22 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 911/956/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 (судді: Михальська Ю. Б. - головуючий, Разіна Т. І., Коробенко Г. П.) та ухвалу Господарського суду Київської області від 02.05.2019 (суддя Щоткін О. В. ) у справі
за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі: 1) Фонду державного майна України, 2) Міністерства оборони України
до 1) Виконавчого комітету Клавдієво-Тарасівської селищної ради, 2) Виробничо-комерційного підприємства "Військовий мисливець" Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик", 4) Відділу державної реєстрації прав на нерухомість та бізнес Бородянської районної державної адміністрації
про скасування рішень та свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння,
1.Короткий зміст позовних вимог
1.1. До Господарського суду Київської області звернувся Заступник військового прокурора Центрального регіону України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) та Міністерства оборони України (далі - Міністерство) з позовом до Виконавчого комітету Клавдієво-Тарасівської селищної ради (далі - виконавчий комітет), Виробничо-комерційного підприємства "Військовий мисливець" товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (далі - ВКП "Військовий мисливець"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик" (далі - ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик"), Відділу державної реєстрації прав на нерухомість та бізнес Бородянської районної державної адміністрації (далі - відділ державної реєстрації), в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету від 24.06.2008 № 288 "Про оформлення за ВКП "Військовий мисливець" права власності на нерухоме майно майнового комплексу за адресою: с. Пороскотень, вул. Миру, 23, у тому числі: службовий будинок, єгерська, літня кухня-їдальня, будинок мисливський, готель, побутове приміщення, 2 вбиральні, накриття, конюшня-склад, 2 накриття, колодязь, огорожа;
- скасувати свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 22.07.2008 про реєстрацію права власності на майновий комплекс за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Миру, 23, за ВКП "Військовий мисливець";
- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, смт Клавдієво-Тарасове, вул. Миру, 23, укладений 01.01.2016 між ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик" та ВКП "Військовий мисливець";
- скасувати рішення державного реєстратора філії комунального підприємства Новопетрівської сільської ради "Результат" Рибалко В. М. від 17.01.2017 № 33464542 про реєстрацію за ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик" нерухомого майна: громадський (виробничий) будинок (приміщення) "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик", загальною площею 1649,6 м2, розташованого на вул. Миру, 23 в с. Пороскотень Київської області;
- визнати право власності за державою в особі ФДМ України на нерухоме майно: громадський (виробничий) будинок (приміщення) "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик", загальною площею 1649,6 м2, розташованого на вул. Миру, 23 в с. Пороскотень Київської області, яке складається з: нежитлового приміщення (готелю) літ. "Ф" площею 1206,6 м2, побутової літ "И" площею 124,2 м2, господарської літ. "Ї" площею 45,4 м2, єгерської літ. "О" площею 54,00 м2, конюшні-складу літ. "Є" площею 219,4 м2, навісів літ. "Й", "Х", "Ц", "Ч", "Я", вольєра літ. "Ш" (далі - спірне нерухоме майно);
- витребувати з незаконного володіння ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик" на користь держави в особі ФДМУ та Міністерства спірне нерухоме майно.
1.2. Прокурор посилався на те, що спірне нерухоме майно - майновий комплекс Дубраво-Ленінського мисливського господарства, є державною власністю в особі ФДМУ та перебувало в тимчасовому управлінні Міністерства. Прокурор вважав, що мисливське господарство та його майно, у тому числі спірне, перебувало у державній власності, тому Виконавчий комітет не міг видавати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.07.2008 та приймати рішення від 24.06.2008 № 228 про визнання за ВКП "Військовий мисливець" права власності на спірне нерухоме майно.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2019 позовну заяву прокурора залишено без руху та встановлено способи усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду:
- письмового обґрунтування правових підстав пред'явлення даного позову прокурора із зазначенням об'єктивних причин, які перешкоджають пред'явленню такого позову безпосередньо ФДМУ та Міністерством як належними суб'єктами владних повноважень;
- належних та допустимих доказів на підтвердження факту нездійснення чи здійснення неналежним чином ФДМУ та Міністерством захисту інтересів держави;
- доказів про сплату судового збору за подання до суду двох вимог майнового характеру про визнання права власності на спірне нерухоме майно та про витребування цього майна в розмірі 66 358,00 грн.
2.2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.05.2019 позовну заяву і додані до неї документи повернуто прокурору на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
2.3. Суд зазначив, що прокурор не усунув недоліки позовної заяви та не обґрунтував правових підстав звернення із цим позовом, не довів належними та допустимими доказами факт нездійснення чи здійснення неналежним чином ФДМУ та Міністерством захисту інтересів держави. Суд установив, що Міністерство звернулося із позовом у справі № 911/337/19 до ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик", за участю третіх осіб: Всеукраїнської громадської організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, ВКП "Військовий мисливець", ФДМУ, Балкового В. І. про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме громадського (виробничого) будинку (приміщення) загальною площею 1649,6 м2, який складається з нежитлового приміщення (готелю) літ. "Ф" площею 1206,6 м2, побутової літ. "И" площею 124,2 м2, господарської літ. "Ї" площею 45,4 м2, єгерської літ. "О" площею 54,0 м2, конюшні-складу літ. "Є" площею 219,4 м2, навісів літ. "Й", "Х", "Ц", "Ч", "Я", вольєра літ. "Ш", яке розташоване за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, с. Пороскотень, вул. Миру, 23. Суд установив, що предмет спору у справі № 911/337/19 (наведене майно) аналогічне за місцезнаходженням та загальною площею спірному нерухомому майну у справі № 911/956/19. Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, що подання Міністерством позову у справі № 911/337/19 свідчить про вчинення особою, в інтересах якої звернувся прокурор у цій справі № 911/967/19, заходів щодо захисту прав та інтересів держави самостійно.
2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України задоволено; ухвалу Господарського суду Київської області від 02.05.2019 про повернення позовної заяви у справі № 911/956/19 скасовано; справу № 911/956/19 направлено до Господарського суду Київської області для вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
2.5. Постановою Верховного Суду від 17.09.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 скасовано, справу передано до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд.
2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 ухвалу Господарського суду Київської області від 02.05.2019 залишено без змін.
2.7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що прокурор не довів нездійснення чи неналежне здійснення позивачами захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та непідтвердження ним підстав для представництва, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що компетентні органи були обізнані про намір прокуратури подати позовну заяву, що, як наслідок, могло позбавити можливості, зокрема, ФДМУ протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно звернутися до суду з позовом в інтересах держави. Як встановлено судом першої інстанції, Міністерством самостійно подано позов до Господарського суду Київської області - справа № 911/337/19.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та ухвалою Господарського суду Київської області від 02.05.2019, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження судового розгляду до суду першої інстанції.
3.2. Скаржник зазначає про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 131-1 Конституції України, 23 Закону України "Про прокуратуру", частини 4 статті 53, статті 174 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор вважає помилковими висновки судів про непідтвердження прокурором належними та допустимими доказами факту бездіяльності Міністерства та ФДМУ. На думку скаржника, звернення Міністерства з позовом у справі № 911/337/19 не призведе до відновлення порушених прав держави в особі ФДМУ, оскільки вимога про визнання права власності на спірне нерухоме майно у справі № 911/337/19 заявлена Міністерством, однак прокуратура підтримує позицію щодо визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою в особі ФДМУ.
3.3. ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані рішення, тому касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та ухвалу Господарського суду Київської області від 02.05.2019 - без змін. ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик" вважає, що наявність судового спору у справі № 911/337/19 свідчить про відсутність бездіяльності органу державної влади, в інтересах якої прокурор звернувся з позовом у цій справі. Крім того, на думку ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик", наявність у провадженні Господарського суду Київської області справи № 911/337/19 за позовом Міністерства виключає можливість відкриття провадження ще однієї судової справи за позовом прокурора в інтересах держави в особі Міністерства, оскільки в обох справах позивачем є саме Міністерство, підстави позову є ідентичними, а предмет також частково співпадає. Тому подання прокурором позову у цій справі свідчить лише про "конкуренцію" між прокурором та Міністерством щодо одного і того ж предмета спору.
3.4. Виконавчий комітет Немішаєвської селищної ради VII скликання Бучанського району Київської області подав клопотання про долучення до матеріалів справи № 911/956/19 копій документів, які підтверджують процес реорганізації Клавдієво-Тарасівської селищної ради. Немішаєвська селищна рада як правонаступник Клавдієво-Тарасівської селищної ради просить ухвалити рішення у справі на розсуд суду відповідно до вимог чинного законодавства.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Переглянувши оскаржувані у справі постанову та ухвалу, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі ФДМУ та Міністерства, про скасування рішень та свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Предметом касаційного перегляду є ухвала про повернення позовної заяви з підстав, визначених пунктом 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, та постанова, винесена за результатами перегляду ухвали.
4.3. Відповідно до положень статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Відповідно до положень пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
4.4. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Подібні висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 та від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
4.5. У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.
4.6. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імперативність зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
4.7. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме доповнено її статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
4.8. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
4.9. Системне тлумачення положень частин третьої-п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;
2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
4.10. У такий спосіб перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Водночас підстави для представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
4.11. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
4.12. Судова колегія звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція неодноразова викладалась у постановах Верховного Суду, зокрема, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17 та від 18.08.2020 у справі №914/1844/18.
4.13. Підстави для представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
4.14. У справі, що розглядається, звертаючись із позовною заявою, прокурор посилався на те, що за результатами вивчення додержання вимог законодавства про охорону державного майна військовою прокуратурою Центрального регіону України встановлені підстави для представництва в суді інтересів держави в особі ФДМУ та Міністерства. Прокурор зазначав, що незаконне відчуження об'єктів нерухомого державного майна безпосередньо порушує інтереси держави в особі ФДМУ та Міністерства як органів державної влади, що наділені повноваженнями здійснювати управління нерухомим майном, позбавляє права володіння та користування державним майном та, як наслідок, підриває економічні основи України.
Прокурор стверджував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003, задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; зобов'язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію майна, у тому числі спірного; зобов'язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути з чужого незаконного володіння на користь Міністерства оборони України майно, у тому числі спірне. Прокурор наголошував, що уповноважені органи - ФДМУ та Міністерство не вживають заходів щодо захисту інтересів держави та повернення майна у державну власність більше ніж 25 років, оскільки спірне майно - Дубраво-Ленінське мисливське господарство не повернуто до державної власності.
Посилаючись на лист ФДМУ від 11.03.2019 № 10-25-4690, прокурор зазначив, що Фондом теж не здійснювалися заходи щодо повернення спірного майна до державної власності. Наказами ФДМУ від 22.06.1992 № 201 та від 19.01.1994 № 36 майно колишнього Всеармійського товариства мисливців та риболовів Збройних Сил СРСР поставлено на загальнодержавний облік. Разом із тим, всупереч вимогам пункту 11 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" ФДМУ не вів облік об'єктів державної власності та не здійснював контроль за його збереженням, що спричинило його незаконне відчуження.
4.15. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у даному випадку прокурор не підтвердив підстави для звернення з позовом в інтересах держави за захистом прав та законних інтересів Міністерства та ФДМУ. Поміж тим, прокурор не довів і бездіяльність позивачів. Зокрема суд установив, що Міністерство заявило позов до ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Ярик", за участю третіх осіб: Всеукраїнської громадської організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, ВКП "Військовий мисливець" Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, ФДМУ, Балкового В. І. про визнання права власності та витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна, яке є аналогічним за місцезнаходженням, загальною площею спірному нерухомому майну, що є об'єктом спору у цій справі. Господарським судом Київської області відкрито провадження за зазначеним позовом у справі № 911/337/19. ФДМУ не був обізнаний про необхідність здійснення заходів щодо повернення Дубраво-Ленінського мисливського господарства до державної власності і про факт вибуття з державної власності Дубраво-Ленінського мисливського господарства, оскільки ФДМУ про зазначені обставини стало відомо із позовної заяви Міністерства у справі № 911/337/19.
Отже, суд першої інстанції установив, що Міністерство самостійно вжило заходів для захисту прав та інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом у справі № 911/337/19 про визнання права власності та витребування нерухомого майна, яке є об'єктом позовних вимог прокурора у цій справі.
4.16. Колегія суддів вважає, що за встановлених судами обставин подання Міністерством позову у справі № 911/337/19, обґрунтованими є висновки судів про непідтвердження прокурором факту невиконання або неналежного виконання позивачем своїх обов'язків щодо захисту прав та законних інтересів держави. Крім того, суди правомірно зазначили, що прокурор не підтвердив і обставини дотримання процедури, визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Зокрема, суди установили, що до позовної заяви додані копії листів від 24.01.2019, адресованих ФДМУ та Міністерству, в яких прокурор повідомив про те, що прокуратурою заявлено позов до Господарського суду Київської області в інтересах держави. Позовну заяву у цій справі прокурор подав 09.04.2019, водночас доказів на підтвердження направлення листів позивачам матеріали справи не містять.
Отже, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що у цьому випадку прокурор не усунув недоліки позовної заяви та не обґрунтував законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, тому суд правомірно позовну заяву прокурора повернув без розгляду на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення в цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.
5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися господарські суди, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі № 911/956/19.
6. Судові витрати
6.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та ухвалу Господарського суду Київської області від 02.05.2019 у справі № 911/956/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак