25 лютого 2021 року Справа № 280/875/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.01.2020 №Ф-31047-54 на суму 14976,38 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що при складані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.01.2020 за №Ф-31047-54 відповідач порушив положення, передбачені абзацом 1 пункту 7 розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 за №449, відповідно до яких якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Оскаржувана у даному позові вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.01.2020 за №Ф-31047-54 на суму 14976,38 грн. повністю включає в себе нараховані суми недоїмки, які вже були повторно (ввосьме) визначені у вимогах про сплату боргу (недоїмки), а саме: від 09.11.2018, від 19.02.2019, від 14.05.2019, від 11.07.2019, від 14.08.2019, від 12.09.2019, від 11.10.2019, від 15.11.2019 та від 16.12.2019, у результаті чого в черговий раз охоплює ті самі періоди нарахування з тими самими сумами до сплати, за які нараховується недоїмка, а саме: з 01.01.2017 по 31.12.2018 та з 01.01.2019 по 31.03.2019. На думку позивача, у фізичної особи-підприємця, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) у мінімальному розмірі. Крім того, протягом періоду з 01.01.2017 по 31.03.2019, за який була нарахована недоїмка згідно вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 20.01.2020 за №Ф-31047-54, позивач як фізична особа-підприємець не отримувала дохід (не здійснювала підприємницької діяльності), окрім того, позивач перебувала у трудових відносинах з підприємством, котре сплачувало єдиний внесок з її заробітної плати. Таким чином, позивач як фізична особа-підприємець протягом періоду з 01.01.2017 по 07.05.2019 (по дату припинення підприємницької діяльності) не отримувала дохід (не здійснювала підприємницької діяльності) та не зобов'язана сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі. Вважає оскаржувану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 12.02.2020 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач позов не визнав, 11.03.2020 подав до суду відзив на позовну заяву (вх.№11316), в якому зазначає, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на податковому обліку як платник єдиного внеску на загальній системі оподаткування, запис про припинення підприємницької діяльності внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.05.2019. Посилається на те, що відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2019 становить 14976,38 грн. У зв'язку з наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.01.2020 №Ф-31047-54 на суму 14976,38 грн. згідно вимог чинного законодавства. Вважає позовні вимоги безпідставними, просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 08.04.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовими рішеннями у справах №280/2270/19, №280/3745/19, №280/2707/19, №280/4462/19, №280/4886/19, №280/5591/19, №280/6307/19, №280/628/20.
Ухвалою суду від 25.02.2021 провадження у справі поновлено.
На підставі наявних у суду матеріалів, встановлено такі обставини.
У вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 20.01.2020 ГУ ДПС у Запорізький області вимагає від позивача сплатити борг (недоїмку) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який станом на 31.12.2019 складає 14976,38 грн (а.с.37).
За даними інтегрованої картки платника податків (а.с.53-55) судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 20.01.2020 сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);
- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року).
При цьому при визначенні недоїмки враховано загальну суму погашення єдиного внеску в розмірі 6 054,52 грн.
У Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться записи: від 06.04.2001 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та від 07.05.2019 про державну реєстрацію припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності (а.с.16-18).
Відповідно відомостей з Трудової книжки позивача НОМЕР_2 , позивач з 23.09.2009 працює у Комунальній установі «Запорізька міська багатопрофільна дитяча лікарня №5», згодом у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради на посаді лікаря-генетика (а.с.13-15).
Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 20.01.2020, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200,00 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3723,00 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VIII установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2019 - 4173,00 грн.
Отже, з 01.01.2017 року мінімальний страховий внесок становив на місяць 704,00 грн. (3 200,00 грн. х 22%), з 01.01.2018 - 819,06 (3 723,00 грн. х 22%), з 01.01.2019 - 918,06 грн. (4 173,00 грн. х 22%).
Суд критично оцінює твердження позивача про те, що вона перебувала на спрощеній системі оподаткування, оскільки не надано доказів на підтвердження зазначених обставин. Крім того, в Реєстрі платників єдиного податку відсутня інформація про позивача, а надані до матеріалів справи письмові докази підтверджують, що позивач перебував на податковому обліку саме як платник на загальній системі оподаткування.
Разом з тим, з матеріалів справи судом встановлено, що у період, за який нараховано недоїмку з єдиного внеску, позивач була найманим працівником.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з абзацом 1 пункту 1, пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 23.09.2009 по теперішній час працює як найманий працівник в Амбулаторно-поліклінічному підрозділі Комунального некомерційного підприємства «Міська багатопрофільна дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради (Комунальна установа «Запорізька міська багатопрофільна дитяча лікарня № 5») на посаді лікаря-генетика.
Таким чином, ОСОБА_1 є застрахованою особою, а платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а відтак саме на страхувальника-роботодавця покладено обов'язок систематичної сплати єдиного внеску із заробітної плати позивача.
Отже, у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, а також у зв'язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем.
Згідно з частиною 4 статті 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Суд звертає увагу на те, що у період, за який ГУ ДПС у Запорізькій області було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не мала, а натомість працювала у зазначений період як найманий працівник, отримувала заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував з її заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (стаття 4 Податкового кодексу України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та враховується судом.
При цьому суд звертає увагу, що відповідач, як контролюючий орган, до повноважень якого відноситься адміністрування єдиного внеску, володіє інформацією про факт сплати єдиного внеску за найманого працівника роботодавцем та його розмір, однак зазначені відомості не врахував, що свідчить про те, що недоїмки нарахована позивачу безпідставно, а оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність визначення позивачу недоїмки з єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019, отже оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.01.2020 за №Ф-31047-54 є протиправною та підлягає скасуванню, а позов підлягає задоволенню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Досліджуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права суд звертає увагу на таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що правомірність визначення позивачу недоїмки з єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за період з 01.01.2017 по 31.03.2019 неодноразово була предметом оцінки судом.
Як з'ясовано судом, 15.05.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області та Чернігівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому позивач просив суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача 1 про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-31047-54-У на суму 15819,54 грн; - визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача 1 про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2019 №Ф-31047-54-У на суму 2457,18 грн; - визнати протиправною та скасувати постанову відповідача 2 про відкриття виконавчого провадження від 05.04.2019 ВП№58809740.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.09.2019 по справі №280/2270/19 (набрало законної сили 10.12.2019) позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Чернігівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області задоволено у повному обсязі: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-31047-54-У на суму 15819,54 грн.; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2019 №Ф-31047-54-У на суму 2457,18 грн.; визнано протиправною та скасовано постанову Чернігівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про відкриття виконавчого провадження від 05.04.2019 ВП №58809740.
За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.09.2019 по справі №280/2270/19 встановлено, що вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-31047-54-У та від 19.02.2019 №Ф-31047-54-У, які визнані протиправними та скасовані, ОСОБА_1 була визначена недоїмка з єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.
Крім того, ОСОБА_1 звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-31047-54.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 у справі №280/2707/19 (набрало законної сили 11.09.2020) задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 14.05.2019.
За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі №280/2707/19 встановлено, що недоїмка з єдиного внеску, визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 14.05.2019, виникла у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
Крім того, ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 11.07.2019.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.09.2019 у справі №280/3745/19 (набрало законної сили 31.10.2019) задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 11.07.2019.
За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі №280/3745/19 встановлено, що недоїмка з єдиного внеску, визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 11.07.2019, виникла у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
Крім того, ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якій просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі №280/4462/19 (набрало законної сили 02.04.2020) задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54.
За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2019 по справі №280/4462/19 встановлено, що недоїмка з єдиного внеску, визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 14.08.2019, виникла у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
Крім того, ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2019 №Ф-31047-54.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 у справі №280/4886/19 (набрало законної сили 21.05.2020) задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2019 №Ф-31047-54.
За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 по справі №280/4886/19 встановлено, що недоїмка з єдиного внеску, визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 12.09.2019, виникла у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
Крім того, ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.10.2019 №Ф-31047-54.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №280/5591/19 (набрало законної сили 29.04.2020) задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 11.10.2019.
За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 по справі №280/5591/19 встановлено, що недоїмка з єдиного внеску, визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 11.10.2019, виникла у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
Крім того, ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-31047-54.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №280/6307/19 (набрало законної сили 21.05.2020) задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 15.11.2019.
За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 по справі №280/6307/19 встановлено, що недоїмка з єдиного внеску, визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 15.11.2019, виникла у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
Крім того, ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.12.2019 №Ф-31047-54.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.05.2020 у справі №280/628/20 (набрало законної сили 28.12.2020) задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, визнано протиправною та скасовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 16.12.2019.
За змістом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.05.2020 по справі №280/628/20 встановлено, що недоїмка з єдиного внеску, визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 16.12.2019, виникла у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
Відповідно до статті129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (частина 2 статті 14 КАС України).
Як зазначено у частині 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Суд звертає увагу, що всі вищенаведені судові рішення винесені у зв'язку з безпідставністю нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску за той самий період та з тих самих підстав, що й у даній справі - у зв'язку зі сплатою єдиного внеску за позивача роботодавцем.
При цьому, суд зазначає, що у випадку скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці платника податків дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Разом з тим, за даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 результати розгляду вищезазначених справ та наслідки скасування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) не відображені, недоїмка продовжує обліковуватись, відбувається нарахування штрафів та пені, здійснюється поступове погашення недоїмки за рахунок стягнення в примусовому порядку.
Вищенаведене також підтверджується листом від 21.01.2020 за №0026/02-14 Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради, де працює позивач, в якому зазначено: «… З 30 квітня 2019 року КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР відраховує 20% (двадцять) відсотків від доходів (заробітної плати) ОСОБА_1 кожен місяць на розрахунковий рахунок Чернігівського РВ ДВС на підставі Постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 23 квітня 2019 року, яка була винесена Начальником відділу Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Носенко Станіславом Олександровичем, ВП №58809740. Загальна сума, перерахована до Чернігівського РВ ДВС складає 6949,68 гривень (шість тисяч дев'ятсот сорок дев'ять грн. 68 коп.). Загальна сума боргу згідно вказаної постанови - 20304,38 гривень (двадцять тисяч триста чотири грн. 38 коп.) …» (а.с.22).
Тобто фактично, не дивлячись на наявність восьми судових рішень, що набрали законної сили, про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), якими визнано протиправність нарахування позивачу недоїмки з ЄСВ як фізичній особі-підприємцю за період з 01.01.2017 по 31.03.2019, контролюючий орган продовжує безпідставне формування та направлення позивачу вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску за той самий період та з тих самих підстав з тією лише відмінністю, що сума недоїмки зменшується на суму недоїмки, погашеної в примусовому порядку.
Вищенаведені обставини свідчать про те, що у спірних правовідносинах такий спосіб захисту порушеного права, як визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень - вимоги про сплату боргу (недоїмки) - є неефективним, оскільки у всіх інших випадках судового захисту в аналогічних спорах такий спосіб захисту не призвів до відновлення порушених прав позивача.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою судового захисту має бути усунення перешкод в реалізації права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Отже вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
В межах розгляду даної справи судом встановлено безпідставне нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.03.2019 в статусі фізичної особи-підприємця за даними ІТС «Податковий Блок» та, як наслідок, протиправне винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 20.01.2020.
За таких обставин, з метою належного та ефективного захисту прав позивача у спірних правовідносинах суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та необхідність зобов'язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці позивача шляхом виключення безпідставно нарахованої суми недоїмки за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 20 січня 2020 року, прийняту Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , шляхом виключення нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945.
Повне судове рішення складено 25.02.2021.
Суддя М.О. Семененко