18 лютого 2021 року м. Кропивницький Справа № П/811/558/17
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 (відповідач-1), командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 (відповідач-2), заступника командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 (відповідач-3), начальника медичної служби військової частини - польова пошта НОМЕР_1 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_4 (відповідач-4), заступника начальника польового вузла зв'язку майора ОСОБА_5 (відповідач-5) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-1 від 20.02.2016 року № 392 “Про призначення службового розслідування за фактом смерті солдата ОСОБА_6 ”;
2) визнати протиправними дії відповідача-2 щодо затвердженню Акта проведення службового розслідування по факту смерті механіка-телефоніста радіовзводу запасного пункту управління польового вузла зв'язку ВЧ-ПП НОМЕР_2 солдата ОСОБА_6 ;
3) визнати протиправними дії відповідачів-3, 4, 5 щодо проведення службового розслідування по факту смерті механіка-телефоніста радіовзводу запасного пункту управління польового вузла зв'язку ВЧ-ПП НОМЕР_2 солдата ОСОБА_6 ;
4) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-1 від 08.06.16 №911 “Про підсумки службового розслідування по факту смерті солдата ОСОБА_6 ”;
5) зобов'язати відповідача-1 вчинити дії для проведення спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком стосовно солдата ОСОБА_6 у відповідності до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ від 06.02.2001 р. №36.
Ухвалою від 16.10.2020 року поновлено провадження у справі (т.3, а.с.58).
Ухвалою суду від 14.12.2020 року закрито підготовче провадження в справі, подальший розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження.
Від відповідачів до суду надійшли письмові заперечення на позовну заяву (т.1,а.с.83-84,155-156,211-212),в яких заперечують проти позовних вимог в повному обсязі та просять суд відмовити у їх задоволенні. Зокрема, зазначано, що в ході службового розслідування встановлено всі обставини загибелі солдата ОСОБА_6 Службове розслідування проведено з додержанням вимог Інструкції про порядок проведення службового розслідування у ЗС України, затвердженої Міністром оборони України №82 від 15.03.2004.
Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач є батьком ОСОБА_6 .
Солдат ОСОБА_6 був призваний за мобілізацією та з 2015 року проходив службу у військовій частині - польова пошта НОМЕР_3 за посадою механіка-телефоніста станції Р-1641А2М1 радіозаводу польового вузла, що підтверджено наказом по стройовій частині (т.1,а.с.12).
20.02.2016 року ОСОБА_6 в складі військової частини - польова пошта НОМЕР_2 слідував до місця постійної дислокації військової частини. На шляху слідування військової частини польова пошта НОМЕР_2 від станції розвантаження в м. Ізюм Харківської області до пункту постійної дислокації військової частини в м. Бахмут Донецької області було виявлено тіло ОСОБА_6 .
В свідоцтві про смерть ОСОБА_6 (серія НОМЕР_4 ), виданого відділом ДРАЦ Вільшанського районного управління юстиції у Кіровоградській області 29.02.2016р., місце смерті зазначено - Харківська область, Ізюмський район, автодорога Київ-Харків-Должанський 630 км+400м (т.1,а.с.22).
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №103 від 27.02.2016р. виданого КЗ «Харківське обласне бюро СМЕ», причиною смерті вказано - «масивна травма тіла, не сумісна з життям» (т.1,а.с.21).
Згідно з висновком експерта СМЕ №103ИЗm/16, проведеної експертом Ізюмського МРВ ХОБСМЕ від 21.03.2016р. встановлено, що смерть ОСОБА_6 наступила від масивної травми, несумісної з життям, відразу після завданих ушкоджень. Між завданими ушкодженнями та смертю ОСОБА_6 є прямий зв'язок. При судово - токсилогічному дослідженні крові та сечі виявлено етиловий спирт в кількості 3.79 проміле в крові та в кількості 3,85 проміле в мочі (т.1,а.с.25-27).
21.02.2016 р. слідчим відділом Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №12016220320000250 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за фактом смерті ОСОБА_6 (т.1,а.с.13).
30.11.2016 р. постановою старшого слідчого Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області кримінальне провадження №1206220320000250 від 21.02.2016 року закрито на підставі п.2 ч. 1 ст.284 КПК України, в зв'язку з встановленням в діянні складу кримінального правопорушення, яку скасовано прокурором Ізюмської місцевої прокуратури (т.2,а.с.40).
20.02.2016р. т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 видано наказ №392 «Про призначення службового розслідування за фактом смерті солдата ОСОБА_6 » (т.1,а.с.14).
За результатами проведення службового розслідування складено акт, затверджений 07.06.2016 командиром Військової частини п/пВ2970, згідно висновків якого смерть механіка - телефоніста радіо взводу запасного пункту управління польового вузла зв'язку військової частини п/пВ2970 солдата ОСОБА_6 вважається такою, що не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (т.1,а.с.98-100).
Також, у вказаному акті вказано, що під час службового розслідування встановлено, що на час смерті солдат ОСОБА_6 (автодорога Київ-Харків-Должанський 630км+400м на виїзді з межі м. Ізюм в с. Кам'янка Ізюмського району Харківської області) самовільно залишив військову частину (а саме визначене службовою інструкцією робоче місце (місце виконання службових обов'язків та місце безумовного перебування ОСОБА_6 під час транспортування), в обладнаному в кунзі авто ЗІЛ-131 (військовий номер НОМЕР_5 ) на маршруті слідування автоколони з м. Ізюм Харківської області до міста Бахмут Донецької області для виконання бойового завдання в зоні АТО під час особливого періоду на підставі попереднього бойового розпорядження командира військової частини від 16.02.2016р., перебуваючи в стані важкого алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги ст. 172-20 КУпАП, тобто скоїв адміністративне правопорушення та вимоги ст. 407 КК України, тобто скоїв злочин, передбачений ст. 407 КК України
Наказом командира Військової частини п/пВ2970 від 08.06.2016 № 911 «Про підсумки службового розслідування по факту смерті солдата ОСОБА_6 » наказано вважати, що загибель солдата ОСОБА_6 не пов'язано з виконанням обов'язків військової служби (т. 1 а.с. 101-102).
Позивач вважає прийняті накази та акт службового розслідування протиправними та просить скасувати їх в судовому порядку, оскільки вони прийнятті з численними порушеннями, не відповідають фактичним обставинам справи та порушують права загиблого солдата та його рідних.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII)
Згідно пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до частини шостої статті 18 Закону № 2011-XII вдова (вдівець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями і військовозобов'язаними, які призвані на збори (далі - військовослужбовці), професійних захворювань, отриманих ними під час проходження військової служби (зборів), та аварій, що сталися у військових частинах, військово-навчальних закладах, установах, організаціях Збройних Сил України, структурних підрозділах центрального апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 06.02.2001 № 36 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за № 169/5360 (далі Інструкція № 36 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 1.2 розділу 1 Інструкції № 36 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цієї Інструкції поширюється на всі військові частини та на всіх військовослужбовців, крім військовослужбовців, які одержали захворювання, поранення, контузію, травму, каліцтво або загинули під час ведення бойових дій, участі в антитерористичній операції, в особливий період.
Пунктом 3.1 Інструкції № 36 встановлено, що спеціальному розслідуванню підлягають: нещасні випадки зі смертельним або тяжким наслідком під час виконання обов'язків військової служби; групові нещасні випадки, що сталися одночасно з двома і більше військовослужбовцями незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті під час виконання обов'язків військової служби.
Разом з тим, Інструкція про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 15.03.2004 № 82 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.03.2004 за № 385/8984 (далі Інструкція № 82 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначала підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку).
Пунктом 1.2 Інструкції № 82 передбачено, що службове розслідування проводиться у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, що загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду; невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільного населення; порушення правил несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_6 проходив військову службу та брав безпосередню участь в антитерористичній операції, його загибель сталася внаслідок масивної травми тіла, несумісної з життям.
Разом з тим, ні наказ від 20.02.2016 № 392 про проведення службового розслідування, ні акт проведення службового розслідування, ні наказ від 08.06.2016 № 911 «Про підсумки службового розслідування по факту смерті солдата ОСОБА_6 » не містять інформації про те, якими нормами керувався відповідач при призначенні, проведенні та затвердженні службового розслідування.
При цьому, представник відповідача в письмових запереченнях зазначив, що службове розслідування було проведено відповідно до Інструкції № 82 (т.1, а.с.84).
Суд вважає за необхідне зазначити, що Інструкція № 82 визначає підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) і не поширює свою дію на військовослужбовців, які загинули під час участі в антитерористичній операції, в особливий період.
Отже, службове розслідування за Інструкцією №82 проводиться виключно стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення, та цією Інструкцією не регулюється порядок розслідування смерті військовослужбовців.
Натомість порядок проведення службового розслідування нещасних випадків військовослужбовців, які загинули під час участі в антитерористичній операції, в особливий період встановлений Інструкцією № 36.
Факт участі ОСОБА_6 в антитерористичній операції, в особливий період підтверджується матеріалами справи.
В даному випадку, випадок смерті військовослужбовця ОСОБА_6 підлягав спеціальному розслідуванню комісією з розслідування нещасного випадку відповідно до вимог Інструкції № 36, проте таке розслідування безпідставно не було проведено.
За приписами пункту 3.3 Інструкції № 36 спеціальне розслідування випадків смерті військовослужбовців проводиться виключно комісією, а пунктом 3.6 цієї Інструкції № 36 визначено перелік обов'язкових матеріалів спеціального розслідування, до яких, зокрема, віднесено протокол огляду місця нещасного випадку зі смертельним або тяжким наслідком, висновки експертизи, медичні висновки про причини смерті або характер травми потерпілого, наявність у його організмі алкоголю або наркотиків тощо.
Однак, відповідачем неправомірно та необґрунтовано не було призначено проведення службового розслідування за фактом загибелі ОСОБА_6 відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 06.02.2001 №36 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак, висновки про причини смерті військовослужбовця ОСОБА_6 не могли бути встановлені в межах службового розслідування, яке не було призначено відповідно до Інструкції № 36, а тому правового значення мати не можуть.
Висновки про причини смерті військовослужбовця, викладені в акті проведення службового розслідування, затвердженого 07.06.2016 командиром Військової частини п/ НОМЕР_6 , наказ командира Військової частини п/пВ2970 від 08.06.2016 № 911 «Про підсумки службового розслідування по факту смерті солдата ОСОБА_6 » є передчасними та не можуть вважатися об'єктивними з огляду на те, що базуються виключно на поясненнях військовослужбовців, висновку СМЕ та лікарському свідоцтві (т.1,а.с.86,88-89,91,96,94).
Аналогічна правова позиція щодо необхідності проведення службового розслідування за фактом загибелі військовослужбовця відповідно до Інструкції № 36 викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №140/2025/18.
Обставини вказаної справи, що була розглянута Верховним Судом, відповідають обставинам даної справи, факти загибелі військовослужбовців сталися в період дії редакції Інструкції № 36 зі змінами, внесеними згідно наказу № 19 від 14.01.2015.
Судом було допитано в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які надали пояснення, що ОСОБА_6 був присутнім на шикуванні, стану алкогольного сп'яніння вони в нього не помічали. Свідки вказували, що загиблий вже неодноразово був в зоні проведення АТО, тому не вчиняв би будь яких дій, спрямованих на самовільне залишення частини. Також свідки вказували, що машини почали рухатись без попередження, тому всі почали заплигувати в машини, ніхто їх не рахував та не розподіляв (тобто не вказували в якій саме машині повинен їхати).
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що пункт 3 Інструкції у редакції наказу Міністерства оборони України від 11.12.2017 № 656 передбачає, що дія цієї Інструкції поширюється на всі військові частини та на всіх військовослужбовців, крім військовослужбовців, які отримали гостре професійне захворювання (отруєння), поранення, контузію, травму, каліцтво, зникли, померли або загинули внаслідок бойових уражень або дій з боку противника в районі ведення бойових дій або проведення антитерористичної операції. Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців внаслідок бойових уражень або дій з боку противника є бойовими людськими втратами і обліку, як нещасні випадки, не підлягають. Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців, що сталися в районі ведення бойових дій або проведення антитерористичної операції, але не пов'язані з бойовими ураженнями або діями з боку противника, розслідуються згідно з вимогами цієї Інструкції.
Суд при вирішенні цієї справи також враховує, що 21.02.2016 було розпочате кримінальне провадження №12016220320000250 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
Судом встановлено, що постановою старшого слідчого СВ Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області від 23.06.2020 р. закрито кримінальне провадження №1201220320000250 від 21.06.2016, в зв'язку відсутності достатніх даних /доказів/, які свідчать про наявність складу злочину, передбаченого ст.286 КК України у діях водія автомобіля Урал 4320, реєстраційний номер НОМЕР_7 ОСОБА_9 .
Також у вказаній постанові вказано, що смерть солдата ОСОБА_6 могла настати внаслідок власної необережності або нещасного випадку /т.3,а.с.53-54/.
Тобто, станом на день вирішення цієї справи факт самовільного залишення солдатом ОСОБА_6 військової частини (а саме визначеного службовою інструкцією робочого місця (місце виконання службових обов'язків та місце безумовного перебування ОСОБА_6 під час транспортування), в обладнаному в кунзі авто ЗІЛ-131 (військовий номер НОМЕР_5 ) на маршруті слідування автоколони з м. Ізюм Харківської області до міста Бахмут Донецької області для виконання бойового завдання в зоні АТО під час особливого періоду на підставі попереднього бойового розпорядження командира військової частини від 16.02.2016р., перебування в стані важкого алкогольного сп'яніння, порушення вимог ст. 172-20 КУпАП, тобто скоєння адміністративного правопорушення та вимог ст. 407 КК України, тобто скоєння злочину, передбаченого ст. 407 КК України, за результатами досудового розслідування не встановлено.
В постанові про закриття провадження слідчим лише висловлено припущення, що смерть солдата ОСОБА_6 могла настати внаслідок власної необережності або нещасного випадку.
Разом з тим, наявність цього кримінального провадження та проведення досудового розслідування жодним чином не свідчить про наявність будь-яких протиправних дій з боку загиблого ОСОБА_6 .
Вина особи у вчинені кримінального правопорушення встановлюється лише на підставі вироку суду щодо такої особи, який набрав законної сили, доказів наявності якого до суду не надано.
Вирішуючи взаємопов'язані позовні вимоги суд виходить з того, що за приписами частин першої, другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, суд має встановити, що оскаржуваними діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень дійсно порушені права, свободи або законні інтереси позивача та здійснити їх захист.
Згідно із статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Як передбачено частинами першою, другою статті 16-1 Закону №2011-ХІІ, у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За правилами пункту «в» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).
На думку суду, оскаржуваними діями та рішенням порушуються права позивача, оскільки зазначення в акті службового розслідування причини смерті сина позивача - військовослужбовця ОСОБА_6 позбавляє його права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Відтак, з наведених вище підстав, суд, погоджуючись із обраним позивачем способом захисту порушених прав, дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень можуть бути оскаржені особою, права, свободи або законні інтереси якої порушено такими діями або бездіяльністю.
акт службового розслідування є документом, який містить загальні відомості щодо такого розслідування, обставини справи, пояснення, іншу інформацію щодо допущених порушень службової дисципліни, пропозиції щодо застосування заходів стягнення.
За своєю правовою природою акт службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення. Висновки службового розслідування не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в актах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, акт за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації. Таким чином, правова природа оскаржуваного акту службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним і скасування акту за результатами службового розслідування, у зв'язку із чим ці позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Так, акт службового розслідування є документом, який містить інформацію про хід та результати службового розслідування і не породжує для сторони, яка не є учасником такого розслідування, жодних наслідків та не наділений ознаками рішення суб'єкта владних повноважень в контексті норм Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачі - 3,4 та 5, які були членими комісії з проведення службового розслідування та були включені до неї відповідним наказом, діяли в межах наданих їм повноважень та виконували розпорядження керівництва.
Враховуючи вищенаведені обставини, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На думку суду, оскільки спір доведено до суду з вини відповідача 1, тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 640 грн. згідно з квитанцією від 04.04.2017 (т.1, а.с.1а), необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань вказаного відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 20.02.16 №392 "Про призначення службового розслідування за фактом смерті солдата ОСОБА_6 "
Визнати протиправними дії командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_2 щодо затвердженню Акта проведення службового розслідування по факту смерті механіка-телефоніста радіовзводу запасного пункту управління польового вузла зв'язку ВЧ-ПП НОМЕР_2 солдата ОСОБА_6 .
Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 08.06.16 № 911 "Про підсумки службового розслідування по факту смерті солдата ОСОБА_6 .
Зобов'язати Військову частину - польова пошта НОМЕР_2 вчинити дії щодо проведення спеціального розслідування за фактом загибелі солдата ОСОБА_6 в порядку, визначеному Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36 (зі змінами).
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 640,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько