правомірної поведінки - надати дозвіл або відмовити у його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Позивач стверджує, що у встановлений законом строк ГУ Держгеокадастру в Одеській області не повідомило про прийняте рішення за його заявою від 17.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а отже всупереч вимогам Закону України "Про адміністративні послуги" йому не була надана адміністративна послуга за цією заявою.
Перевіряючи ці доводи, суд виходить з того, що правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг визначає Закон України "Про адміністративні послуги".
За визначеннями, наведеними у статті 1 цього Закону: 1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону; 2) суб'єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг; 3) суб'єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб'єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
Відповідно до частин 2, 3 статті 3 Закону України "Про адміністративні послуги" надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах, зокрема Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
До адміністративних послуг також прирівнюється надання органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації витягів та виписок із реєстрів, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб'єкту звернення, а також об'єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про адміністративні послуги" виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються: 1) найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання; 2) суб'єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; 3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; 4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги; 5) граничний строк надання адміністративної послуги; 6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.
Адміністративні послуги визначаються виключно законом.
Відповідно до частини 1, 2 статті 8 Закону України "Про адміністративні послуги" суб'єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб'єктом надання є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується.
Інформаційна картка адміністративної послуги, що надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, іншого державного органу, їх посадовими особами, які уповноважені відповідно до закону надавати адміністративну послугу, затверджується на підставі типової інформаційної картки, затвердженої відповідним центральним органом виконавчої влади, іншим державним органом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги" адміністративні послуги надаються суб'єктами надання адміністративних послуг безпосередньо або через центри надання адміністративних послуг.
Згідно з частинами 1, 2, 3, 5 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.
У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб'єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.
Суб'єкт надання адміністративних послуг надає адміністративну послугу, а центр надання адміністративних послуг забезпечує організацію надання такої послуги у найкоротший строк та за мінімальної кількості відвідувань суб'єктом звернення.
Адміністративна послуга вважається наданою з моменту отримання її суб'єктом звернення особисто або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) листа з повідомленням про можливість отримання такої послуги на адресу суб'єкта звернення. У випадках, передбачених законодавством, відповідний документ може бути надісланий поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку. При цьому строк доставки поштової кореспонденції не зараховується до строку надання адміністративної послуги.
Статтею 16 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що реєстр адміністративних послуг (далі - Реєстр) формується і ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання адміністративних послуг, з метою: 1) ведення обліку адміністративних послуг; 2) забезпечення відкритого і безоплатного доступу до інформації про адміністративні послуги.
Реєстр містить інформацію про: 1) перелік адміністративних послуг; 2) правові підстави надання адміністративних послуг; 3) суб'єкта надання адміністративних послуг; 4) розмір плати (адміністративний збір) за адміністративну послугу (у разі надання послуги на платній основі); 5) інші відомості, визначені Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 17 Закону України "Про адміністративні послуги" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правововідносин) надання адміністративних послуг в електронній формі та доступ суб'єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет забезпечуються через Єдиний державний портал адміністративних послуг, який є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні.
Єдиний державний портал адміністративних послуг забезпечує зокрема доступ суб'єктів звернення до інформації про адміністративні послуги та про суб'єктів надання адміністративних послуг.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №835 від 01.08.2011 року "Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг", якою затверджено Перелік платних адміністративних послуг, що надаються Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами (додаток 2), а також Перелік адміністративних послуг, що надаються Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами на безоплатній основі (додаток 3).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №523-р від 16.05.2014 року "Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг" затверджено перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центр надання адміністративних послуг, згідно з додатком.
Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до статей 8, 9 та 19 Закону України "Про адміністративні послуги" видано наказ №280 від 17.07.2020 року "Про затвердження типових інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надаються територіальними органами Держгеокадастру".
Судом установлено, що до переліку адміністративних послуг, які надаються територіальними органами Держгеокадастру, затверджених вищевказаними нормативними актами, на час виникнення спірних правовідносин не був включений такий вид адміністративної послуги як видача дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно з даними Єдиного державного порталу адміністративних послуг - офіційного джерела інформації про надання адміністративних послуг в Україні - такий вий адміністративної послуги не вказаний у переліку послуг, що надаються Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (http://poslugy.gov.ua/info/department/1575/services?languageId=0).
Відтак, відповідач як територіальний орган Держгеокадастру на час виникнення спірних правовідносин не був суб'єктом надання такої адміністративної послуги, а норми Закону України "Про адміністративні послуги" не поширювалися на процедуру отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що перебуває у державній власності, урегульовану частинами 6, 7 статті 118 ЗК України.
Матеріалами справи підтверджується, що заява ОСОБА_1 від 17.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки була зареєстрована в системі електронного документообігу ГУ Держгеокадастру в Одеській області 03.09.2020 року за №К-15411/0/36-20. (а.с. 54)
Про надання йому адміністративної послуги на підставі Закону України "Про адміністративні послуги" позивач у цій заяві не просив.
У ході розгляду справи суд установив, що у межах спірних правовідносин відповідач не допускав порушень Закону України "Про адміністративні послуги", тому у задоволені позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій/бездіяльності ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо ненадання адміністративної послуги за його заявою слід відмовити.
Разом з тим, суд установив, що за результатами розгляду заяви позивача від 17.08.2020 року відповідачем видано наказ №15-14383/13-20-СГ від 01.10.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з тих підстав, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області на бажану до відведення земельну ділянку вже надано дозвіл іншій особі. (а.с. 32)
Однак суд зазначає, що така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як надання дозволу на розроблення документації із землеустрою іншій особі, Земельним кодексом України, законами чи нормативно-правовими актами не передбачена.
Наявність рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності у власність (користування) громадянину або юридичній особі не є перешкодою для надання органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо цієї земельної ділянки іншій особі, яка звернулася у встановленому порядку.
У відзиві на позов відповідач стверджував, що за заявою громадянина ОСОБА_2 наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-498/13-17-СГ від 19.01.2017 року йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність обраної позивачем земельної ділянки, яка за наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення" №15-3346/13-19-СГ від 26.09.2019 року була передана у власність цього громадянина та має кадастровий номер 5123782000:01:002:2898. (а.с. 60, 61)
Суд за даними Публічної кадастрової карти України (https://map.land.gov.ua) установив, що місце розташування обраної позивачем земельної ділянки, позначеної ним на графічних матеріалах, не співпадає із місцем розташування земельної ділянки за кадастровим номером 5123782000:01:002:2898. (а.с. 30)
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів того, що інша юридична та/або фізична особа набула суб'єктивних прав на обрану позивачем земельну ділянку, що унеможливлювало б передачу її у власність позивачу в порядку безоплатної приватизації, відповідачем суду не надано.
Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду, що, розглядаючи заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Мотиви відмови у наданні дозволу, наведені у спірному наказі, не узгоджуються з підставами, передбаченими абзацом 1 частини 7 статті 118 ЗК України. Отже, такий наказ як індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині вимог слід задовольнити.
Вирішуючи похідну позовну вимогу про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, суд виходив з того, що згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про землеустрій" рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Попри те, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, проте оскільки у матеріалах справи відсутні докази здійснення ним перевірки заяви позивача та відповідності місця розташування обраної ним земельної ділянки вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України, як умови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому суд не може зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу такого дозволу, про що той просить, та відмовляє у задоволенні позову у цій частині.
Водночас, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов до висновку, що з огляду на визнання протиправним наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-14383/13-20-СГ від 01.10.2020 року, порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за його заявою має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути цю заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся відповідач, відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Окремо суд зазначає, що дії позивача щодо замовлення розроблення проекту землеустрою без відповідного дозволу (за принципом "мовчазної згоди"), про які він повідомив суд у відповіді на відзив, не є предметом дослідження у цій справі, оскільки не охоплюються предметом цього спору.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд виходить з того, що згідно з частиною 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У позовній заяві ОСОБА_1 вказував на те, що він має статус учасника бойових дій, тож, звертаючись до відповідача із клопотанням про одержання у власність земельної ділянки, він обґрунтовано передбачав можливість реалізації ним свого першочергового права на одержання земельної ділянки у власність, гарантованого Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач зазначив, що внаслідок неналежного розгляду відповідачем клопотання йому заподіяно душевні страждання. Стверджував, що стягнення моральної шкоди з відповідача виконує виховну та дисциплінуючу функцію, а сума в розмірі однієї мінімальної заробітної плати є суттєвою для того, щоб звернути увагу на кількість скарг та судових позовів, звернутих до ГУ Держгеокадастру в Одеській області.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2020 року у справі №580/1617/19 зазначив, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Суд вважає, що позивачем не доведено факту заподіяння йому відповідачем моральних переживань, тому доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та відмовляє у задоволенні позову у цій частині.
Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд дійшов до таких висновків.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановленому законом.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина 4 статті 372 КАС України).
Відповідно до частин 1, 8 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
З огляду на з'ясовані у даній справі обставини та визначений судом спосіб захисту прав позивача, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю під час ухвалення судового рішення.
Водночас, суд вважає за доцільне на підставі частини 6 статті 245 КАС України визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У позовній заяві позивач просив суд стягнути на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 66306 грн., однак доказів понесення позивачем таких судових витрат до суду не надано.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м.Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871)задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-14383/13-20-СГ від 01.10.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не пізніше 30 днів із дня набрання цим рішенням законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою (зареєстрована 03.09.2020 року за №К-15411/0/36-20) та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш