ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" лютого 2021 р. справа № 300/3034/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (надалі, також - відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ) згідно якого просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати при звільненні з військової служби у запас грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, у відповідності до наказу МВС України від 07.06.2017 № 475 та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178;
- стягнути грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 38 023,04 грн;
- зобов'язати видати довідку про належне до видачі речове майно, враховуючи період проходження військової служби з 05.10.2004 по 03.09.2020 відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178;
- стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 04.09.2020 по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом командувача Національної гвардії України від 28.08.2020 № 176 о/с позивача звільнено у запас, а наказом командира військової частина НОМЕР_1 за № 185 від 03.09.2020 виключено зі списків особового складу військової частини. Однак, відповідачем протиправно в порушення приписів пункту 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за №475, пункту 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016, не виплачено на день звільнення в розмірі 38023,04 грн, як військовослужбовцю, який проходив службу. Крім того, на думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.11.2020 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключаться без його згоди зі списків особового складу військової частини, однак позивач надав згоду провести всі необхідні розрахунки після його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 відповідно до рапорту від 03.09.2020, що дає підстави вважати, що ОСОБА_1 погодився на проведення розрахунків пізніше. Також відповідач зазначив, що грошова компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю (а.с.28-33).
07.12.2020 на адресу суду від позивача, надійшла відповідь на відзив, згідно якої, зазначено, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум, відтак можна прийти до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Національній гвардії України. Крім того, у відзиві відповідач нічого не зазначив про можливість видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі за весь період проходження військової служби з 05.10.2004 по 03.09.2020. Відтак, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.41-45).
Позивачем вищенаведена відповідь на відзив була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанцією про відправлення (а.с.47). Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.
Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Головним управлінням Національній гвардії України від 08.12.2016, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.14).
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) № 185 від 03.09.2020, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03 вересня 2020 та направлено до Тисменицького РВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік (а.с.15).
01.09.2020 позивач звернувся із рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України з проханням про видачу довідки про вартість речового майна, що належне до видачі за весь період проходження мною військової служби з 05.10.2004 по даний час (а.с.17).
Згідно, довідки про вартість речового майна, що належить до видачі за № 5 від 03.09.2020, згідно якої розмір компенсації за речове майно до виплати ОСОБА_1 становить 38 023,04 грн (а.с.21).
В подальшому, ОСОБА_1 звернувся із зверненням від 14.09.2020 до командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України із зверненням (заявою) про виплату суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 38 023 гривні 04 копійки та про видачу довідки про належне до видачі речове майно, що не вказано у довідці про вартість речового майна, що належить до видачі від 03.09.2020 №5, враховуючи період проходження ним військової служби з 05.10.2004 по 03.09.2020(а.с.18).
Військова частина НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України розглянувши звернення ОСОБА_1 , листом від 08.10.2020 за №50/72/27-432 повідомила позивача, що інформація про нарахування за звітний період грошової компенсації вартості за неотримане речове майно по військовій частині НОМЕР_1 була надіслана 01.10.2020 до Західного територіального управління Національної гвардії України за №50/72/27-454 а процес погодження погодження обсягів бюджетних призначень займає тривалий час. Також, вказав про неможливість надання іншої довідки ніж тієї, що була надана ОСОБА_1 03.09.2020 за № 5 (а.с.7).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо невиплати при звільненні грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та довідки, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року за № 2232-ХІІ (надалі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини 7 статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України" порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, спеціальним законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року за № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з частини 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання ч.1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядок № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно пункту 3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пунктом 5 Порядку № 178 встановлено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно із пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 року за № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475) військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно". Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Таким чином, виходячи із аналізу норм статті 9-1 Закону № 2011-XII, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби свідчить, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби.
Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відтак, враховуючи положення вищенаведених правових норм, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Щодо посилань Військової частини НОМЕР_1 у відзиві, позивач надав згоду провести всі необхідні розрахунки після його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 відповідно до рапорту від 03.09.2020, що дає підстави вважати, що ОСОБА_1 погодився на проведення розрахунків пізніше, суд зазначає, що такий рапорт не звільняє відповідача від покладеного на нього обов'язку Інструкцією № 475 та постановою Кабінету Міністрів України № 178 про необхідність проведення всіх розрахунків при звільненні військовослужбовця.
Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
При цьому суд зазначає, що позивач на своє звернення отримав від відповідача довідку за встановленою формою, необхідну для такої виплати, якою підтверджено вартість майна, яке підлягало компенсації, відтак ОСОБА_1 вчинив дії, необхідні для вирішення питання щодо виплати грошової компенсації.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.
Таким чином, доводи стосовно неможливості проведення компенсації, викладені відповідачем у відзиві, суд оцінює критично, оскільки вони не спростовують наявності відповідного права особи, яке він набув за час проходження служби і яке є однією з гарантій статусу військовослужбовця.
Як встановлено судом, станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини сума заборгованості за неотримане речове майно склала 38 023,04 грн, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України від 03.09.2020 за №5 про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 (а.с.21).
Відтак, суд зазначає, що станом на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 у відповідача виник обов'язок щодо виплати позивач грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 38 023,04 грн.
Крім того, відповідач не надав до суду доказів виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане ним речове майно в сумі 38 023,04 грн.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення.
Додатково суд зазначає, що гарантоване статтею 9-1 Закону № 2011-XII, право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (заяви № 68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У пунктах 54-55 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.
Окрім того, зі змісту листа від 08.10.2020 за № 50/72/27-432 слідує, що Військова частина НОМЕР_1 очікує фінансування для здійснення виплати (а.с.19-20).
Однак, з приводу наведеного, суд зазначає, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").
Також, Європейський суд з прав людини у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Також, слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а відтак позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 38 023,04 грн, яке підлягає поновленню шляхом стягнення з відповідача вказаної суми, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання видати довідку про належне до видачі речове майно, враховуючи період проходження військової служби з 05.10.2004 по 03.09.2020 відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, суд зазначає наступне.
Пунктом 5 Порядку № 178 встановлено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, складено та надано позивачу довідку № 5 від 03.09.2020 про вартість речового майна, що належить до видачі, за формою згідно з додатком до Порядку № 178, якою встановлено вартість речового майна для нарахування компенсації за неотримане речове майно при звільненні ОСОБА_1 (а.с.21)
З огляду на викладене, відсутні правові підстави для видачі іншої довідки, відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, оскільки така вже видана позивачу, відтак, позовні вимоги в цій частині належно не обґрунтовані та, відповідно, не підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.09.2020 по день фактичного розрахунку, у зв'язку з невиплатою компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Зі змісту положень Інструкції №232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, та таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Як зазначено вище, чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України визначеного, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок з вказаних виплати грошової компенсації за не отримане речове майно, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, зі списків особового складу частини позивача виключено 03.09.2020.
Згідно із довідки про доходи (а.с.22), середньоденне грошове забезпечення позивача за період липень-серпень 2020 року становить 565,59 грн. (з розрахунку: 35066,58 грн./62 календарних днів).
Разом з тим, згідно п.39 постанови Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, де Велика Палата констатувала, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно з п.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За таких, обставин справи та враховуючи висновки, викладені у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи розміру простроченої заборгованості роботодавця відносно розміру виплачених працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення.
Вищенаведена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Суд, зазначає, що у даній справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 262722,91 грн, з яких 178997,64 грн одноразова грошова допомога при звільнення, 5924,98 грн - грошове забезпечення за останньою посадою, 39777,25 грн розмір компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій та 38023,04 грн грошової компенсації за неотримане речове майно.
Розмір невиплаченої компенсації за неотримане речове майно склав 38023,04 грн, що було предметом стягнення в даній справі і щодо якої спір про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, що становить 14,47% від загальної суми, що підлягала виплаті.
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середньоденного грошового забезпечення за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, позивача становить 81,84 грн (14,47% від 565,59 грн).
Відтак, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно в розмірі 81,84 грн, за період із 04.09.2020 по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.14), а тому, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду вказане, враховуючи, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі сторонами не підтверджено, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 38023 (тридцять вісім тисяч двадцять чотири) гривні 04 копійки.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно із розрахунку 81 (вісімдесят одна) гривня 84 копійки середньоденного грошового забезпечення за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно за період з 04.09.2020 по день фактичного розрахунку.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації в/ч АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 40668558, с. Старий Лисець, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77452).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.