25 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/8167/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової прокуратури Центрального регіону України, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Офіс генерального прокурора про визнання протиправими дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Військової прокуратури Центрального регіону України, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Офіс генерального прокурора, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової прокуратури Центрального регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати (грошового забезпечення) в період з 01.07.2015 по 31.10.2019 включно, відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Військову прокуратуру Центрального регіону України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату (грошове забезпечення) за період з 01.07.2015 по 31.10.2019 включно, відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".
Позивач в обґрунтування своїх вимог до суду зазначає, що протиправними діями відповідача було порушено його право на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а також порушені конституційні права визначені ст., ст. 3, 19, 43 Конституції України та права закріплені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що згідно ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 14.10.2014 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Законом України 113-IX від 19.09.2019 були внесені зміни до ч. 3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, згідно яких посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Стверджує, що в період з 31.07.2014 по 31.10.2019 працював в військовій прокуратурі Житомирського гарнізону та отримував щомісячне грошове забезпечення та щорічну грошову допомогу в порядку визначеному постановами Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505, від 09.12.2015 № 1013, від 09.10.2015 № 1090, від 13.01.2016 № 23, від 11.02.2016 № 77, від 27.07.2016 № 488, від 30.08.2017 № 657 та від 11.12.2019 № 1155, якими було зменшено посадові оклади прокурорів та відповідно розмір щомісячного грошового забезпечення, що підлягало нарахуванню та виплаті. Вказує, що законами про державний бюджет України на 2015-2019 роки та п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України було встановлено, що норми і положення ст. 81 закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Посилається на рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги безпідставні та необгрунтовані, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_1 дійсно з 31.07.2014 по 31.10.2019 проходив службу в органах військової прокуратури Центрального регіону України. Під час проходження служби позивачу своєчасно та в установлених розмірах виплачувалося грошове утримання. На день звільнення 31.10.2019 р. (наказ військового прокурора Центрального регіону України від 24.10.2019 № 124 о/с) з позивачем було здійснено остаточний розрахунок та виплачено всі належні йому кошти.
Вказує, що згідно ст. 90 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Крім того, оскільки з часу набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року розміри окладів працівників органів прокуратури регулюються постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України на 2015-2019 роки, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не були передбачені, тому Військова прокуратура Центрального регіону України не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Зазначені нормативно-правові акти на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 26 березня 2020 року.
Посилається на ст. 152 Конституції України, та зазначає, що закони, інші акти або їх окремі положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України такого рішення, тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми чинних на момент їх винекнення правових норм.
На адресу суду надійшли пояснення третьої особи Офісу Генерального прокурора, зазначила, що позовні вимоги є безпідставними, просила суд відмовити в задоволенні позову. В поясненнях вказано, що нарахування та виплата щомісячного грошового забезпечення та щорічної матеріальної допомоги ОСОБА_1 здійснювалось відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505, від 09.12.2015 № 1013, від 09.10.2015 № 1090, від 13.01.2016 № 23, від 11.02.2016 № 77, від 27.07.2016 № 488, від 30.08.2017 № 657 та від 11.12.2019 № 1155, якими було зменшено посадові оклади прокурорів, передбачені ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Тому як, законом "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 р. № 79-VIIIрозділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу було доповнено п. 26, яким встановлено відмінне від спеціального визначеного ст. 81 Законом України "Про прокуратуру" регулювання матеріального забезпечення прокурорів, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри заробітної плати прокурорів.
Наголошує, що втрата чинності п. 26 розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України відбулась 26.03.2020 року з прийняттям Конституційним Судом України зазначеного вище рішення №6-р/2020. Дане рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для відносин, які матимуть місце з дати його ухвалення, тому його норми не застосовуються до правовідносин, які виникли до 26.03.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року №211, встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-ІХ, яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського кодексу України, Цивільного Кодексу України, Кодексу законів про працю України.
Згідно п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби" №540-ІХ від 30.03.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, ст.ст.47,79, 80, 162 КАС України (щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, подання відзиву), а також розгляду адміністративної справи продовжувались на строк дії такого карантину.
Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17.07.2020 року, визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України в редакції Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим законом. Вказаний Закон набрав чинності 17.07.2020.
18 вересня 2020 року надійшла заява позивача про уточнення найменування відповідача, оскільки з моменту звернення із даним позовом відповідач змінив назву з Військової прокуратури Центрального регіону України на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (без зміни коду ЄДРПОУ та юридичної адреси.
З огляду на наведені обставини суд вважає за можливе здійснити заміну назви відповідача у даній справі з Військової прокуратури Центрального регіону України на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Пояснення третьої особи казначейства суд не приймає до уваги, оскільки вони хоча і надійшли до суду, проте не містять підпису уповноваженої особи на їх подання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач з 31.07.2014 по 31.10.2019 працював прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України.
Наказом прокурора Центрального регіону України від 31.07.2014 № 95 о/с, ОСОБА_1 було призначено стажистом на посаду прокурора Житомирської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, а наказом військового прокурора Центрального регіону України від 24.10.2019 № 124 о/с з 31.10.2019 його було звільнено з посади прокурора військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України.
14 жовтня 2014 року був прийнятий Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року (далі - Закон № 1697-VII).
Відповідно до положення ст. 81 Закону № 1697-VII, заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Ще до набрання чинності Законом № 1697-VII, був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" 28 грудня 2014 року № 79-VIIІ, яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно якого норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічні норми щодо застосування положень статті 81 Закону № 1697-VІІ у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, містять Закони України про Державний бюджет України на 2015-2019 роки.
В свою чергу, частиною 9 статті 81 Закону № 1697-VІІ визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" № 108/95 від 24.03.1995 передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 13 Закону України "Про оплату праці" (в редакції до внесення змін Законом України N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008) оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Положенням ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України передбачено, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Частиною 2 ст. 89 Закону № 1697-VІІ функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
Норма ст. 90 Закону № 1697-VІІ встановлює, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
У відповідності до п. 26 розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, законів України про державний бюджет України на 2015-2019 ріки, нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення прокурорів здійснювалось в порядку та розмірах встановленими постановами Кабінету міністрів України. А саме, постановами КМУ зі змінами та доповненнями від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", від 09.12.2015 № 1090 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури", від 09.12.2015 № 1090 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури", від 30.08.2017 № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" та від 11.12.2019 № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів".
Отже, з наведеного вбачається, що у бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату, встановлених Законами України про Державний бюджет України на кожен рік з 2015 року, відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не були передбачені.
За таких обставин, з часу набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачались, тому відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Тому, дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст. 81 Закону № 1697-VІІ у період з 15.07.2015(дата набрання чинності Закону № 1697-VІІ) по 31.10.2019 (день звільнення позивача) не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період.
Відносно застосування до спірних правовідносин Рішення КСУ від 26.03.2020 №6-р/2020, то суд зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
В свою чергу, частиною другою статті 152 Конституції України, встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічну норму містить частина першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Свою позицію з цього приводу виклав Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що ч. 2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Також, слід звернути увагу, що відповідно до пунктів 2 та 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 № 8-зп, положення частини першої пункту 11 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію щодо повноважень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів місцевих державних адміністрацій втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України даного Рішення про його неконституційність. Це Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини, які виникли внаслідок дії розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих до визнання Рішенням Конституційного Суду України положення частини першої пункту 11 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію щодо повноважень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів місцевих державних адміністрацій таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Також, в абзаці шостому пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 вказано, що "додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не впливає та не створюють юридичних наслідків для сторін, оскільки вони виникли до прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що передбачено ст. 19 Конституції України.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи те, що в діях відповідача відсутні ознаки протиправності щодо нарахування та виплати заробітної плати в період проходження позивачем служби в органах прокуратури, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 6, 19, 73-76, 242-246, ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (вул. Петра Болбочана, 8, м.Київ, 01014, код ЄДРПОУ 38347014), треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві ( вул.Терещенківська,11-а м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37993783), Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька,13/15, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева