79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.02.2021 справа № 914/3389/20
Суддя Юркевич М.В., при секретарі Березюку Ю.О., розглянувши матеріали
позовної заяви: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», м. Київ
до відповідача: Приватного підприємства «Євротрест», м. Львів
про: стягнення 35 792,71 грн. неустойки
за участю представників сторін:
від позивача: Дунець Г.Я. - адвокат
від відповідача: не з'явився
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Євротрест» про стягнення 35 792,71 грн. неустойки.
Ухвалою від 12.01.2021р. було відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та надано строк для подання відзиву та доказів по справі.
Ухвалою від 03.02.2021р. розгляд справи по суті було призначено на 16.02.2021р.
16.02.2021р. від відповідача поступив відзив на позовну заяву та клопотання про застосування до вимог позивача строку позовної давності.
В судовому засіданні 16.02.2021р. сторони виступили з поясненнями по суті позовних вимог, після чого судом було оголошено перерву в судовому розгляді до 23.02.2021р.
В судове засідання 23.02.2021р. з'явився представник позивача, відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив.
Так, в ході розгляду справи по суті судом було з'ясовано наступне:
31.05.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (первісним орендодавцем) та Приватним підприємством «Євротрест» (відповідачем) було укладено договір оренди нерухомого державного майна №79, предметом якого було строкове платне користування вбудованими нежитловими приміщеннями магазину №45-48 площею 93,8 кв.м. на першому поверсі шестиповерхової будівлі на вул. Широка, 75 у м. Львові, яке перебувало на балансі ВП Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №6» ДТГО «Львівська залізниця».
Пунктом 1 додаткового договору від 29.01.2016р. у зв'язку з утворенням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», останнє було визначено орендодавцем вказаного нерухомого майна.
Крім того, додатковим договором було внесено зміни до п. 3.6. основного договору оренди щодо обов'язку ПП «Євротрест» про перерахування 100% орендної плати на розрахунковий рахунок орендодавця, тобто ПАТ «Укрзалізниця.
Договір оренди нерухомого майна починаючи з 2011р. неодноразово пролонговувався, зокрема останній раз було визначено його дію з 01.04.2018р. по 30.06.2018р.
Як стверджує позивач, листами від 20.05.2018р. та 19.07.2018р. відповідача було повідомлено про те, що вподальшому договір оренди не буде продовжуватися і закінчить свою дію 30.06.2018р.
03.07.2018р. позивачем було складено акт обстеження нерухомого майна з якого вбачається, що орендар був повідомлений про закінчення терміну дії договору оренди, однак останній продовжував користуватися приміщенням.
01.11.2018р. між сторонами було складено акт приймання-передачі нерухомого майна, згідно якого відповідач повернув позивачу орендоване нерухоме майно.
Позиція позивача.
З огляду на наведене, позивач вважає, що з моменту закінчення дії договору по дату фактичного повернення майна, у відповідача виник обов'язок сплати на користь позивача неустойки за позадоговірне користування майном в розмірі подвійної місячної орендної плати відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Як стверджує позивач, протягом періоду позадоговірного користування приміщенням з 01.07.2018р. по 31.10.2018р. з відповідача підлягає до стягнення неустойка в розмірі 76 725,26 грн. Однак, враховуючи те, що відповідач у спірному періоді частково сплатив 40 932,55 грн., то остаточна сума неустойки, яка заявлена до стягнення складає 35 792,71 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач повністю заперечував позовні вимоги. Зокрема, в судовому засіданні відповідач зазначав, що вважає договірні відносини між сторони продовженими, оскільки не отримував від позивача повідомлення про припинення договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії.
Крім того, відповідач зазначив, що протягом спірного періоду продовжував сплачувати орендну плату за договором №79 від 31.05.2011р.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідач подав клопотання про застосування до вимог позивача строку позовної давності.
В обгрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що на вимоги щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) поширюється спеціальна (скорочена) позовна давність строком в 1 рік.
Також в судовому засіданні відповідач звертав увагу суду на те, що до нього не надходили повідомлення позивача про припинення дії договору.
З огляду на вищенаведені обставини, відповідач просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
При прийнятті рішення, суд виходить з наступного.
В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та закону.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом, договір оренди від 31.05.2011р., з урахуванням внесених до нього змін, було укладено до 30.06.2018р.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунально майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Так, позивач, як до закінчення дії договору, так і після 30.06.2018р. звертався до відповідача з листами, що договір на новий строк продовжуватися не буде і припинить свою дію відповідно до п. 10.1 договору (в останній редакції) - 30.06.2018р. Докази направлення листів на адресу відповідача містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п. 10.8 та 10.9. договору, у разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається повернутим з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем згідно акту приймання-передачі, один примірник якого скеровується орендодавцю. Обов'язок щодо складання акту покладається на орендаря.
Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення терміну дії договору відповідач орендоване майно не повернув, а лише 01.11.2018р. між сторонами було складено акт приймання-передачі. Більше того, протягом спірного позадоговірного періоду, відповідач продовжував здійснювати орендні щомісячні платежі на користь позивача в розмірі орендної плати за договором включно по дату фактичного повернення майна. Таким чином, за даний період всього було сплачено 40 932,55 грн.
В силу приписів ч.2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
З огляду на наведене, суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для нарахування відповідачу за спірний позадоговірний період користування майном неустойки у розмірі повідної орендної плати. Як встановлено судом, розмір неустойки за спірний період складає 76 725,26 грн.
Однак, враховуючи, що відповідач частково сплатив на користь позивача 40 932,55 грн., то сума неустойки, яка підлягає до стягнення становить 35 792,71 грн.
Щодо заперечень висловлених відповідачем у відзиві, а також щодо заяви про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне:
По-перше, відповідач наголошував на тому, що лист позивача про відмову від подальшого продовження строку дії договору від 19.07.2018р. до нього не надходив, а в матеріалах справи відсутні належні докази надіслання на адресу відповідача такого листа.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в матеріалах справи наявні два листи позивача про відмову у пролонгації договору оренди, а саме від 20.04.2018р. та 19.07.2018р. на який покликається відповідач. Крім того, 03.07.2018р. (вже після закінчення терміну дії договору) відповідачем було складено акт обстеження нерухомого майна, в якому зазначено повторно про припинення дії договору та необхідність повернення орендованого майна балансоутримувачу. На вказаному акті обстеження є підпис директора відповідача.
Таким чином, на підставі вищенаведених досліджених доказів, судом встановлено, що позивач належним чином протягом місяця після закінчення дії договору оренди повідомив відповідача про його не продовження на новий строк.
В даному контексті суд також звертає увагу, що законодавством не визначено форми, в якій здійснюється повідомлення орендодавця про припинення дії договору. Тому, заперечення відповідача стосовно того, що акт обстеження не відповідає формі в якій вчиняються такі дії є безпідставними.
Щодо заяви про застосування до вимог позивача строку позовної давності, то суд вважає таку необгрунтованою з наступних підстав:
В обгрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що на вимоги щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) поширюється спеціальна (скорочена) позовна давність строком в 1 рік.
Як наголошувалося судом вище, підставою для нарахування неустойки відповідачу було позадоговірне користування нерухомим майном.
В силу приписів ч.2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Суд звертає увагу відповідача на тому, що правова природа неустойки, яку позивач у даній справі просить стягнути з відповідача є іншою, аніж та, що передбачена п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові КГС ВС від 20.09.2019р. у справі №909/62/18, а саме: «Частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність».
З огляду на вищенаведені обставини, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача 35 792,71 грн. неустойки.
Судовий збір в розмірі 2 102,00 грн., відповідно до ч.4 ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Євротрест» (79060, м. Львів, вул. Наукова, 58/46, код ЄДРПОУ 25548986) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» (03035, м. Київ, вул. Льва Толстого, 61, код ЄДРПОУ 41149437) 35 792,71 грн. неустойки та 2 102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені в ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.02.2021р.
Суддя М.В. Юркевич